Home / Наші інтервю / Зустріч з талановитим письменником – Максимом Кідруком

Зустріч з талановитим письменником – Максимом Кідруком

В Сокальській центральній районній бібліотеці ім. В. Бобинського регулярно проводять зустрічі з письменниками, поетами, видатними людьми нашого краю. Нещодавно читачі мали змогу зустрітись з молодим талановитим письменником, лауреатом премії «Коронація слова» 2009 р. Максом Кідруком. Народився він у 1984 р. на Рівненщині, його батько Іван Кидрук – український письменникгуморист. За фахом М. Кідрук – інженеренергетик. Навчався у Києві, Стокгольмі. Побував більш як в 30 країнах. Написав 12 книг, 8 з яких – художні. Його прізвище стало поруч з такими молодими талановитими письменниками як Олена Печоріна, Сергій Жадан, Мар’яна і Тарас Прохаськи, Андрій Процайло, Софія Андрухович та ін.

Макс Кідрук презентував свою нову книгу «Жорстоке небо». Про це – розповідь нашого кореспондента.

Нещодавно прочитала книгу М. Кідрука «Любов і піраньї». Незважаючи на вкраплення молодіжного сленгу, книга написана хорошою українською мовою, вона захоплює: запеклий мандрівник зумів передати читачеві не тільки красоти різних країн, а й їх звичаї, дух. М. Кідрук побував у багатьох країнах, перші його книги – про мандри Мексикою, Південною Америкою, островом Пасхи. Дві наступні – «Навіжені в Мексиці» та «Навіжені в Перу» – уже для підлітків. Далі автор перейшов до трилерів: книги «Бот» та «Твердиня» і остання – «Жорстоке небо».

Презентацію цієї книги автор розпочав із розповіді про свою мандрівку в Намібію, бо, як він зазначив, саме мандрівки надихають його на творчість. Дивлячись його знімки в природному заповіднику, присутні ознайомились не тільки з фауною і флорою Африки, але й зрозуміли, звідки автор бере свої історії.

Переходячи, власне, до презентації «Жорстокого неба», автор підкреслив, що у світі не так багато романів про авіацію, їх, бестселерів, починаючи з «Аеропорту» Артура Хейлі, можна перелічити на пальцях однієї руки. Його завжди дивувало: чому до таких трагічних історій прохолодно ставляться його друзі. З’ясувалось, що читачі просто не розуміють принципів авіації (скажімо, чому літак злітає в небо), а звідти і сюжету. Тому М. Кідрук, використовуючи іграшковий літак, розлого розповів слухачам про принцип його роботи, а також про те, що можуть і чого не можуть зробити пілоти під час катастрофи. «Жорстоке небо» – роман про катастрофу літака, який приземляється в Парижі під час сильного снігопаду, влітає в снігоочисник, який випадково опинився на робочій смузі. Описуючи катастрофу, автор спирається на реальні факти – катастрофу сінгапурського «Боїнга», яка сталася в жовтні 2000го року. «Жорстоке небо» – це суміш технотрилеру з детективом. Його головна героїня – 28річна Діана Столяр, образ якої автор скрупульозно звіряв до своїх знайомих дівчат. Як зазначив М. Кідрук, йому закидали відсутність жіночих образів у попередніх книгах, він прийняв цей виклик і в новому романі зробив молоду жінку центральним персонажем. У книзі є ще нові для нього типи персонажів: двоє синів Діани Данило та Артем, дворічного і чотирирічного віку, образи яких автор «списував» зі свого похресника, трирічного Данила, та кіт Грубодупенко, який має реальний прототип на таке ж «прізвище» і паскудний характер. В романі немає фантастики, як у «Боті», чи містики, як у «Твердині». Це абсолютно реальна драматична історія, події якої обертаються навколо розслідування авіакатастрофи. Все починається з того, що на ринок Євросоюзу продають два українські літаки, один з яких розбивається вже під час другого рейсу нібито з вини аеропортових служб, які випустили снігоочисник на діючу смугу. Але Діану, чий батько проектував цей літак, відряджають у Францію представником виробника, і вона виявляє, що не все так просто, що проблема була також і в літаку. Жінка опиняється перед дилемою: або викрити те, що вона виявила, і таким чином підставити свою компанію, країну, спаплюжити пам’ять про свого батька, або приховати і пустити на ринок потенційно небезпечний літак. Крім цього, в неї купа своїх проблем – хворий син, кіт, що не контролює гніву, чоловікневдаха… В романі, як і в попередніх книгах, є чимало малюнків, фотографій, схем, які оживляють текст. Крім того, як підкреслив автор, є в ньому і повноцінні ілюстрації Дмитра Ластовки, який виконав малюнки і до попередніх книг М. Кідрука. 

Далі Макс Кідрук відповів на численні запитання присутніх.

– Як Ви доїхали до нашого міста?

– По дорозі з Рівного спочатку бастували шахтарі з Нововолинська і ми їхали якимись селами, потім дорогу перекрили перед Червоноградом і спізнилися майже на півтори години. Сьогодні знову добиралися якимись чагарниками, словом, було прикольно і весело, тож буде, що згадувати.

– Чи Ви тепер переключилися на технокниги?

– Не зовсім техно, скоріше на технопсихотрилери, драматичні романи, з часу виходу «Бота», основною стає ця тема. В першу чергу пишу те, що мені подобається самому, або думаю, що викличе цікавість за кордоном. «Бот» вже видано російською, німецькою, в Польщі, де я нещодавно мав чотириденний тур з романом, там мене дуже гарно приймали. Думаю, що ви самі розумієте, що трилер важко продати за кордон. Німцеві не цікаво, що написав українець про острів Пасхи, там було п’ятеро німців, які написали про цей острів. А «Жорстоке небо» – роман інтернаціональний, події відбуваються в Україні і Франції. 

– Чи є ще задум якогось наступного твору?

– Задумів у мене дуже багато, власне, маю план того, що буду писати наступні років шістьсім. Я дуже багато читаю, дуже багато мандрую, тому фізично не можу виписатись, всі мої задуми посунулись на рік, думаю, що розумієте, це в зв’язку з подіями в нашій країні. Я – не вояк, якби був ним, то був би в зоні АТО. Я пишу книжки. Маю певний обов’язок, роблю те, що вмію найкраще. Зараз пишу драматичний роман про Україну, який, сподіваюсь, вийде наступного року. Думаю, розумієте, про що він буде. Не дуже його анонсую, як інші романи за рік наперед. Це знову великий стрибок між жанрами, бо одна справа трилер, а зовсім інше – драматичний роман, який вимагає зовсім іншої роботи. Але він точно буде наступної осені.

– Як у Вас проходить сам процес написання: визначаєте кістяк і нарощуєте на нього події, сплановано все чи спонтанно, коли самі не знаєте, чим закінчиться твір?

– Спочатку накидаю фабулу, трип’ять сторінок, повністю прописаний роман – від початку і до кінця. Не берусь до нього, якщо не бачу чим він закінчиться. Хто говорить, що пише без плану, той не є професійним письменником. Якщо подивитись світову літературу, то з тисяч класичних романів лише одиниці були написані таким чином, все решта було прописане від повністю задуманої фабули. Звичайно, дещо змінюється під час написання: що заскладно, що погано прописано, що додати, але кістяк залишається.

– Який, на Ваш погляд, написаний Вами перший твір вартий уваги?

– Попри те, що в мене технічна освіта, я багато читав – батько зібрав велику бібліотеку у 5 тисяч книг. Все життя мріяв писати. Перший опублікований роман – це «Мексиканські хроніки». Моя думка така: маєш виписати приблизно триста тисяч слів перед тим, як почнеш відрізняти поганий текст від хорошого. Не можна написати п’ять слів і тішитися, які вони хороші. Письменник починається тоді, коли відкриєш написаний абзац і розумієш, що його треба продовжити. В мене є два романи, які ніколи не будуть видані, хоча під бренд видавці би їх випустили, але я розумію, що вони жахливі.

– Де Ви берете час так багато читати?

– В мене часто запитують, що потрібно для того, щоб стати письменником. Я відповідаю: просто сідаєш і пишеш. Але для цього в першу чергу треба багато читати. Письменник починається із ста прочитаних в рік книг. Для мене це норма: приблизно три дні на книгу. 5060 сторінок зранку перед роботою і сторінок сто вночі. Для цього потрібно лише читати і лише писати. До чого веду: ти не можеш бути одночасно письменником і банківським працівником, інженером чи програмістом.

– Кого Ви читаєте з українських письменників?

– Читаю всіх, повторюсь – бо то є моя робота, в т. ч. і жіночі романи, мушу бути в курсі, що читає народ. Тобто читаю все, починаючи з Вдовиченко і Дашвар і закінчуючи Шклярем, Дерешем, Жаданом. Подобаються ранні твори Дереша. Дуже люблю Сашка Ушкалова, харківський прозаїк, він пише дуже рідко, але надзвичайно потужно, вважаю його одним з перших прозаїків в Україні. Подобаються твори Шкляра, але знову ж таки ранні.

– Що з написаного Вами – найближче і що далося найважче?

– Безперечно, найбільш зрілий – роман «Жорстоке небо», а найважче писалась «Твердиня», роман який почав писати не зовсім бачучи закінчення, думав що зв’яжу все вкінці. Але це далось дуже важко.

– Чи визначаєтесь, для якої аудиторії пишете свій твір?

– Пишу в першу чергу те, що подобається мені. Я виріс на зарубіжних трилерах Стівена Кінга, Дена Брауна та інших менш відомих у нас авторів.

– Чи не заважають Вам писати подорожі?

– Ні, не заважають, можу писати в хостелах, там просто ідеально: нема мобільного зв’язку, ніхто не докучає. До того ж подорожі дають реальні місця, реальні персонажі, які оживляють текст. 

– В якій країні Вам було найбільш комфортно?

– Що бідніша країна – то краще приймають. Еквадор, Перу. Дуже гарно було на острові Пасхи. В багатшій країні за посмішкою стоїть знак долара і це відчуваєш. Багато де було приємних місць.

«ЖОРСТОКЕ НЕБО»   

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Прийде час, і своєю історією займатиметься українська держава

До редакції газети "Голос з-над Бугу" ...