Home / Наші інтервю / Україно, ми ровесники з тобою!

Україно, ми ровесники з тобою!

24 серпня 1991 року – День проголошення Незалежності України. Українці таки здобули незалежність, за яку боролись, поклали голови наші дідипрадіди. Цьогоріч наша молода Українська Держава відзначає двадцяту річницю Незалежності. А ще в цей день двадцятиліття святкуватимуть ровесники Незалежності, на Сокальщині їх шестеро, це: Степан Музика з с. Шишаки, Олег Боровський з Белза, Олена Проць та Віта Демчук з Сокаля, Мар’яна Орловська з Поториці та Володимир Коломаз з Комарева. Ми попросили декого з них розповісти, що відбулося в їх житті за цей час, як живеться ровесникам держави в часи Незалежності, чи горді вони за Україну?

Степан МУЗИКА:

– 24 серпня 1991 року велику радість відчували мої батьки Марія Василівна та Василь Степанович, бо народився я, третя дитина у сім’ї. Згодом батьки розповіли, що не чекали, що я народжусь в такий визначний день. Дізнавшись, що була проголошена Незалежність України, дуже зраділи, що буду зростати у вільній Україні.

Закінчивши Бутинську середню школу, проходив службу в Збройних Силах України, нині проживаю в селі Шишаки разом з батьками. Неодружений. Уже більше року працюю підземним гірником на шахті «Надія». Ця робота надзвичайно важка і відповідальна, бо потрібно щодня спускатися на десятки метрів під землю. Ніхто не знає, яка небезпека там чекає.

Двадцятиріччя – це чудова пора у моєму житті. Вона сповнена радості та сподівань на краще, адже двадцятилітні стоять на порозі дорослого життя. Відчуваю, що досягну успіхів у житті і мною пишатимуться батьки і держава. Незалежність багато значить для кожного громадянина. Усі повинні пам’ятати про ті жахливі часи, через котрі пройшла Україна й шанувати тих, хто закладав основу нашої країни. Постійно звертатися до Великого Кобзаря – Тараса Шевченка, адже саме він став духовним наставником нашої нації.

Думаю, що для гармонійного розвитку сьогодні нам бракує впевненості в тому, що завтра жити буде якщо не краще, то не гірше, ніж сьогодні і вчора. Українцям потрібна стабільність. Твердо вірю, що в найближчому майбутньому ми її матимемо і попереду на Україну чекають лише позитивні зміни.

Віта ДЕМЧУК:

– Я теж ровесниця Незалежної України. Народилася в Бояничах, там пішла в школу, згодом разом з батьками Галиною Степанівною та Романом Ярославовичем переїхала жити у Сокаль, де проживаю і нині. Навчаюся на юридичному факультеті Львівської комерційної академії. Незважаючи на те, що мій фах – юрист, я ще й творча особистість, така ж різнобічна, як і Україна. Займалась вокалом в музичній школі, співала в ансамблі, була учасницею пісенного фестивалю «Мамині зіроньки». З дитинства пишу вірші, мрію про власну збірку.

Вважаю дату свого народження символічною, бо саме вона сприяла формуванню моєї особистості і допомогла у виборі майбутньої професії.
 Україна, як і я, ще дуже молода, бо з часу проголошення Незалежності пройшло всього 20 років. Однак вона поступово формується, шукає правильного шляху. Сподіваюся, що ми обидві з кожним роком будемо набувати досвіду та мудрості, стаючи справді самостійними, зрілими. Маю надію, що з часом Україна стане не лише найбільшою країною в Європі, але і найпотужнішою та найрозвиненішою.

Бажаю нашій Вітчизні та всім українцям щастя, добра, процвітання у майбутньому!

Мар’яна ОРЛОВСЬКА:

– Україна – це край неймовірної краси і тяжкої недолі. Українці пишаються тим, що їхня Батьківщина не один раз переживала дні своєї слави, мужньо переносила тяжкі випробування. Через деякий час вона поставала з руїн, виховувала нові покоління, закохані у рідну землю, які прагнули правди і волі.

Україно, я ровесниця проголошення твого народження! 24 серпня ми разом святкуватимемо 20річчя. Мене переповнюють емоції і почуття, а у батьків в пам’яті виринають двадцятирічні спогади. Коли я з’явилася на світ, вони ще не знали, що відбулась така знаменна подія в житті країни. Мама пригадала, що  пологовому будинку їй аплодували медики, у них був піднесений настрій, усі раділи, що Україна стала на шлях Незалежності.

Батьки з самого мого народження мріяли про щасливе майбутнє, з великими надіями і сподіваннями на те, що я буду жити краще, ніж попередні покоління українців. Мама згадує, що надзвичайно раділа через те, що її дитина росте і розвивається разом з молодою незалежною країною, де почали цінувати національні символи, звичаї та традиції народу.

Україні, як і мені, двадцять – це прекрасний вік молодості, віри у свої сили. Як багато треба докласти зусиль і праці, щоб моя країна процвітала.

Я заочно навчаюся в Рівненському міжнародному економікогуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука на економічному факультеті. Маю цікаву роботу – працюю інспектором з контролю за виконанням доручень в ЖЕД4 м. Червонограда і мрію приносити користь своїй державі. Знаю: разом ми здолаємо труднощі і збудуємо справедливе українське суспільство.

Володимир КОЛОМАЗ:

– Мені і моїй Батьківщині виповнюється двадцять літ. За цей час я закінчив Волицьку школу, Червоноградський гірничобудівельний ліцей, здобув професію «монтажник гіпсокартонних конструкцій, малярштукатур». Виступаю за футбольний клуб «ВолКом».

За роки Незалежності відчув усе: перемоги і поразки, злети і падіння, радощі і розчарування. Але, незважаючи ні на що, я, як і моя країна, йду вперед. Ніколи не втрачав надії на те, що все зміниться на краще, не опускав рук. Часто помилявся, але і вчився на своїх помилках. Зараз тимчасово не працюю, проте вірю, що знайду свій шлях у цьому непростому світі. Мрію про хорошу високооплачувану роботу на користь України і її народу. Хочу бути потрібним своїй державі, одружитися, народити дітей і бути щасливим на рідній•землі.

Ольга РОМАНЮК.

 

Фото автора.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Чим живуть працівники охорони здоров’я?

Лікар – це набагато більше, ніж ...