Home / Листи до редакції / Розвінчування величі

Розвінчування величі

(Закінчення. Поч. у №№39-40, 43-44, 49-50).

За багатовікове поневолення духовність української нації знизилась нижче нульової позначки і досягла критичної позначки. Ми буквально штампуємо синів геєни, які нібито стоять на охороні державної незалежності, нібито так ретельно дбають про свій народ. Але це все ілюзія. Не може людина з від'ємною духовністю дбати про когось. Вона дбає лише за власну шкіру. Тому Україна не змогла зійти з орбіти нового Вавилону, а залишилася в ній. Незалежність формальна є фактичною залежністю, в чому все більше і більше переконуємось. Здача державних інтересів йде по всіх стратегічних напрямах. Влада новітніх яничарів не може чинити спротив цьому, тому що за цей спротив треба платити власним життям. Вавилон зради не терпить. Це добре розуміють наші державні мужі і дуже прискіпливо працюють над тим, як убезпечити  власне життя, як удосконалити систему страху. Це так звана народна міліція і, частково, армія, які насправді є антинародними, тому що захищають не народ, а владу від народу. І для цього потрібні справжні «цербери», «орли без моралі», джерелом яких є, в першу чергу, дитячі будинки для безпритульних, де діти ніколи не знають тепла, материнської ласки, тому позбавлені співчуття до страждань. Виховані у страху та ненависті, вони стають надійним постачальником охоронних кадрів, для яких головне, щоб була в достатку «хавка» і вони все виконають бездоганно. Стає зрозуміло, що боротися з безпритульністю влада не зацікавлена. Кузнею керівного складу охорони вищого ешелону а також питомим джерелом поповнення цього самого ешелону є система МВС, ДПУ, ДПАУ та інших каральних і контролюючих органів. Саме в цих системах знищуються рештки моралі і готуються «солдати революції», які ретельно стоять на захисті владної еліти.

Вагомим джерелом деморалізації суспільства є також система (назвемо по-старому) ГУЛАГу. Створена також у новому Вавилоні з благими намірами перевиховання, м'яко кажучи, неблагонадійних, насправді стає головним заповідником знищення людської особистості. Більшість із тих, хто проходить через цей заповідник, виходить з нього деградованим, хижим, озлобленим, готовим на нові подвиги на славу лукавого. Дуже мало людей, які проходять ці іспити долі і не ламаються. Значну більшість серед них складають політв'язні, тому що рівень духовності цих людей має плюсові показники, і зламати їх вдається рідко.

Зі згаданого раніше, тепер неозброєним оком видно, що керуючі верхи і кримінальні низи мають однаковий від'ємний показник духовності, тобто вони брати по духу і протилежні по соціальному положенню в суспільстві. Але саме дух єднає людей. Владна еліта зрощується з кримінальним світом, утворюючи страшний злочинний конгломерат з притаманними йому жорстокими законами боротьби за владу. Що для цих людей клятва на Євангелії? Ми вже переконалися на практиці, – що вона для осіб з від'ємною духовністю зовсім нічого не означає і розуміється нормальними людьми, як перемога безглуздя над здоровим глуздом.

Такі бездуховні особи тяжіють до клятви, де обов'язково мають бути присутні елементи кровопускання, тобто те, що загрожує тілесному життю. Хай там буде чи спис, чи меч, чи ще щось, чим би можна було позбавити життя. Знову таки пригадаймо перевернутий хрест і побачимо, що страх у таких осіб дуже великий, і подібна клятва викликає тремтіння всього єства, повагу і страхітливу вірність. Тому і тягне цих людей до всіляких орденів та інших таємних спілок, де вони можуть відчути себе повноцінними, де реалізовуються їхні антилюдські ідеали, які виводять їх в особливий розряд або касту, якій може бути притаманна блакитна кров чи ще щось подібне.

Брак духовності пояснює ще одну помітну хибу в світоуявленні, таку як любов до нагород. Наші владні мужі постійно бавляться в цяцянку. Нагороджують одне одного, і тішаться при тому, пишаючись своєю величчю. Нагорода, звичайно, тішить наше марнославство, але в той же час вказує нам, в якому напрямку показує стрілка нашого внутрішнього барометру духовності. Для людини мудрої нагорода нічого не означає, бо мудру людину, як кажуть, і так видно. А як виділити когось серед сірого загалу? Отут і потрібна нагорода!

У вільному демократичному суспільстві, в якому панує високий виховний ідеал, на перший план виходять такі категорії, як честь та совість, джерелом укріплення яких є Божі заповіді.

Великою ганьбою для українця було вкрасти, збрехати, скривдити та вчинити інші порочні дії. Людина, яка дотримувалась заповідей, користувалася повагою, тобто мала честь. Оце і є істинна – духовна, головна нагорода. Тому що дійсно, де скарб твій, там і серце твоє, там і нагорода твоя, тобто, на небі. Тому предки наші не бавилися в цяцянки. Це говорить про дуже високий рівень духовності української нації. Навіть коли запорізькі козаки були нагороджені медалями Катериною Другою за утвердження на Чорному морі, вони не надавали цьому особливого значення. І ці медалі з часом знову опинилися там, звідки прийшли. Справдилися слова «кесарю – кесареве».

Нагорода набуває особливого визнання у новому Вавилоні, де почала панувати чужа нам національна традиція, яка збудована на лукавстві, брехні та неволі. Лукавий, так само як і Ісусу Христу Господу, каже нам: «Це все тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся». І почала людина падати та кланятись.

І дійсно: пограбувала, вбила, вкрала, здурила – і нічого. Тепер вже має щось. Честь, то така справа –  в  руки не візьмеш; а тут, бач, сам вже як бог – і слуги, і в пельку пхай що хочеш. А лукавий закрутив таку коловерть, що змішав народи і мови, позбавляючи їх рідної землі, і утворив такий хаос, що годі й розібратися, де ж те Світло. І опинилися тоді в темряві, і стали сліпими. А лукава мова ще більше збагатилася, і так і тішить вухо новими спокусами, ще більше прославляє і освячує тілесне задоволення, позбавляючи нас рештків духовного підґрунтя.

В суспільстві починають панувати нові моральні, точніше, аморальні закони. Такі як: «не обманешь, не проживешь», «хочеш жить, умей вертеться», «обмани бпижнего, иначе ближний тебя обманет», «работа не волк, в  лес не убежит», або ще краще «работа не …, может и постоять» та ін.

Ці закони не проголошені, але саме згідно з ними  рухається гріховне життя, хоча працювали вони під прикриттям цілком пристойних закликів та звернень, які були в тій чи іншій ступені віддзеркаленням Божих заповідей. В умовах дії неправдивих законів просто таки необхідна така ж  неправдива винагорода для тих, хто працює на антихриста. Нам відомо зі Святого письма, що хто кого приймає, того нагороду і має…

От і створив лукавий у новому Вавилоні таку кількість відзнак, що треба не одну книжку написати, щоби скласти повне про це уявлення. Але всі вони призначені для того, щоби приховати справжній рівень духовності нагороджених, створити ілюзію духовної досконалості, приспати совість, якщо вона ще залишилась, заспокоїти тих, хто душу занапастив заради людської слави та багатства.

Найвагомішим, неоціненним чинником в знищенні духовності є мова, з утворюваним за її допомогою інформаційним простором. Слово – це  початок і кінець, альфа і омега. Слово відтворює,  лікує, рятує, тобто творить добро, якщо воно є правдивим, і навпаки, руйнує і душу, і навколишній світ, якщо воно неправдиве. Мови і народи світу, які створилися Господом, після Вавилону розпорошилися по всій землі. Національне слово трансформується в національну традицію, яка кодується в народну творчість. Саме народна творчість ідентифікує націю. Національна традиція, яка закодована в народну творчість, визначає загальну поведінку, або, сказати точніше, встановлює межі, якими обумовлює загальну поведінку національної особистості в земному житті з метою спасіння своєї душі. На базі національної традиції формується виховний ідеал нації. З пришестям Ісуса Христа змінюється форма спілкування народів світу з Богом. Виникає християнська віра, яка також через національне Слово обумовлює корекцію національної традиції і, відповідно, народної творчості.

Мова нового Вавилону, яка створена як протидія і являє собою хаос, позбавлена зв'язку з Всевишнім, і її духовний зміст складає антидуховність. Нове Слово також відтворює національну традицію, яка є антитрадицією, яка в свою чергу кодується в народну творчість, до того ж не маючи належного підґрунтя, наповнена хаотичним змістом з явними проявами пороків.

Давні греки вважали, що з хаосу утворився всесвіт. В цьому є рація. Так само з мовного хаосу можливе утворення всілякого розмаїття з кінцевим змістом панування зла над добром. Все те, що працює на добро в цьому хаосі, виявляється нежиттєздатним. Тому є безліч прикладів як з давньої, так і з нової історії.

Умом Россию не понять,

Аршином общим не измерить,

У ней особенная стать…

Здається, саме так казав російський класик. Ця особлива стать якраз і полягає в руйнації навколишнього світу. І в тій руйнівній царині мовного хаосу працює не один легіон слуг лукавого, які множать і поширюють несправжні цінності. Боротьба за інформаційний простір, яка рівнозначна боротьбі за людську душу, набуває особливого змісту. Форми впливу на людину модернізуються та розширюються. Складається таке враження, що над цим працюють цілі інститути з численними лабораторіями по удосконаленню боротьби проти добра. Хоча ми знаємо, якщо «хотели как лучше», то будемо завжди пам'ятати, що буде погано. І якщо з екрану, наприклад з передачі «Окна», нам кажуть, що хочуть допомогти, то насправді – хочуть позбавити рештків честі і совісті. Так і  кажуть: «Приходьте, і ми позбавимо вас цього душевного вантажу, і вам стане легше». Ще, напевне, і заплатять за це. Лукавий за ціною не постоїть. І платить щиро нашим доморощеним Юдам, для яких головне – срібняки, а з правди – що візьмеш?

От і брешуть вони нам, що не можна поширити українське слово – немає можливості, немає грошей, та й немає в нас, як на їхню думку, що поширювати. Навіть Кобзар, і той став у них вурдалаком. Зате який є вибір іноземної мови! Чого тільки не хочеш! І жодних перешкод.

Наївні! Та якщо би в нас з'явилася українська книжка по 10 копійок за примірник, то нам би з хлібом, безоплатно, як навантаження, ці ж самі Юди давали б російську книжку. Новий Вавилон не поступиться своїм лукавим словом ніколи і нізащо, тому що втрачаючи контроль над словом, він втрачає контроль над територіальним простором, що суперечить його внутрішньому змісту. Ось у  чому полягає істина. Тому і загнане в кут українське Слово. І випускати його звідти ніхто не збирається. А то раптом збагнемо, що в нас є національні герої, такі, наприклад, як Мазепа чи Полуботок і багато-багато інших, та й усвідомимо, хто ми є, ще й дітям розкажемо. Та й побачать вони, що не Ленін і Сталін, а Степан Бандера є для нас національним генієм минулого століття, тому що він дійсно очолив боротьбу за свободу й незалежність України. І побачать вони, що його спільники, воїни ОУН-УПА, дотепер несправедливо не визнані, не те що героями, а навіть учасниками визвольних змагань. І побачать вони, що національними святинями України опікується новий Вавилон, який заважає відродженню національної помісної церкви, тому що з відродженням нашої церкви прийде кінець Вавилону. А звідси й намагання знищити головну нашу святиню – Києво-Печерську Лавру. Але це вже – агонія!

Звертаюся до вас, жерці Слова, замисліться, на кого ви працюєте? Вже настав той час, коли треба сказати словами пророка Єремії, з якими він  звертався до синів ізраїлевих: «Мій народе, виходьте із нього (тобто з Вавилону) й рятуйте від лютості і гніву Господнього душу свою!»

Юрій КРИШТОПА.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари

Оголошений у 2002 році з ініціативи ...