Наші інтервю

Віктор Притулко – наймолодший сільський голова на Сокальщині

Два роки тому, на виборах до місцевих рад, жителі Волсвина та Городища довірили йому керувати селами, бо знали його непосидющу вдачу, неабиякі організаторські здібності. Свою передвиборчу програму представив громаді і люди його підтримали, адже знали, що Віктор Ярославович – людина слова, що пообіцяв, те неодмінно зробить. І ось уже впродовж двох років він – сільський голова, старається зробити рідні села красивими, покращувати благоустрій, аби людям в них добре жилося. Про перші успіхи на новій роботі, проблеми, над якими нині працює, наша розмова з Волсвинським сільським головою Віктором ПРИТУЛКОМ.

– Вас обрали сільським головою. З чого починали, як давалися перші кроки на новій посаді? У кого переймали досвід?

– Я очолюю сільську раду першу каденцію, до цього часу був головою громадської організації «Світанок», нині є її Почесним президентом. Так склалося, що, коли обрали сільським головою, у сільській раді не було секретаря, а через кілька місяців у декретну відпустку пішла ще й бухгалтер. Тому довгий час мені довелось працювати за трьох – головувати, видавати довідки, реєструвати документи за секретаря та ще й бути спеціалістом з бухгалтерії, навіть перший бюджет формувати довелось самому.

Рятувало те, що я за освітою – економіст. За цей час побачив, що робота секретаря нелегка, тому перевів нашу сільську раду на електронний погосподарський облік: усі паперові документи заніс у базу даних і тепер необхідні довідки формує програма, це займає 2-3 хвилини, а колись на видачу довідки секретарю ішло десь півгодини. Те ж саме зробили і з бухгалтерською документацією, це значно спростило роботу.

Переймати досвід в мене майже не було часу, тому вчився на власних помилках. Хоча, коли були проблеми, звертався за порадою до сільських голів, які працюють уже кілька скликань, вони мені завжди допомагали. Згодом колектив поповнився новими кадрами і зараз ми спільно працюємо над вирішенням важливих питань.

– Що важливого вдалося зробити для жителів сіл?

– Тільки обрали сільським війтом, створив сайт Волсвинської сільської ради, аби жителі першими дізнавалися що відбувається в селах. Тут висвітлюємо рішення сесій сільської ради, засідань виконкому, публікуємо новини.

За час мого головування вдалось завершити газифікацію дитячого садочка, провели тут каналізацію, проклали водопровід, облаштували внутрішні туалети. Але з дитячим садком є проблема: нині в селі багато дітей дошкільного віку, а місць там немає.

В цьому ж приміщенні, де нині розташований дитячий садок, є інше крило, де можна було б зробити ще одну додаткову групу. Але будівля потребує капітального ремонту, потрібні на це кошти.

– З якими проблемами найчастіше звертаються односельчани?

– Щоденно в сільську раду звертаються люди, яким потрібна допомога, тому двері мого кабінету для них завжди відчинені. Вислуховую усіх, іноді вирішення проблеми не в моїй компетенції, але стараюсь допомогти хоч порадою. Громадяни приходять в сільську раду з різними питаннями: – земельними, побутовими, намагаюся їх вирішити максимально справедливо, але не завжди це вдається.

Була в селі ситуація, коли з неблагополучної сім’ї тимчасово забрали дітей в притулок до Львова. Я разом з депутатами сільської ради та членами опікунської ради провідували їх, цікавились умовами перебування. І хоч їм там було добре, були ситі, одягнені, доглянуті, все одно сумували за батьками. Зараз малеча повернулась у сім’ю, бо вони, як і кожні діти, хочуть материнського тепла, батьківської уваги. Але ми постійно відвідуємо цю сім’ю, контролюємо, чи діти нагодовані, доглянуті, бо хочемо, щоб ситуація ніколи не повторювалась.

– Які питання нині вирішуєте?

– Проблем, які потребують вирішення, завжди вистачає, одні вирішуємо, з’являються інші. Нині в селах сільської ради проблемна ситуація з електропостачанням. Коли будували електричні лінії, вони були розраховані на мінімальні потужності споживання електрики. А нині кожен вдома має електрочайники, мікрохвильові печі, холодильники, пральні машинки та іншу побутову техніку, а колишні лінії електропередач це не витримують. У співпраці з Сокальським РЕМ частково оновлюємо лінії, на вулиці Зеленій вдалося поставити нову розвантажувальну підстанцію.

У Волсвині та Городищі живуть активні люди, яким небайдужа доля села. Маємо чимало проблем, а коштів – обмаль, бо наша сільська рада дотаційна. Беремо участь у конкурсах мікропроектів, бо залучення додаткових коштів дає змогу покращувати благоустрій населених пунктів. Нині в рамках конкурсу мікропроектів «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду2» замінюємо вікна у Волсвинській школі. А починалось все так…

Спочатку я написав заявку і наша сільська рада разом із Ванівською, Тартаківською і Варязькою були відібрані для впровадження проекту. Згодом провели опитування, люди висловлювали свою думку з приводу того, яка проблема в селі є більш нагальною та потребує першочергового вирішення. Більшість громадян вирішили, що спершу треба замінити вікна у школі. Розпочалася нелегка робота над документацією, виготовили кошторис робіт, шляхом проведення тендеру обрали підрядника. Реалізація проекту передбачала співфінансування Євросоюзу, обласної та районної рад, також обов’язковою умовою є кошти мешканців села. За умовами конкурсу громада мала зібрати п’ять тисяч гривень, але в нас усі активно долучилися і вдалося зібрати аж понад дванадцять тисяч. Нині у Волсвинській школі за кошти проекту замінено 30 вікон на енергозберігаючі, встановлено двоє дверей, тепер дітям в класах тепло і світло. Тішуся, що ми, мабуть, єдина сільська громада, якій вдалося реалізувати проект протягом одного року.

– А як у вас справи з дорогами?

– Найбільше мене болить вулиця Шептицького, яка веде від радехівської траси до села, бо є у вкрай незадовільному стані. Її власник – Служба автомобільних доріг у Львівській області. Ця дорога не ремонтована уже багато років, там яма на ямі. Я звертався, щоб її передали на баланс сільської ради, потрохи будемо ремонтувати, але власник – проти.

З комунальними дорогами ситуація краща, вони перебувають на балансі сільської ради. В 2011ому надали субвенцію з обласного бюджету і ми почали будівництво дороги по вулиці Перегороди. Якщо в цьому році знову нам виділять кошти, то продовжимо цю роботу. Торік провели ямковий ремонт по вулиці Центральній, нині вона не в ідеальному стані, але їздити по ній стало значно краще. В 2013му плануємо зробити ремонт дороги, яка веде до церкви.

– У Волсвині тривають роботи з реконструкції Народного дому…

– Справді, у наших селах живе багато талановитих, співочих людей, які закохані в пісню, а Народного дому – немає. Всі свята, урочистості проводимо в приміщенні бенкетного залу, в літній час – на вулиці.

У селі є приміщення колишньої котельні, яке з громадою вирішили реконструювати під культосвітній заклад. Я написав проектну заявку до Львівської обласної ради і серед двохсот проектів, які були подані на конкурс, наша посіла третє місце в області. Кілька недоспаних ночей під час написання проекту дали результат – ми отримали 50 тисяч гривень на ремонт Народного дому. За ці кошти реконструювали покрівлю, зробили шатровий дах. В цьому році плануємо замінити вікна, встановити двері і проводити внутрішні роботи у приміщенні. З нетерпінням чекаю того дня, коли всі роботи будуть завершені і громада матиме свій культосвітній заклад.

– А з чого наповнюється сільська казна?

– На території Волсвинської сільської ради немає ні сільськогосподарських підприємств, ні шахти, ні фермерів, які б наповнювали сільський бюджет. Єдині платники податків – приватні підприємці, а їх у нас налічується понад п’ятдесят. Є ще земельний податок, податок за реєстрацію транспортних засобів, але це мізер.

– Яка нині демографічна ситуація у Городищі та Волсвині?

– Минулого року в селах сільської ради народилося 25 малюків, у вічність відійшло 24 односельчан, а 13 подружніх пар стали на рушничок щастя. До речі, обряд одруження ми зробили урочистим. Проводимо його в сесійній залі сільської ради, тут усе гарно прикрашено, є музичний супровід. Також в цьому активну участь беруть сільські дівчата, які мають хороші голоси, співають весільні пісні. Тепер майже всі подружні пари одружуються урочисто на місці, в рідному селі, а раніше їздили в райцентр чи в Червоноград.
– А молодь залишається у селах, чи шукає кращого життя в місті?

– У Волсвині та Городищі проживає чимало молодих сімей, тут вони виросли і тут нині виховують своїх дітей. Нас рятує близьке розташування до Червонограда, Сокаля, Соснівки, бо жінкам і чоловікам недалеко доїжджати на роботу. Чимало юнаків грають у місцевих футбольній та волейбольній командах, захоплюються спортом. Багато молодих людей з наших сіл займаються громадською роботою, є членами ГО «Світанок». Молодь залишається в селі – в нас є вода, газ, усі комунікації для комфортного життя і щороку намагаємось їх ще покращувати.

– Чим Ви можете гордитися?

– Пишаюся односельчанами, вони для мене завжди найкращі. Вихідці з нашого села є професорами, науковцями, відомими особистостями, але поіменно називати не буду, бо боюся когось забути. Жителі Волсвина пишаються тим, що на гербі села є папський хрест або хрест ордену студитів, тому що з нашого села пішов монаший чин студитів Андрея Шептицького, ми гордимося, що в нас є таке славне минуле.

Варто згадати і про місцевого священика о. Василя Дубецького. Він у нас на парафії служить уже більше двадцяти років. Йому вдалося об’єднати людей з двох різних конфесій в одну, що дуже непросто. Завдяки його молитвам у селі панують мир і спокій. А ще він має унікальний дар зцілення, до нього на молитву, по поміч, допомогу приїжджають люди не тільки з Сокальщини, а й зза меж району.

Я роблю і надалі робитиму все, що в моїх силах, щоб люди пишалися своїми селами, аби їм тут було комфортно жити. А оцінку моїй роботі дасть громада.

Розмовляла Ольга ДИЛИН.

Голос Сокальщини на GoogleNews