Home / Листи до редакції / Сьогодні нам має бути соромно перед поколіннями безсмертних, які боролися за волю України

Сьогодні нам має бути соромно перед поколіннями безсмертних, які боролися за волю України

Майже два десятиліття в лісах і горах, на селах і хуторах Західної України лунали постріли, лилася кров, ішла велика боротьба народу за право жити на власній землі, за своїми законами і на свій розсуд. Вільні люди протистояли рабству, свобода постала проти тиранії.

Український націоналістичний рух і створена ним Українська повстанська армія стали найбільшими феноменами вітчизняної історії ХХ століття. Народжені на руїнах національновизвольної боротьби 1917-1920 років українські націоналісти впродовж 19201930 рр. зуміли виховати нову українську людину, готову знову піднести прапор збройної боротьби за незалежність, спромоглися виростити ціле покоління безкомпромісної молоді, для якої ідея самостійності та свободи народу була вищою від власного життя. І це покоління повністю пожертвувало собою в лавах Повстанської армії та збройного підпілля, подарувавши Україні новий невгасимий націєтворчий міф, продемонструвавши, що українці вміють ставити інтереси своєї нації вище від особистих бажань і прагнень. Вони своєю незламною поставою перебороли страх перед терором окупанта. Романтизм підпільної боротьби, патріотизм і плекання лицарського духа й героїзму допоміг їм створити в Україні особливий тип борця за волю України, який не має страху перед нічим. Навіть перед смертю. Одного їм тільки було жаль, що згинувши, не зможуть уже більше боротися за волю України, як це перед своєю смертю заявили В. Білас і Д. Данилишин. Ви скажете: "Вони програли?!". Ні. Вони перемогли.

Спочатку себе  здолали страх, байдужість хохла, а потім зло  засвітили для нас віру в те, що українська кров ще не заржавіла. Мовлячи біблійними категоріями, вони "смертю смерть подолали". Хіба це не перемога?

Коли маси гнули спини й покірно хилили голови перед наїзниками, вони вимовили: "Воля України або  смерть!". І здійснили цей клич. Кожен свій крок, кожен слід обагрили власною і ворожою кров'ю. Випроставши спини, вони піднялися над німими, незрячими масами і гордо прямували до мети, до якої їх вів нестримний дух. Цей дух  дух одвічної стихії, що зберіг нас від татарського потопу, що вів Святослава до брам Цареграда, а князя Ігоря  на ріку Калку.

Цей дух підняв булаву Хмельницького і шаблю Мазепи. Зрештою, саме цей дух зродив великого вождя української революції Євгена Коновальця і заклав підвалини ОУН, саме він виніс із хаосу хитань і протиріч провідника Степана Бандеру і зорганізував український люд до священної боротьби за волю і незалежність.

Під час першої радянської окупації західних областей України у 193941 роках припинили свою діяльність радикали, клерикали, соціалісти, тільки ОУН, незважаючи на репресії, продовжувала монтувати підпільну мережу і готуватися до збройного повстання. ОУН стала стержнем національновизвольного руху, антифашистського опору, створення УПА. Її моральнополітична максима: "Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї!" спрацювала. ОУН не програла  збройно вона геройськи впала в жорстокому нерівному бою з більшовицькими наїзниками, а політично перемогла, здобула українську державу через сорок років.

Найкращу характеристику та основну ціль боротьби цього покоління окреслив на судовому процесі над "бандерівцями" у 1936 році у Львові сам провідник Степан Бандера: "…Коротко скажу: люди, які ввесь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість своїх членів, дуже цінить; але  наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати".

"Слава Україні!" "Героям слава!" з великої, святої любові до України, не за земельний наділ, за завод чи фабрику, не за робітничий клас чи трудове селянство, не за бідних чи багатих, не за професію чи релігійну групу героїчно вмирали прості українські хлопці. "За тебе, Україно, вмираю!"  вигукували, падали часто у нерівному бою, йшли на муки, стрілялися останньою кулею.

А провід тієї організації  це кришталь. Кожне їхнє слово  чиста правда, кожний чин  найкращий, повний посвяти, повний всеціло віддання справі. Це справжні лицарі, справжні герої. До проводу дорога важка. Туди попадав тільки той, хто був різаний і не скривився, хто був мучений і не заломився, хто перебув найважчі тортури і не зрадив. Там самі найкращі з найкращих, і найтвердіші з найтвердіших! Такий їхній провід, тих вимріяних революціонерів…
Є. Коновалець, С. Бандера, Р. Шухевич та багато інших своїм життєвим прикладом продемонстрували, що провідна еліта нації, щоб мати право бути такою, повинна стати уособленням ідеалізму й героїзму. Вона перша ставить чоло небезпекам і остання відступає, здійснюючи своїм власним прикладом і соціальну справедливість. Щойно тоді зможе вона видобути з нетрів душі народної вартості, необхідні для національного росту й перекувати, в огні боротьби за свої ідеали, цілий народ у армію воїнів.

І нам сьогодні соромно перед ними, перед цим поколінням безсмертних, які викарбували свої імена жертовною кров'ю на не знищених скрижалях нашої героїчної історії, що ми привели до влади мужів, які не здатні називати речі своїми іменами. Наша влада настільки нікчемна і настільки антиукраїнська, що навіть не здатна війну війною назвати, а якоюсь абревіатурою з трьох букв, а москвинів до сьогоднішнього дня на державному рівні не визнали країною-агресором і бавляться з ними у путінське "перемир'я" зі жнивами українських смертей. І ще знаходяться політологи, що “мусолять” тему гібридної війни! Ні, це гібридне мислення значної частини країни і передусім тої, яка обрала цю владну горееліту. Свого часу Олена Теліга називала таких людей "партачами життя", що завше при владному кориті.

Сьогодні, коли ми ведемо відкриту, але неоголошену війну з нашим одвічним окупантоммосквином, коли на терези вкотре поставлена подальша доля єдності українських земель та і взагалі існування української нації; коли з іншої сторони, на жаль, польський політикум та значна частина польського суспільства досі інфіковані вірусом польського імперіалізму та великодержавного шовінізму, в такий цинічний спосіб запустили "пазурі в печінки" українській нації, звинувачуючи, нас українців, у геноциді поляків. Але насправді самі вони провадили масові звірства супроти українців на наших етнічних землях, впроваджуючи багатовікову, колоніальну, загарбницьку політику на Західноукраїнських теренах; коли бездержавницька політика нашої влади на всіх фронтах не дає певності нації у завтрашньому дні і не може об'єднати українців для вирішального бою; коли ми несемо щоденні людські втрати на війні, а нам кажуть виконувати міфічні "Мінські угоди",  то нас, товариство, має об'єднати ідея українського націоналізму, яка вела у великі бої усі покоління українців.
Сьогодні, коли вкотре українці на собі відчули "братні обійми" Москви, коли вкотре до рук взяли зброю і дають спротив загарбникам, то усвідомлюєш слова сказані Степаном Бандерою понад сімдесят років тому, і які так актуальні сьогодні, що: "Визвольні змагання можуть очолювати не штучні та тимчасові політичні утворення, а лише революційні рухи, що наснажені високими, пориваючими ідеями, кадри яких, їх боротьба й ціла діяльність пройняті найвищим ідейним напруженням  горінням".

Бо аксіомою є те, що нація перемагає у своїй країні тільки тоді, коли її очолює еліта, наснажена філософією націоналізму. Ідеолог українського інтегрального націоналізму, неперевершений, Дмитро Донцов казав: "Для нації, яка стоїть над прірвою загибелі, єдиною філософією виживання може бути тільки націоналізм, який ставить завдання "як націю свинопасів перетворити на націю володарів". Бо нація  це обличчя народу. А народ без свого обличчя  безлика юрба. Ось чому націоналізм  усенародна ідеологія.

Нехай добре собі запам'ятають наші можновладці та їх політичні заробітчани, "російськомовні варяги" у міністерських кріслах типу Деканонідзе та Авак'яна, що у словнику українського націоналіста немає слова "капітулювати". Сильніший ворог може у бою нас перемогти, але поставити перед собою на коліна  ніколи! Тому не знаємо з нашої історії жодного факту, що українська армія капітулювала. Але знаємо Святослава Хороброго, що казав: "Не посоромимо землі руської, а ляжемо головами тут, бо мертві сорому не знають". Цю світлу традицію перейняли борці УПА. Тільки подумати: могутня Європа двічі падала на коліна без спротиву. Перший раз перед нацистами, другий  перед більшовиками. А УПА воювала десять літ з одними і другими! Це правда  боротьба маленької Карпатської України з мадярами тривала довше, ніж війна великої Франції з німцями.

Боротьба ушляхетнює людей, вчить жертвувати особистим для добра загалу, робить людину чулою до болі народу, гартує дух і тіло, виховує почуття солідарності, дисципліни перед ідеєю та проводом. Боротьба робить людину і народ здатним до здобуття і створення чогось великого. А націоналістична людина, новий тип української людини, це людина обов'язку й ідеї, людина сильного характеру, людина чести й дисципліни, людина зусильної праці, боротьби й постійного чину за повноту життя, за силу й велич української нації. Саме такі люди в лавах ОУН боролися підпільно супроти окупантів, а потім і збройно, зорганізувавши УПА. А бути членом ОУН  це була найбільша гордість, це був найбільший ризик, обов'язок важкий, що не раз переростав людські сили. І тому в члени ОУН йшли найсильніші. Їх кликав туди дух їх гордих предків. Йшли за голосом свого серця і своєї гордої душі. "Ліпше згоріти, ніж зотліти"  таким був їх девіз. Не йшли в ОУН кар'єристи, йшли люди викуті з іншого матеріалу, ніж "мала, сіра людина", що хоче вигідно жити і дороблятися земних благ.

Життєвим дороговказом та одержимістю у боротьбі з окупантами, для цього нескореного покоління, стали слова легендарного генералхорунжого армії УПА Романа Шухевича: "Коли ви зараз вступили на шлях боротьби зі сталінським режимом, то не на те, щоб перед ним капітулювати, бо з ворогом, що загрожує існуванню нації, треба боротися на життя і смерть… Ми боремося не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною".

Я глибоко переконаний, що із такими словами в серці зараз на Сході України тримають удар наші воїни  послідовники Шухевича та його безсмертної УПА.

Отож, дорогі українці, міцніймо духом та армійською силою, щоб не смерділо кацапом на нашій багатостраждальній землі. Бо закономірністю є те, шановне товариство, що з ворогами воюють, а не "творять" угодівські компроміси, політичні псевдодомовленості та "перемир'я"! Лише там, де є високі цілі та ідеї,  там буде гідне національне життя. Усе решта від лукавого.

Вибір за нами!

Слава нації!!!
Тарас СТАРОДУБ,
 політолог-міжнародник.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари

Оголошений у 2002 році з ініціативи ...