Home / Листи до редакції / Незалежність, перш за все, повинна бути в кожного в душі

Незалежність, перш за все, повинна бути в кожного в душі

Ця подія найбільш урочиста серед усіх державних свят України. З року в рік її сценарій залишається незмінним: урочисті покладання квітів, масові гуляння просто неба з "живою" музикою, недешеві феєрверки і не менш гучні промови посадовців з нагоди Дня Незалежності. Але, думаю, глибинну суть цього дня, в першу чергу, можуть оцінити ті, хто впродовж багатьох років поневолення української культури та мови, релігійних і національних переконань всупереч комуністичній владі відстоювали свою гідність. Для таких українців День Незалежності завжди залишатиметься символом нової держави. Решта інших громадян скептично скажуть, а що доброго ми отримали в незалежній державі? Тож, поміркуймо разом…

Під час референдуму 17 березня 1991 року за незалежність України віддали голоси 90,32 % громадян. Сьогодні число таких прихильників зменшилось до 70%, і зрозуміло чому. Свої матеріальні проблеми люди хибно ототожнюють із незалежністю. Але це не так, погодьтесь,  бо матеріальний аспект нашого життя є похідним. Тут, в першу чергу, винна та олігархічнокланова влада, в пазурах якої ми були до 1991 року.

Думаю, не потрібно зациклюватись на негативі, ностальгувати за роками молодості часів СРСР, бо ж всетаки маємо самостійну державу, за яку боролися сотні років! І нехай на цій тернистій стезі дороговказом нам стануть роздуми Івана Яковича Франка: "Перед українською інтелігенцією відкривається тепер величезна дійова задача з величезної етнічної маси українського народу витворити українську націю, суцільний український організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя". Ось вони підвалини Франкової науки, актуальні, як ніколи, напередодні Дня Незалежності.

На превеликий жаль, невеселих міркувань за ці незалежні роки, напевно, в кожного пересічного українця віднайдеться достатньо. Сьогодні колишні "червоні партійці", котрі впродовж десятиліть боролися із самою ідеєю самостійності української держави, отримують від цієї ж держави щомісячні пенсії в 510 тисяч гривень. Чи не парадокс? Перефарбувавшись у "жовтоблакитних", вони і досі кидають у народ свої колишні гасла та годують простий люд казками. Ех, що не кажіть, хороший жанр казка! Його таки полюбляють українці і щиро вірять у неї.

Пригадаймо, для прикладу, народну "Казку про ріпку". Улюблена байка з часів незалежності: тягнуть ту ріпку, тягнуть, а витягнути не можуть. А казка про "Колобка" мені нагадує парламентарів. Хіба не так? Вгодовані нівроку "тушки" перебігають з одного місця на інше, а потім плиг лисичці на язик, і кінець політиканським казочкам. Ще одна казочка "Про курочку Рябу" останнім часом дуже актуальна з трибуни Верховної Ради, особливо останні слова несучки: "Не плачте, дідусю, не плачте, бабусю, знесу вам яйце, не просте, а золоте!" Ну скажіть, як в такій казковій країні може не бути казкової Конституції? На додачу, казки пана Азарова про "Покращення", "Безкоштовну освіту", "Прожитковий мінімум" і "Свободу слова" тощо. От чому в багатьох із нас спрацьовують казкові стереотипи: поцупити молодильні яблучка, чарівну паличку, або ще якусь життєво необхідну річ, на кшталт скатертинисамобранки із гаслом: "От що би таке робити, щоби нічого не робити та й за це отримувати гроші, як це було колись за часів совєтів?". Добре, що ці казки не читають дітям. У них вірять лише дорослі, може, тому на сьогодні такий великий відсоток тих, хто не сприймає свято День Незалежності? Тож, запитаймо себе, якої насправді залежності ми позбулись? За 21 рік самостійності нашої держави колишня Московія і досі намагається відновити свій імперський статус, усі роки веде невщухаючу економічну, політичну, інформаційну та культурну війну проти України та її незалежності. Поясніть мені, будь ласка, яким дивом на українських теренах нині процвітає Московський патріархат? Практично усе Закарпаття відвідує храми під його патронатом і під’юджується проповідями священиків про те, що решта церков та парафій Українського патріархату  від нечистого! Як бачимо, доля України нині вирішується не на полі ратному, а на духовному, на полі Слова.

У моїх дитячих спогадах і досі зберігаються моменти, розтлумачити які навіть мої батьки у 90х роках не наважувались. "Бандерочка наша завітала!"  ласкаво та необразливо вигукували мамині родичісхідняки з Дніпропетровщини, коли я приїжджала до них на літній відпочинок. Малому дівчаті тоді було невтямки, чому "бандерочка"? Але вже тоді я розуміла свою національну приналежність до українства, та й сусідські діти на вулиці сприймали мене поособливому, бо розмовляла українською. Дехто навіть сторонився і запитував, чи правда, що у Львові ходять з автоматами? А коли нещодавно мені знову довелось відвідати мамину батьківщину, то у вагоні поїзда ми чудово зі східняками поспілкувались на тему "Бандера  народний герой! Розмовляймо українською!". Яким було моє здивування, коли практично весь люд, що їхав у сусідніх купе, відразу перейшов із суржика на українську. Принаймні, намагався сяктак, бо, погодьтесь, ця "східняцька" мова дуже ріже вуха! Думаю, це найменше, найпростіше, що можна зробити для незалежності України вже зараз,  перейти на чисту українську, опановуючи мову кожного дня! Можливо, це допоможе позбутись відчуття "недоукраїнця зі Сходу", образ якого у мене асоціюється з людиною, що очолює Кабінет Міністрів України. Та й, зрештою, який він українець, коли народився у Калузі, а 1984 року переїхав у тодішню Українську РСР? Коли слухаю промови пана Азарова, жахаюсь. Хіба у такої людини болітиме душа за майбутнє України?

Моє привітання з Днем Незалежності, дорогі українці, буде виглядати дещо незвичним на тлі цих міркувань. Можливо, не варто влаштовувати таких гучних святкувань з пафосними промовами, бо навіть на тлі мовного питання у нас нема національної єдності, а для найбіднішої верстви населення жити стало непереливки. Але ж доля дала нам шанс побудувати країну своєї мрії, щоб ми, врештірешт, мали що святкувати хоча б через наступні 20 років. Щоб ті перешкоди, що їх нині породила "Верховна Зрада", канули в лету. І у цьому, погодьтесь, теж наше недбальство, бо саме ми обираємо парламентарів, які купують виборців за гречку, дешевий газ і великі пенсії. Тож, плекаймо, дорогі співвітчизники, моральний закон, в першу чергу, у собі! Не зрікаймося цієї свободи, бо дітям доведеться розплачуватись за гріхи наші. Настав час нарешті усвідомити, що найбільший показник державності та незалежності  це наша особиста незалежність від беззаконня і зла! Розмовляючи українською, дбаючи про українське, пам’ятаймо, що ми відстоюємо свої честь і гідність. Цими категоріями може оперувати лише вільна та незалежна людина! Пропоную сокальчанам і гостям нашого міста долучитись до роздумів про долю України та День Незалежності.

Ярослав Кащук, священик:

– Незалежність  то дар Божий, який треба берегти, підтримувати, тішитись ним! Незалежність треба, в першу чергу, переживати! Наш люд нині такий дещо холоднокровний, але, якби ми переживали це ревно та радісно, дбаючи про це, обирали достойних людей до парламентів, то мали б справжніх провідників української нації. Сьогодні нема іншої альтернативи  Україна тільки незалежна! Наша байдужість найбільше вражає, бо нема такої радості, піднесення, як це було раніше, на початках нашої державності. У суспільстві, як не прикро, бракує довіри та духовності. Мусимо повернутись до першоджерел Володимирового Хрещення, коли церква була єдина, неподільна, а це і є запорука незалежності!

Марія Петрощук, учасник бойових дій, Кенгірського повстання, колишній політв’язень:

– День Незалежності  то омріяна мета нашого народу. Боролись ми за неї з давніхдавен, скільки крові пролили, скільки борців погинуло за волю України! Століттями воювали, здобували кілька разів і знову втрачали, бо кругом вороги були, зовнішні та внутрішні. На жаль, багато незгоди було в народі, ніколи не було тої єдності в національній ідеї, але були люди, які жертвували всім, і навіть життям. Мої сім братів загинули в УПА, два рідних і п’ять двоюрідних, жоден не був одруженим. А я втратила майже всю родину. Мене засудили на 25 років, з яких відсиділа 10, а чоловік мій був 24 роки по таборах! Спочатку йому дали 15 років, а пізніше на Воркуті разом з двома товаришами створили підпільну організацію "Заполярні соколи України", за що і поплатилися. Нині ж ситуація в Україні дуже складна. Найбільше турбує втрата духовності, яка і є тим моральним стрижнем усього народу. На цьому базується людське ставлення одне до одного. Тому, в першу чергу, нам потрібно піднімати духовність. Не погоджуюсь з тими, хто запевняє, що треба спершу вирішувати економічні питання. Без духовності не буде економіки! Це та джерельна криниця усього нашого добробуту. На першому місці повинна бути християнська мораль, і тоді ми будемо мати ту Україну, яку хочемо  УКРАЇНСЬКУ УКРАЇНУ!

Богдан Зарічний, міський голова Сокаля:

–  Нині для незалежності актуальні свобода слова, свобода совісті, свобода пересування, свобода вибору тощо. У сьогоденні незалежної України найбільше турбує економічна ситуація, яка в багатьох аспектах вже критична. Величезні кошти, мільярди доларів чи євро, які потрапляють в Україну зза кордону, створили такі умови, коли малий та частково середній бізнес не розвивається. Також популістичні рішення, що виголошували практично усі уряди впродож історії незалежності, особливо напередодні виборів, теж створили досить загрозливу ситуацію і щодо пенсійної реформи, і щодо необхідності кардинальної зміни соціальної реформи. Соціальні виплати по багатьох аспектах є набагато більші, ніж реальні зарплати працюючих громадян. Такого, напевно, немає в жодній європейській країні! Ще один дуже важливий аспект  нема у нас єдності в національній ідеї, на жаль, нема і єдиної потужної нації. Це ми бачимо щодо подій прийняття мовного закону. Ці аспекти нині найбільше загрозливі для України.

Ганна Бродюк, журналіст:

– День Незалежності, безперечно, є великим святом, бо наші діди-прадіди боролись за неї. Їхні героїчні подвиги не пройшли надаремно. Але дуже хочеться, щоб життя наше в незалежній Украні всетаки стало краще. Щоб робота добре оплачувалась, щоб не думалось, як годувати дітей, щоб не обтяжували нас буденні проблеми, а ті матеріальні клопоти не витісняли духовні цінності та потребу розвиватись. Про що ми зараз думаємо? Як нам попоїсти та прогодувати своїх дітей, як їх вивчити. На решта життєво необхідних моментів нам інколи просто бракує часу та можливості. А ще хочеться бути впевненою у долі наших дітей, щоб вони здобули добру освіту, мали роботу і надійне світле майбутнє тощо. Думаю, це мрія кожної мами.

Петро Новосад, пенсіонер:

– Незалежність ми чекали багато століть, і вона відбулась по волі Бога. Але ми, на жаль, не оцінили того, що нам було дано, і не змогли закріпити того, що подаровано. Незалежність України для мене означає бути ближче з Богом, відректись від усього земного і всім серцем належати Господу, бо тільки так можна здобути справжню свободу. В долі України турбує найбільше те, що немає єдності, а людям бракує свідомості, щоб закріпити це в собі та передати ближнім.

Дмитро Герега, програміст:

– Україна  моя Батьківщина і я, в першу чергу, відчуваю себе громадянином своєї держави. День Незалежності викликає у мене почуття патріотизму, бо я не раз був свідком, коли слова "Україна та українець" лунали гордо. Це свято для мене урочисте і більш зрозуміле, ніж інші державні. Незалежність  це можливість моєї країни розвиватись, виховувати в українській нації дух свободи, патріотизму, самостійності, почуття гідності. Я ніколи б не засумнівася у своєму виборі бути незалежній Україні чи ні. Я дуже добре пам’ятаю ті часи, коли люди були збиті з пантелику, особливо старше покоління, а молодь, навпаки, перебувала у великому піднесенні і прагнула отримати незалежність своєї держави. Загалом, в історії будьякої країни здобуття незалежності дуже значимий момент, і для України це також стало якісно новим надбанням та відкрило великі перспективи для багатьох людей. Сьогодні мене найбільше дивує те, чому українці, така сильна нація, дозволяють олігархічним кланам керувати країною. Чого нині нема демократії у повному її розумінні, економічної незалежності? Чому така багата країна пасе задніх у всіх світових рейтингах. Чому, врештірешт, бракує грошей на медицину, освіту, чому обманюють в ЗМІ?

Олександр Батьков, студент:

– В останні роки я все частіше чую від однолітків розмови про Україну. Зараз не тільки дорослі, але й молодь задумалась про її майбутнє. І це не може не радувати, бо багато хто почав турбуватись долею незалежної України, чого не було помітно 8 років тому, коли не було таких проблем, як прийняття закону про другу мову. День Незалежності, звісно, велике свято, бо мої співвітчизники вибороли це право на незалежну державу. На жаль, для багатьох людей нині постає запитання: "Хіба це та незалежність, за яку ми боролись?" В такі миті задумуюсь,  якщо буде потреба поїхати на акцію протесту чи подібний мітинг, я буду готовий, бо доля України та її майбутнє залежить від нас самих. Дуже хочеться, щоб в Україні був порядок, гідні заробітні плати та підтримка пенсіонерам, але для цього потрібна участь кожного з нас від президента до продавця у магазині. Сьогодні мене турбує доля людей, які не можуть знайти роботу та забезпечити сім’ю, вивчити дітей. Про це можна дуже багато і писати, і говорити. Але, незважаючи ні на що, ми повинні прагнути, щоб наша незалежна держава процвітала. Щоб ми могли нею пишатись!

Василь Петрушка, лікар:

– Щодо незалежності, актуальним для мене є той момент, щоб українець за українця обставав, а не робив, як сусід сусідові назло. Буде доброта, буде сусід сусіда любити, буде Україна разом. Тоді і матимемо незалежність і зможемо дати відсіч усім. Тільки так незалежність буде вирішена! А за Україну в мене болить серце. Для прикладу візьмемо сусідню Польщу, коли поляк з гонором каже: "Я є поляк, і то є Реч Посполіта!" От коли кожен з нас відчує таку гордість за свою державу, тоді буде практично усе вирішено! На превеликий жаль, День Незалежності, для мене не є святом! Я багато подорожую і бачу людей, які дійсно втомились від політики, від того, як влада нас використовує.

Віктор Поважняк, підприємець:

– Незалежність України  це не що інше, як незалежність власної свідомості від будьякого впливу зі сторони. Актуальність цього поняття кожен повинен вирішувати для себе сам: бути як птах у небі і, насолоджуючись польотом, дякувати за це Богові; чи сидіти у клітці в очікуванні, коли тебе погодують і, чи нагодують взагалі. День Незалежності, для мене особисто, є святом душі, що немає нічого спільного із тим хаосом, котрий відбувається на масових заходах під назвою "марнотратство". Якби нині повернути події 1991 року, я би знову голосував за незалежну Україну. Союз це та клітка, з якої ми вирвались дорогою ціною, тому потрапляти у неї свідомо таки було б абсурдом! А нині найбільше турбує небажання нашого люду, основної його маси, рухатись вперед. Нам добре, коли за нас вирішують і вказують як краще; добре, коли не потрібно думати. Погано лише те, що насправді про нас ніхто не думає, навіть ми самі. Тож, шукаймо себе, поки не втратили назавжди!

Микола Кулініч, технік-будівельник:

– Незалежність  це, насамперед, цілісність кордонів, мова, власна валюта, армія, свій Прапор, Герб, якого в нас чомусь і досі нема, є лише малий Герб. Це Український Гімн, який в Росії одного разу представили як "Русскую народную песню", а всі наші можновладці зробили вигляд, що це нормально. Це досягнення в спорті, в мистецтві як визнання окремої самостійної держави. Але незалежність, на мою думку, перш за все повинна бути в душі кожної людини. Якщо народ цурається свого походження, або мовчки дозволяє принижувати свою національну гідність, незалежність такої країни під великим сумнівом. На папері вона є, а в свідомості, в серці нема. Щоб бути посправжньому незалежними треба усвідомлювати, що ти  українець. Це гордо і престижно! Не чекати, доки вареники з неба почнуть падати, а працювати. І не в Португалії, Польщі чи де інде, треба працювати на благо України, а не на олігархів, які думають лише про власне збагачення. Треба любити Україну посправжньому, гуртуватись навколо неї, а не навколо політичних партій. У нас найкращі, найпривітніші люди в світі, і "Євро-2012" це довело. Тепер треба довести, що ми найпрацьовитіші! І найголовніше забути спосіб життя, який визначається гаслом: "Маємо, що маємо", тоді станемо насправді незалежними.

Ірина СЛАВЧАНИК.

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Львівські рятувальники відточували професійну майстерність під час навчань у Бориславі

11 жовтня на території Бориславського навчального ...