Home / Листи до редакції / Велика-бо сила в простому народному слові…

Велика-бо сила в простому народному слові…

Мово рідна! Пресвятая Богородице мого народу! Ти зцілювала нас духом, давала нам силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово.

З «Молитви до мови»

Шістнадцять років тому (6 листопада 1997 року) з ініціативи громадських організацій Президентом України Л. Кучмою було видано указ про те, щоб «установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця». Звичайно, ідея відзначення такого свята заслуговує схвалення.

Українська мова розвивалася тисячоліттями. На думку більшості дослідників, вона почала формуватися в VІ-VІІ століттях, а в ХІ-ХІІ (коли з’явилося письмо) вже мала окремі сучасні риси. Історичне життя прадавніх племен: тиверців, уличів, полян, дулібів, деревлян, сіверян – сприяло формуванню з них нації з українською мовою, бо ж саме мова – одна з найважливіших ознак будь-якої народності. Створення Київської держави під владою князів об'єднало українські племена. Власним державним життям український народ, як знаємо, жив недовго, тільки в найдавніший період своєї історії…

Але давайте сьогодні, в День української писемності та мови, хоч раз не будемо воскрешати в пам'яті тих трагічних подій і тих ворогів наших, які нищили нашу націю і нашу мову. А згадаємо наших визначних культурних діячів, тих велетів думки і слова, які силою власного духу зробили українську націю безсмертною.

Преподобний Нестор Літописець (рік народження невідомий – помер трохи пізніше 1113 року) залишив нам у спадок пам’ятки давньоруського (староукраїнського) письменства. Науковці вважають, що одним з унікальних творінь Великого Любомудра є багатопланове літописне зведення «Повість минулих літ або Звідки почалася Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала буть». Вже у назві цього літопису відчувається великий патріотичний намір його автора. Розповідь у творі ведеться від найдавніших часів, від Ноя, до сучасних Несторові днів. У ранньому середньовіччі немає іншого руського твору, що за глибиною думки, оригінальністю форми й послідовністю викладу історичної концепції міг би стати поруч. Тому Нестора-літописця називають першим українським письменником та істориком.

У ХІІ-ХІІІ староукраїнська мова існувала у двох варіантах – «книжному» (старослов’янська) і «живому» (народнорозмовна). Розвитку української мови сприяли і церковнослов’янсько-український словник Памви Беринди 1627 року – найдосконаліший у той час; і граматика давньоукраїнської мови Івана Ужевича 1627 року; а ще козацькі літописи; і поетичні пісні легендарних Марусі Чурай і Степана Климовського; і народні думи та пісні. Не можна не погодитися з Пантелеймоном Кулішем: «Велика-бо сила в простому народному слові і в простій народній пісні, і таємниця тої сили – у людському серці».

У 1798 році народною українською мовою вперше було надруковано поему «Енеїда». Автор – Іван Петрович Котляревський – у своєму травестійно-бурлескному творі проявив такий великий літературний талант, таке глибоке знання української мови, таке щире розуміння душі рідного народу та його побуту, що сумнівів не було: розмовна українська мова більш придатна для серйозної поезії і прози, ніж книжна церковнослов’янська. А скільки на сторінках поеми-епопеї відчулося любові до свого народу, переживання за його долю! Іван Котляревський став по праву вважатися засновником української літературної мови. Так розпочалася нова доба в історії українського письменства.

1832 року Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький створили гурток «Руська трійця», який мужньо виступив на захист рідної української мови. У жовтні 1936 року Шашкевич у соборі Святого Юра вперше виголосив проповідь чистою українською мовою. Після цієї події від застарілої старослов'янської мови в богослужінні відмовилися й інші галицькі священики. У 1836 році керівником «Руської трійці» було упорядкувано «Читанку» для українських дітей. Яскравим спалахом у темряві національного життя Галицької України став альманах «Русалка Дністровая», який на повний голос заявив про існування української народної мови, про нерозривний зв'язок українців Заходу і Сходу. І це у той час, коли між Західною і Східною Україною проходив кордон двох держав. Усі ці події доводять, що Маркіян Шашкевич перший у Західній Україні зрозумів велику місію українця-патріота – не дати загинути рідному слову. Тому в історії української мови, літератури й у всьому національному житті українського народу йому належить таке ж місце, як і Іванові Котляревському.

Надзвичайно важливою переламною хвилиною у розвитку української мови, літератури й, зрозуміло, у всьому українському національному житті стала поява поезій Тараса Шевченка. Доленосне значення мала вже перша Шевченкова збірка – «Кобзар» 1840 року. Вірші, пройняті волелюбними мотивами, пробудили національну гідність українців, нагадали про героїчну боротьбу предків за волю. Основні мовні джерела воістину народний поет переніс у свої твори із скарбів фольклору і народнорозмовної мови, особливо говірок Середньої Наддніпрянщини. Великий Тарас з мовної народної скарбниці вибрав найкращу лексику й фразеологію, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав найрізнома-нітніші стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовну систему. Таким чином, Шевченко підняв українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.

Після Шевченка для утвердження рідного слова багато зробили Панас Мирний, Павло Грабовський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, інші талановиті українські письменники ХІХ і ХХ ст., які творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, виборювали своєму народові право вільно розмовляти по-українськи. Росіянка Марія Олександрівна Вілінська стала українською письменницею із псевдонімом Марко Вовчок. На благо української мови творили представники німецької національності – сучасниця І. Франка Юлія Шнайдер (під псевдонімом Уляна Кравченко), поет-неокласик Освальд Бургардт (Юрій Клен).

Цікаво, що на конкурсі мов, який відбувся ще 1934 року в Парижі, українській мові було присуджено почесне третє місце – за такими критеріями, як лексика, фразеологія, фонетика, граматика. Перше місце тоді здобула французька, а друге – перська. А за мелодійністю українська мова виборола друге місце – після італійської. Задумаймося: рік проведення конкурсу – 1934-ий – період найстрашніших репресій радянського тоталітарного режиму проти України, то хто ж на ньому представляв слово знедоленого народу? Звичайно, кращі представники патріотичної української інтелігенції, яким через примхливі обставини не знайшлося місця на рідній землі, – вчені-професори й письменники, які гідно відстояли честь своєї мови і її право бути мовою культури і науки.

Тож бережімо рідну українську мову – найдорожчий скарб, що передався нам від попередніх поколінь; берімо приклад з тих представників нашого народу, які самовіддано піклувалися про розвиток і славу рідної мови. Учімось грамотно розмовляти й писати по-українськи, збагачуймо усне мовлення – так, щоб у світі знову сказали: «Як прекрасно володіють своєю рідною мовою українці, як бережуть свою національну культуру!»

Оксана ТРОШИНА,
вчитель української мови і літератури Сокальської гімназії імені Олега Романіва. 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари

Оголошений у 2002 році з ініціативи ...