Листи до редакції

Матір Божа ніколи не покидала Белз

Влучну думку почула на одній з імпрез у Сокалі, яку висловив О. Богдальський: "Господь Бог не прив'язує машинально свої ласки і чуда до якогось малюнку, ікони, різьби чи скульптури таким чином, що з їх знищенням нищить силу Божу і можливість нових ласк та чудес, бо не так до образу, як радше до місця схиляється милість і могутність Божа, а тому ці місця чудодійними називають". Переклад з польської Юлії Борис "Храм Серця" (2002 р., №9). Оце закінчення виразу "…не так до образу, як радше до місця схиляється милість і могутність Божа, а тому ці місця чудодійними називають" охарактеризували мій стан, коли опинилася у Белзі, в Замочку, де колись перебувала українська святиня  Чудотворний образ Белзької Божої Матері, тепер Ченстоховської, який знаходиться на Ясній Горі..

…Приїхала у Белз похмурого дня і старовинні мури древнього міста навіювали сум, бо ж для їх реставрації грошей треба ще дуже багато, а тут на справи господарські не вистачає. Але зустрілася з директором державного історикокультурного заповідника Оксаною Калиш, продовжувачем доброї справи її, нині вже покійного батька Івана Калиша, яка по просту "заразила" своєю змістовною, глибокою розповіддю про роботу трудівників заповідника щодо відновлення княжої, і не лише, слави древнього міста. І вона завела мене на територію Замочку. В рай, де душа полинула до високості, а серце щасливо стукотіло.

Пані Оксана Калиш стала для мене проводирем у найстаріший район Белза і водночас найцікавіший в плані археологічних досліджень (саме на цьому місці було зведено княжий замок), який, на жаль, не зберіг архітектурних свідків тих часів. Найстаріший район водночас має найновішу архітектурну пам'ятку міста, на згадку про замок лишивши лише назву  Замочок. Комплекс розташований на місці давнього княжого дитинця, званого в старих документах Замчищем, з кінця ХIХ  ст.  Замочком. Це територія пам`ятки археології національного значення "Городище літописного міста Белза" XXIII ст. Саме десятого, бо за даними археологів, які проводили останні розкопки, дерев`яні конструкції  кінця десятого століття.
В люстрації 1765 р. записано: "Від міста за кількасот кроків за рікою Белзці (Солокія) є окоп замку між валами, облитий водою і неприступний через болота, славний і вшанований уміщенням образу Пресвятої Діви Марії, що тепер славиться ласками в Ченстохові. Тепер на пам`ятку на тім окопі стоїть костелик під покровом Пресвятої Діви Марії". На початку ХХ ст. костел, який завдяки іконі часто називали костелом Найсвятішої Марії Панни, перебував у плачевному стані, і його вирішено було перебудувати заново. Архітектором нового мурованого костелу став Калікст Крижановський. Храм збудовано у стилі модерну з елементами готики. Надпис на фасаді  "O Mario Matko Boza Ratuj Nas". Костел будувався з 1906 по 1911 роки і дістав ім'я св. Валентина. У міжвоєнний період він використовувався як гарнізонний. З 1939 року, коли Белз, як і всю Польщу, окупувала Німеччина, тут знаходився прикордонний спостережний пункт (новий кордон Третього Рейху з Радянським Союзом проходив по річці Солокія поряд з костелом). З 1951 року, коли Белз перейшов зі складу ПНР до УРСР, тут розміщувався вже радянський прикордонний гарнізон. З 1991 року церкву передано православній громаді, відтоді вона отримала ім'я св. Миколи.

У 1933-38 роках за проектом архітектора Вітольда Равського закінчено будівництво всього костельного комплексу. У 1935 році споруджено каплицю св. Валентина, в якому нині і зберігається нова копія ікони (вона була подарована поляками до 1000річчя Белза). У модерному стилі був збудований відкритий вівтар св. Валентина. Композиційно вівтар складається з чотирьох різновисоких споруд. До вівтаря ведуть два симетричних крила двомаршевих сходів. Обабіч сходів встановлено дві скульптури святих  Франциска та Домініка.

Директор заповідника Оксана Калиш сподівається на допомогу студентів Львівської політехніки у реставрації цих фігур. Вівтар, що донедавна був у плачевному стані, до 1000літнього ювілею відреставрували. Проте і нині тут проводять реставраційні та гідроізоляційні роботи. Оскільки недалеко тече річка і дуже високий рівень грунтових вод.

– Про чудодійну силу цього святого місця, де має прихисток Чудодійна ікона Белзької Божої Матері (тепер Ченстоховської) і самої ікони, розповідала доглядач Замочку Ганна Іванусь: "Літопис переказує, що у 1241 році під час штурму замку татарами ікону було принесено на стіни, татарська стріла вразила зображення Божої Матері (лишивши на щоці характерний слід).

З щоки потекла кров і татар вкрило імлою, місто було врятоване. А ось інші свідчення чудодійності ікони. На Ягодне, це 2 липня, тут був відпуст, на капицяхвежах правили священики. Вся територія Замочку була заповнена прочанами. Люди підходили до каменя, де колись з`явилася Матінка Божа, й вмивалися росою, яка з`являлася на цьому відбитку. Було дуже багато хворих і калік, і ті, хто зцілився, залишали палки, милиці біля церкви. Паламар їх збирав у свою комірчину, але згодом вже не міг її зачинити, бо стільки тих палок і милиць було.  Багато цікавої шкільної літератури ви можете знайти на сайті schooldream.com.ua. На сторінках порталу ви можете придбати підручники з математики для 4 класу. і ти дізнаєшся більше про те, як можна придбати книги. Також ви можете знайти дуже багато інших книг для школярів різного віку.

Про це розповідали старожили. А тепер про сучасне. Як тільки-но відкрили Белзький заповідник, то приїхала жінка з Австралії, яка родом з Белзької округи, розповідала, що її брат був калікою,  на той відпуст його принесли в рядні на плечах, а вже назад він пішов сам. Жінка, котрій було більше 90 років, спеціально приїхала, щоб встигнути розказати про святість цього місця. А у цьому році до Замочку приїхало дві жінки (є документальне свідчення), їх мама була тяжко хвора, мала пухлину мозку. І лікарі з Києва хотіли робити їй операцію у Львові. Дочки дуже плакали, бо розуміли, як то небезпечно. Їм порадили поїхати до Белза, до Замочку, де є той чудодійний камінь. День видався сирий, а ті люди поклякали і дуже щиро молилися. Одна з дочок мовила такі слова: "Матінко Божа, якщо ти нас чуєш, то подай якийсь знак". І після цих слів по Замочку рознісся запах миру (ладану) і їх руки, обличчя теж пахли миром. Ми всі були вражені. Потім прийшли до каплички молитися до образу Матері Божої. Молилися на вервеці, відправили молебень. І одна з дочок зачинила двері каплички, бо було холодно. І під час молитви у неї виникло враження, що хтось її підтримує за плечі. Потім ми пішли по стаціях Хресної дороги, а запах миру нас супроводжував і там. Їх мамі щасливо зробили операцію, вона здорова повернулася додому… Дуже часто на території Замочка, коли правиться Хресна дорога, стоїть запах ладану. А є свідчення, що дуже багато людей, бачили білу постать Богоматері Белзької, яка захищала це святе місце і Белз.

У цей же період була споруджена брама і мури з Хресною дорогою і каплицями. З обласного бюджету були виділені кошти на реставрацію північносхідної вежікаплиці на мурах Хресної дороги, яка похилилася і працівники заповідника жартома називають белзькою Пізанською вежею, яка похилилася. В рамках проекту "Літописні міста" археологи, працівники заповідника, архітектори провели археологічне дослідження найдавнішої частини пам`ятки археології, були розкопані шурфи і знайдені рештки кераміки і дерев`яних конструкцій та оборонного валу. До речі, як підкреслила пані Оксана, у кожну першу неділю місяця тут правиться Хресна дорога. З ініціативи доглядача Замочку, кожен раз Хресна дорога правиться іншими: стації читали діти, молодь, представники влади, керівники організацій міста. Нині до Белза, на Замочок часто приїжджають паломники, а також працівники заповідника проводять одно, дво та трьохгодинні змістовні і дуже цікаві екскурсії по місту, я у цьому пересвідчилася.

На реставрацію всіх історичних пам`яток Белзького заповідника потрібні чималі кошти. Ще донедавна, як розповіла директор Оксана Калиш, кошти надходили з державного бюджету, а нині, у зв`язку з війною їх бракує, але працівники заповідника беруть участь у різних грандових програмах, щоб в такий спосіб отримати гроші на реставраційні роботи…

Також працівники заповідника працюють над паспортизацією старовинних церков. Особливо у пані Оксани серце болить, як позволяють собі громади "осучаснювати" автентичні дерев`яні церкви, як халатно ставляться до самих цих пам`яток, забуваючи, що потрібно перевіряти електропроводку, на храмові поставити громовідвід, щоб убезпечити його від блискавки, бо скільки вже унікальних церков "з’їв" вогонь. Також працівники музею не мають таких можливостей, щоб дати відсіч "чорним" археологам, які приїжджають з дорогим обладнанням і які не лише крадуть унікальні старовинні речі, а ще й дуже багато нищать автентичних пам`яток. І навпаки, радо вітають у Заповіднику і допомагають археологампрофесіоналам зі Львова, які до них із задоволенням приїжджають. До речі, у штаті Заповідника працює львівський археолог Остап Лазурко, який має спеціальний дозвіл на проведення археологічних розкопок.

Ще директор заповідника О. Калиш розповіла про різні туристичні маршрути, які розробляють працівники: міжнародний транскордонний маршрут БелзецьБелз охоплює понад двадцять міст як з української, так і польської сторін, зараз займаються проектом відкриття оздоровчого, рекреаційного, відпустового місця, звернулися до них колишні мешканці цього села з просьбою допомогти відтворити церкву, яка була тоді в Корчмині у вигляді каплички, беруть участь у Днях добросусідства, які відбуваються на кордоні поблизу Стаївки.

Белз є центром паломництва не лише українців, сюди приїжджають поляки і жиди. Нещодавно, де колись була збудована радянська лазня на місці мікви, де мився головний рабин, археологи провели розкопки і на глибині 4,5 метра, знайшли автентичну дерев’яну мікву, яка є єдиною у світі, що так добре збереглася. А поляки дуже тішаться вулицею Міцкевича, де стоять старі автентичні польські кам’яниці.

У музеї Державного історикокультурного заповідника у м. Белзі є чудовий музей, де закумульовані експонати трьох культур: української, польської та жидівської. Тут є національні ноші, старовинні речі побуту, ужитку, археологічні розкопки. Тим, хто любить свій край і хоче більше пізнати його, тут є на що подивитися.

Белз  це унікальне, древнє місто, містомузей, де кожна старовинна будівля, наче промовляє до кожного з нас. Звичайно, якби було більше коштів, то він би став направду коштовною перлиною нашого регіону. Бо, окрім Замочку з костелом Пресвятої Діви Марії, Дзвіниці (Марійська вежа), відкритого вівтаря св. Валентина, брами, мурами та Хресною дорогою з каплицями, є ще вежакаплиця 1606 року, молитовний будинок Ішре Лев, комплекс монастиря оо. Домініканів, монастирські мури XVIII ст., келійний корпус з вежею (Ратуша), стінопис XVIIXVIII ст. в приміщенні Ратуші, вежадзвіниця XVIIXVIII ст., ансамбль монастиря сс. Домініканок, костел (церква) св. Миколая, 1653 р., монастирські приміщення 1743 р., будинок адвоката 1909 р., залишки оборонного валу •XII ст., церква св. Параскеви (1761-1766 рр.), дзвіниця XIX ст., монастир св. Феліціянок, єврейський цвинтар, місце єврейського релігійного центру.

У Заповіднику працюють творчі люди, закохані в багатогранну історію рідного міста. Цей колектив очолює Осана Калиш, вмілий організатор і патріот Белза.

У цьому році минає 15 років, як у Белзі був створений Державний історикокультурний заповідник. І велика заслуга його працівників, що колись славне червенське місто, княжа столиця Белз, а в певний час забута, запанедбана, спаплюжена його княжа слава радянською владою, знову повертається до нащадків у давніх археологічних розкопках, старовинних мурах храмів і найголовніше  це місце, де була ікона Божої Матері Белзької, і нині не втратило своєї чудотворної сили. Бо місце, як і людську пам`ять, не можна стерти з лиця землі.

Оксана ПРОЦЬ.

Фото автора.

Голос Сокальщини на GoogleNews