На запитання генерального директора ТРК «Сокаль» Миколи ПАСЬКА та головного редактора газети «Голос знад Бугу» Василя СОРОЧУКА відповідає народний депутат України Степан КУРПІЛЬ (фракція «БЮТ-Батьківщина»), який 12 липня перебував у Сокалі.
– Степане Володимировичу, сьогодні Ви побували в Сокальському кафедральному храмі Святих верховних апостолів Петра і Павла. Які враження від побаченого?
– Храмовий празник – це завжди велике свято для будьякого села, селища чи міста. А для Сокаля, напевно, особливе свято, тому що в місті справді прекрасний храм святих апостолів Петра і Павла, надзвичайно гарний, доглянутий. Сьогодні було дуже багато людей, священиків, дитячий театр також показав своє мистецтво. Дуже добре, що при церкві є катехитична школа і діти привчені до Бога, займаються творчістю і пізнають Святе Письмо.
Це заслуговує на всіляку похвалу та честь. Хвала настоятелю храму отцю Ярославу і всім іншим священикам, які задля цього невтомно працюють.
– І, звичайно, Владиці Михаїлу Колтуну, єпископу СокальськоЖовківської єпархії, котрий часто буває в Сокалі…
– Владика Михаїл – дуже виважений та розумний, говорить прекрасні проповіді, видно, що це дуже добра людина. В його очах світиться благословення. Він зустрічається з людьми і ти відчуваєш якусь добру енергію, притік сил, та добро; що ця людина випромінює своє благословення.
– Що б Ви побажали сокальчанам у цей святковий день?
– Звичайно, коли мене запросили бути гостем на цьому празнику, то я, вчора ввечері (11 липня – авт.), переглянув Святе Письмо, читав дещо і знайшов там надзвичайно цікаві та повчальні слова. У час, коли українців переслідують за мову і порушено вже п”ять кримінальних справ проти людей, які відстоюють рідну мову, дуже важливо сказати їм: «Не бійтеся!».
Я пам”ятаю ті часи, коли у Польщі був військовий стан і коли приїжджав Папа Іван Павло Другий, як відомо, він частково – українець, а тепер беатифікований на Святого. Тоді він звертався до поляків так: «Не бійтеся!». І от учора, перечитуючи Послання Соборне Святого Апостола Петра, знайшов такі, дуже актуальні на сьогодні, повчання: «Хто заподіяв Вам зле, коли будете Ви оборонцями доброго, а коли Ви за правду страждаєте, то Ви блаженні, а їхнього страху не бійтеся, не тривожтеся». Справді, не треба боятися. Якщо по правді, то треба порушувати кримінальні справи, звичайно, не проти тих, хто захищає українську мову, захищає Конституцію, захищає Україну, захищає державу. А проти тих, хто нищить цю державу, зокрема, проти комуніста Адама Мартинюка, який у брутальний спосіб, порушивши Конституцію і Закон «Про Регламент Верховної Ради України», поставив на голосування скандальний законопроект «Про засади державної мовної політики». Обов’язково – проти україножерів на зразок Колесніченка та Ківалова…
Я зі своїм колегою Юрієм Одарченком вже підготували позов до суду на Мартинюка за те, що він, на нашу думку, і думку багатьох провідних спеціалістів, вчинив кримінальний злочин. Перевищив свої службові повноваження, знехтував ними, заздалегідь знаючи, що йде на порушення. Дефакто, такого закону немає проголосованого, тому що він навіть не був включений, якщо подивитися на процедуру, до порядку денного. І ніхто не має права зараз його підписати: ні спікер, ні президент. Якщо вони підпишуть, то стануть співучасниками державного злочину.
Ми двічі разом з Ю. Одарченком зверталися до Вищого адміністративного суду України з позовом на Верховну Раду про порушення голосування за цей законопроект ще в першому читанні.
І двічі цей суд нам відмовив, не те що у розгляді позову, він навіть розглядати його не хотів, кажучи, що це внутрішня справа парламенту. А це ніяке не обгрунтування. Тому що, якби регламент був просто постановою Верховної Ради, внутрішньою інструкцією, тоді б можна було так нас «відфутболити». Але регламент Верховної Ради має статус Закону України, і це є порушенням закону. Будьякого закону. Якщо людина, наприклад, вкрала, то вона також порушила закони України. Так само це – ще гірший гріх, бо вони вкрали правду, вкрали в людей надію, що можна відстояти свою правоту. І, власне, через те Вищий адміністративний суд відмовився розглядати цей позов. Але якщо б він почав його розглядати, то нема аргументів, щоб нам відмовити. Там в нас «залізні» аргументи, яких не можна не прийняти. Тому ми звертаємось до Європейського суду з прав людини, такий позов уже готовий і туди його скеровуємо.
Також будемо всією фракцією «БЮТБатьківщина» звертатися до Конституційного суду, щоб він вказав на неконституційність таких дій більшості в парламенті. Ми прекрасно розуміємо, що зараз суди в Україні керуються не законом, не правом, а «телефонним» правом. І цей телефон знаходиться в адміністрації Президента, а якщо точніше, то в його кабінеті на Банковій. Але це не означає, що ми повинні мовчати, закривати очі, а навпаки, зобов’язані кожен факт порушень закону документувати і звертатися у прокуратуру та суди. Рано чи пізно, ця влада поміняється, а ті судді, що зараз приймають такі рішення щодо позовів, повинні подумати над тим, яка їх доля чекає в майбутньому. Тому що всім доведеться відповісти за свої неправедні, незаконні дії та рішення. Ніхто не залишиться непокараним. Так уже колись було: комусь роздавали ордени (при Ющенку), – Ківалову, Колеснікову, тобто тим людям, які порушували закони, і власне, протидіяли тому, щоб Ющенко став президентом. А він їх почав нагороджувати. Це абсурд. Такого ми не маємо права допустити знову. Зараз Ющенко намагається створювати якусь «п”яту колону» опозиції. Дуже шкода, що людина, за яку ми так вболівали, не стояла на Майдані за мову і опустилася так низько, що воює тепер з українською опозицією, воює з українським народом і знаходиться на «підтанцьовці» у Януковича. Це просто ганебно.
(Продовження в наступному номері газети).