Home / Наші інтервю / Євроінтеграційні процеси підтримує більшість українців

Євроінтеграційні процеси підтримує більшість українців

Арештом експрем”єрміністра України Юлії Тимошенко стурбовані в США, Канаді, Великобританії та багатьох європейських країнах. Перенесений візит до Брюсселя Президента України. Висопосадовці заявляють (взяти б хоча радника Глави держави Ганну Герман), що Україна не змінюватиме європейський вибір. Чи справді це так? Редакція попросила поділитися своїми думками народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Степана КУРПІЛЯ (фракція «БЮТБатьківщина»).

– Річ у тім, що Юлія Тимошенко, її справа і арешт – це лише вершина айсберга тих подій, які є в українському суспільстві, зокрема, в проблемах судочинства, демократії, зі свободою слова, з концентрацією влади в одних руках і так далі. І тут уже не йдеться лише про Юлію Тимошенко чи Юрія Луценка, яких несправедливо зараз утримують у тюрмі. Йдеться про те, чи Україна насправді сповідує європейські цінності, про що заявляє, чи це тільки ширма і бажання насправді скористатися цією ситуацією і відвернутися від Європи на 180 градусів, щоб вступити в Митний союз. Якщо ж говорити про ментальність теперішньої влади в Україні, то, звичайно, цим керманичам значно затишніше почуватися в компанії Лукашенка, Путіна, Назарбаєва, інших керівників пострадянських країн. Це зрозуміло. Адже там ніхто від них не вимагає дотримуватися прав людини, вільних виборів, не перекроювати Закон про вибори під діючу владу і т. д.

А Європа – навпаки. Там кажуть: якщо ви задекларуєте свої наміри стати в майбутньому членами нашої сім”ї, будь ласка, дотримуйтеся правил, які існують в нашому європейському домі. Не можна йти до нас зі своїм статутом. У нас є свій і це не ми просимося до вас, в Україну, а Україна проситься до Євросоюзу. І, власне, євроінтеграційні процеси підтримує більшість українців – майже сімдесят відсотків. З цим наша влада змушена рахуватися. Відвернутися від Європи досить проблематично.

Але, власне, оцим арештом Юлії Тимошенко, вироком Печерського суду дуже сильно підірвана довіра до нашої держави. Тому що в Україні та Європі не сумніваються: справа політично вмотивована і керівництво держави безпосереднім чином впливало на суд, прокуратуру, яка її сфальсифікувала. І ніхто не повірить Президенту Януковичу, що начебто він не втручався в судові справи. Це, думаю, для всіх очевидно. У кулуарних розмовах з лідерами європейських країн Віктор Федорович Янукович обіцяв, що Юлія Тимошенко буде на свободі, як мінімум три рази обіцяв. Після цього був вирок Печерського суду, потім – дуже різка заява західноєвропейських країн, США, Канади та інших. Тоді Янукович заявив, що це не остаточний вирок суду, буде апеляція, яка відбуватиметься на основі оновленого законодавства. Ну і всі це зрозуміли, що так і буде. Але і цього не сталося…

Останні кроки українського керівництва викликають певні сумніви щодо щирості намірів повноцінно інтегруватися до Європейського Союзу. Маю на увазі, наприклад, зустріч президентів України та Росії у Донецьку, адже дуже мало про неї відомо. Правда тільки те, що на українськоросійському кордоні побудують одинадцять нових переходів перетину кордону. Натомість за останні кілька років на українськоєвропейському кордоні не побудовано жодного нового переходу і не планується їх споруджувати найближчим часом. Хоча з польського боку такі переходи у кількох місцях практично уже збудовані і готові до введення в дію. Маю на увазі, насамперед, переходи на Львівщині – в Нижанковичах Старосамбірського району і в Угринові, що на Сокальщині. Оце такий начебто й дрібний факт, але він дуже показовий щодо намірів України до європейської інтеграції. Коли Польща йшла на зближення з Євросоюзом, вона дуже активно будувала нові переходи з Німеччиною. На жаль, Україна поки що не бере з цього прикладу.

Наступна зустріч, яка також викликає багато запитань, це саміт прем”єрміністрів країн СНД, на якому ми так несподівано підписали угоду про зону вільної торгівлі. Хоча її не підписали Азербайджан, Вірменія, Узбекистан… Ми дуже мало знаємо про цю угоду, але перші аналізи стверджують, що вона також не буде на користь Україні. Ніхто не сумнівається, що уряд повинен шукати нові ринки збуту, нові можливості для продажу товарів, які виробляються у нашій державі. Але ми можемо торгувати з країнами СНД на односторонній основі, що і робимо. Маємо з 1993 року угоду про зону вільної торгівлі з Росією, але вона не діє, тому що її сусідня держава не ратифікувала. У 1994му також вже була угода про вільну торгівлю між країнами СНД, і знову ж не діє через масу вилучень з неї різних товарів. Тому для чого підписувати ще одну угоду? Чи це не імітація якоїсь роботи? Чи імітація інтеграції в євроазійський простір, щоб сподобатися Володимиру Путіну, котрий є інтегратором тих процесів, ініціатором створення цього простору, Митного союзу? Важко сказати – час покаже. Адже всі ці угоди потрібно буде ратифікувати у Верховній Раді, ми отримаємо їх текст. Уважно вивчимо і не допустимо ратифікації, якщо вони будуть не на користь Україні. Хіба що український парламент, більшість в ньому, вдасться до таких методів ратифікації, як харківських угод про продовження оренди Чорноморського флоту Росії у Криму. Мені здається, що на цей раз легко це не пройде, навіть в умовах «бойових дій» у парламенті.
Угода про асоціацію і про зону вільної торгівлі з Євросоюзом нині фактично готова до парафування. Але сталося так, що українська сторона почала виставляти деякі нові умови. Наприклад, Президент заявив, якщо в угоді України про асоціацію з ЄС не буде зафіксовано перспективи членства нашої держави в Європейському Союзі, то вона нічого не варта. Або ж якщо там не буде фіксації дії угоди на десять років – теж нам не підходить. Хоча попередні угоди ЄС з Польщею, Угорщиною, Словаччиною не містили ніяких пунктів про перспективи членства. Сама угода, її зміст про асоціацію свідчать про те, що це, власне, і є шлях до підготовки країни інтегруватися в ЄС.

Ми свого часу отримали на Бухарестському саміті НАТО запис у декларацію про те, що рано чи пізно Україна буде членом НАТО. Ну і що з того? Після зміни влади прийшов Президент Янукович і вже через рік згадування про те, що Україна своєю метою ставить вступ у НАТО викреслили із Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Суть не в тому, які там вислови запишуть, а в тому, чи насправді країна дотримуватиметься тих правил, які виставляються на шляху цієї інтеграції. І це найважливіше. А не заяви, не декларації, які дуже часто залишаються пустими словами, і не варті навіть того паперу, на якому написані.

Записав Василь СОРОЧУК.

 

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Чим живуть працівники охорони здоров’я?

Лікар – це набагато більше, ніж ...