Home / Листи до редакції / Для чого потрібне Сокальське водосховище?

Для чого потрібне Сокальське водосховище?

Мій допис "Колись Буг врятували…" (19.02.2015 р.) у часописі "Голос з-над Бугу" викликав досить жваву дискусію і критику з боку інших дописувачів. До слова, хочу сказати, що подібні публікації подав ще у декілька газет три місяці тому, і мені пообіцяли надрукувати. Однак всі виявилися ганебно залежними, окрім "Голосу з-над Бугу". 

А тепер про критику, то відповім лише по суті поставлених запитань. Критиків дратує те, що катехит вмішується у справи екологічні. Але ж, пройшли роки, відколи нависла загроза відновлення шлюзів і підтоплення. І тільки катехит, який щонеділі приступає до Святого Причастя, спромігся побороти страх перед осудом, коли зрозумів, що потім буде запізно. І досі депутати районної ради і голови сільських рад, за малим винятком, остерігаються виступити офіційно. І тільки ДП "Львіввугілля” написало ряд рішучих протестів у вищі інстанції району та області проти підйому рівня у ріці Західний Буг.

Мені порадили їсти рибу для розумового розвитку. Добра порада. Дякую. Але ж я все життя споживаю багато риби. Тільки не з Бугу. Бо у бузькій воді є нечистоти зі Львова, Червонограда та інших наших міст, стоки з териконів шахт і збагачувальної фабрики, із шлаконакопичувачів Добротвора, де щодня спалюється 20 вагонів вугілля протягом десятиліть. А в останні роки ще й такі пральні порошки, що є заборонені в Європі, а також стоки з полів наших агропідприємств, які десятки раз у рік обробляють пестицидами. Тож їсти таку рибу не годиться, та й вона вже практично витруєна.

Я виріс на березі величезної ріки в царстві мисливців та рибалок, тож добре знаю, яка то страшна сила  мисливсько-рибальський азарт, що робить людей сліпими і глухими до страждань своїх затоплених співвітчизників.

Хто справді цінить рибу, а не азартний дурман, ті стають рибоводами на чистій воді, як пан Фішер у Комареві чи Богдан Пелех у Стаївці, і дають суспільству чисту продукцію, доходи у бюджет і добросусідство, а не затоплення і горе людям.

Є багато охочих мене підбадьорити. Але у газеті  негатив. Навіть Богдан Андрейчук ставить знак рівності між величезною вигодою від спуску водосховища і втратами від закриття заводу хімволокна. Ще крутіше оперує логікою Мирослав Бабський у статті "І це ви називаєте порятунком Бугу?" Читачеві варто запитати їх: "Як спуск водосховища міг вплинути на закриття заводу хімволокна, якщо це підприємство перестало існувати ще десять років перед тим?!"

Повернімося у 2006 рік. Хто і як би не підраховував втрати від спуску води з водосховища, вони очевидно є, але у тисячі разів менші від тої вигоди, що отримала Надбужанщина, і від тих втрат, що спричиняло водосховище через затоплення двох тисяч гектарів пасовищ, сіножатей, городів і садів жителів Прибузького регіону, від катастрофічних повеней, від непоправного замулення рік, від підтоплення грунтів забрудненими водами, від обводнення вугільних шахт та втратами власників затоплюваних будівель, за які ніхто не давав компенсації. І жодного разу не чув, щоб хтось, осліплений рибальським азартом, звернув увагу на втрати від затоплення і підтоплення земель, чи спробував ці втрати підрахувати.

Очевидно, що спуском водосховища не вирішується проблема підтоплення просадок земельної поверхні над шахтними виробками, але жителі всіх прибузьких поселень одностайно стверджують, що після 2006 р., в міру того, як самопоглибилось русло Бугу екологічна ситуація в Прибужжі покращилася.
Мирослав Бабський вважає мене малограмотним інженером, тому що, на його думку, це не водосховище затримувало намул, а швидкоплинність розмила береги. Але ж Буг має ухил на один метр через 5,5 км течії, а це далеко не швидкоплинна течія, тим більше, що вона була перекрита шлюзами. При погляді на південь із сокальського моста старожили пам`ятають, що за 250 м біля Жвирки була пристань для байдарок, широким заплавом з`єднана з Бугом. Тепер тут на площі 200 на 400 м, в тому числі у руслі, лежить шар намулу понад один метр і навіть утворилася надпойменна тераса. А це майже 70 тисяч кубометрів намулу. Звідки він взявся, якщо тут не тільки не розмився берег, а, навпаки, намилось майже сто метрів шириною? Цей приклад я приводжу тому, що його живими свідками є сотні тисяч людей, що проїжджали сокальським мостом. А таких накопичень намулу є чимало вздовж наших річок. Джерел намулу багато, але це інша тема.

Що хімзавод був причиною захіміченості Малого Полісся, я не писав (прошу уважніше читати), бо це підприємство не було на його території, де є свої джерела хімізації.

На останній сесії районної ради депутат Петро Пилипчук висловив обурення, що побудова ГЕС на ріці Західний Буг ведеться непрозоро, без громадських слухань та оцінки впливу на навколишнє середовище, навіть без попередження й погодження з жителями поселень, яким після відновлення водосховища загрожує повторення катастрофічних повеней, особливо у зоні просадок поверхні біля шахт. Він попросив депутатів надати слово мені як інженеру з досвідом роботи в гідромеханізації. Його підтримала депутат районної ради Ірина Здерка, яка закликала депутатів і всіх жителів Сокальщини перейнятися проблемою будівництва мініГЕС на Західному Бузі. Вона підкреслила, що підйом рівня води в руслі Бугу призведе до підтоплення Жвирки та інших населених пунктів району через їх низовинне розташування, а також до накопичення і відстоювання забруднених вод в густонаселеному центрі району, що недопустимо з причин санітарно-епідеміологічних.

У виступі на сесії я наголосив, що тисячі садівників і городників Надбужанщини вирощують продукцію для сотень тисяч людей в умовах близького залягання забруднених або й отруйних грунтових вод і підвищення рівня води в руслі Бугу на два метри відповідно підніме грунтові води в зону кореневої системи рослин, які споживають люди.

Крім того, через затримку намулу колишнім водосховищем, Буг навіть промивши після 2006 р. русло понад один метр, тече зараз на два метри вище від свого природного рівня і є велика потреба назад його опускати для відтоку вод з просадок поверхні біля шахт. А не піднімати рівень ще на два метри для потреби міні-ГЕС, чи для рибальських забаганок.

Дехто стверджує, що водосховище не впливає на силу повеней у пришахтних посадках землі у Прибужжі. Як же ж не впливає, якщо вона зменшує швидкість течії і тим призводить до зупинки намулу у верхів`ях водосховища і щораз вище по течії. Тоді водам з територій шахт доводиться долати цей "перевал", де рівень Бугу щораз вищий від колишнього природного.

Щоб Жвирці врятуватись від тих двох метрів рівня вод, що їх з часом підніме водосховище прийдеться відповідно поглиблювати свою осушувальну систему, збудувати не менше чотирьох насосних станцій і додаткові дамби. На це потрібні десятки або і сотні мільйонів гривень. Подібні проблеми виникнуть в інших населених пунктах. Мій критик цілком слушно ставить запитання про компенсацію втрат від затоплень жителям Сокальщиним через пришахтні просадки грунту. Хто ж компенсує втрати надбужанцям від затримки вод водосховищем? 

Дехто запевняє, що великі гроші приноситиме рекреація біля водосховища. На якій воді рекреація? На дошці оголошень у сільрадах висять цілком слушні постанови санепідстанції про заборону купатися і ловити рибу у Бузі. Проте люди все ж будуть тут купатися і споживати отруйних карасів.

То кому ще і для чого потрібне водосховище? На сесії районної ради начальник Сокальського управління водного господарства Василь Новосад на запитання депутатів відповів, що шлюзи на дамбі в Скоморохах потрібні для регуляції водостоку. А для якої регуляції? Адже нам потрібно максимально понижувати рівень Бугу і неможливо це зробити, перекриваючи воду шлюзами.

Злочини з підйомом рівня Бугу вже розпочалися. Загальновідомо, що у долинах понад Бугом під час тривалої посухи рівень грунтових вод може бути нижчим, ніж у Бузі. Останні два роки видались доволі сухими, тож рівень грунтових вод понизився, як ніколи. Між тим, після відновлення шлюзів з осені 2014 р. почались маніпуляції з перекриттям Бугу і на початку квітня цього року рівень ріки піднявся у Сокалі майже на метр. Очевидці розказують, що часто буває відкритим тільки один шлюз, де утворюється водоспад і затримується риба. Чи ріка перекрита добре видно по швидкості води. Якщо під час літньої посухи найшвидша течія під сокальським мостом доходила до одного метра на секунду, то тепер її майже не було. Після звернень до сокальської влади швидкість течії різко зросла, значить шлюзи були підняті і рівень води опустився вже майже на 40 см. Але хто скаже, скільки брудних вод розтеклося за цей час у грунтові води околиць?

Переважна більшість землеробів ще не знає, яку пастку вже протягом року їм готують. Новину сприймають спокійно. Їм здається неймовірним, що горстка якихось авантюристів може так знущатися над суспільством і натворити стільки непоправної руїни заради своєї потіхи. Землероби жертвують собою, щоб годувати і оздоровлювати суспільство і повністю заслуговують на його захист, як це є у всьому цивілізованому світі. А ще значна частина землеробів не є екологічно підготовленими, щоб усвідомлювати небезпеку.

Очевидно, що долю бузького стоку повинна вирішувати не горстка тих, хто ним розважається чи хоче на ньому наживатися, а десятки тисяч тих, хто постраждав від затоплення і підтоплення, хто має природне право бути користувачем першої черги, бо без цього існувати не може.

Василь ХАВУНКА, катехит, інженер, садівник.

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари

Оголошений у 2002 році з ініціативи ...