Home / Листи до редакції / Віктор Сивак загинув, захищаючи Україну

Віктор Сивак загинув, захищаючи Україну

Минулої п’ятниці, 20 червня, страшна звістка долинула до Сокаля:

19 червня під смт. Ямпіль Краснолиманського району Донецької області загинув військовослужбовець 24 окремої Залізної механізованої бригади оперативного командування «Північ» Cухопутних військ Збройних сил України, наш земляк Віктор Сивак. Юнакові в серпні цього року виповнилося б тільки двадцять два. Не дожив, не докохав, не домріяв… Але чому?! Віктор віддано любив Україну, тому й пішов її захищати. Після закінчення Одеського національного політехнічного університету був призваний на військову службу за контрактом у військову частину Яворова.

Список Небесної роти (так тепер називають полеглих у боях із терористами) із Залізної дивізії поповнили семеро військовослужбовців. Серед них і сокалець Віктор Сивак. Він був розвідником, загинув на передовій. За попередніми даними, їхній підрозділ, поспішаючи на виконання чергового бойового завдання, потрапив у засідку сепаратистів. «Мирні ополченці» (так цих нелюдів називають російські ЗМІ) стріляли по наших бійцях із крупнокаліберних протитанкових кулеметів. Від шквального вогню ворога юнаків не могли врятувати ні бронежилети, ні броня БМП…

Віктор назавжди залишив згорьованих маму Мар’яну, тата Олександра, родину… Про нього однополчани написали теплі слова-спогади, які передав редакції військовий комісар Сокальсько-Червоноградського ОВК Микола Лисак. Ось деякі з них.

«Вітя! Надійний друг, товариш по зброї, завжди в наших серцях буде горіти іскра пам’яті про Тебе, як Ти поклав своє життя за Батьківщину, захищаючи товаришів…» (Антон Маланюк).
«Ех, Вітя, Вітя! Скільки ми днів провели разом, їли з однієї миски, а тут, не вірю, що Тебе вже немає. Ти був хорошим другом, з Тобою було цікаво спілкуватися на будьяку тему, завжди допомагав. Біль не передати. Ти герой, загинув за Україну… Герої не вмирають» (Олександр Сидорюк).

«Вітя, скільки ми разом проїздили, разом гуляли, ми Тебе будемо пам’ятати всі. Ти був нам як брат і залишишся ним…» (В. Дорошенко).

Класний керівник Ольга Зарицька згадувала свого учня, плачучи: «Віктор закінчив школусад, навчався потім в гімназії, дуже любив історію, багато читав. Був хорошим спортсменом. У листопаді минулого року прийшов по характеристику, сказав, що хоче бути військовим. Одним словом – гордість школи». В однокласниці Оксани Загакайло також тільки дуже гарні спогади:

«Віктор був життєрадісною людиною, міг завжди розрядити ситуацію, плач замінював на жарти. З ним було весело. Він був душею компанії. Якщо організовували поїздки, Віктор – з нами перший. А ще був дуже розумним, досконало знав історію, географію, вивчав енциклопедію. Його дуже все цікавило, міг не виконати домашнє завдання, але те, що його захоплювало, знав дуже добре. Нікого не ображав. У лютому був на випускному, сказав, що пішов на контрактну службу…»

Вночі 22 червня зі Львова до Сокаля привезли тіло українського воїна – Віктора Сивака, з його останнього бойового відрядження на схід… А вже наступного дня в останню путь загиблого провели тисячі людей – його бойові побратими, однокласники, педагоги, священики, сокальчани. Такого похорону Сокаль не пам’ятає. І це не дивно. Адже загинув молодий хлопець, котрий захищав нашу державу, її суверенітет. Поминальна процесія від будинку №47 по вулиці Героїв УПА пройшла до катедрального храму св. ап. Петра і Павла, де священики Ярослав Кащук, Михайло Ментух, Ярослав Валюх, Андрій Дутчак, Петро Звір, Степан Ділай, Володимир Жарський відслужили панахиду за убієнним.

Поховали Віктора Сивака на новому сокальському цвинтарі. Коли домовину з тілом опускали в могилу, всі мовили «Герої не вмирають!», «Слава Україні!» та заспівали Державний Гімн.

Військовослужбовці з Академії Сухопутних військ віддали військовий салют.

Під час прощального слова виконувач обов’язки заступника командира по роботі з особовим складом в/ч А 0998 з Яворова майор Ігор Циганко наголосив, що Віктор був справжнім товаришем, другом, борцем за Україну: «19 червня наші хлопці потрапили під обстріл. А тих, хто це зробив – знищено. Одне людське життя не вартує того, задля чого все це робиться. Ми вічно пам’ятатимемо Віктора, котрий все робив, щоб Україна утверджувала незалежність».

Голова Сокальської РДА Олег Кожушко: «Не знайдеться таких слів, якими можна було б висловити велике горе, яке прийшло дo батьків: Мар’яни та Олександра. Загинув син, воїн. Таку втрату час не заліковує. Ваш син загинув як герой, віддавши життя за мир та незалежність України, за кожного з нас. Прости нас, друже, що не вберегли Тебе! Твій вчинок буде нас окрилювати. Душа Віктора вже приєдналася до побратимів з Небесної сотні. Герої не вмирають!»

Міський голова Сокаля Богдан Зарічний: «Прийшла у Сокаль велика біда, яка наc об’єднала. У жорстокому бою від куль російських найманців і доморощених терористів загинув чудовий юнак, наш сокалець. Ніхто з нас не міг ще кілька місяців тому уявити, що на нашу благодатну землю прийде горе, і ми будемо хоронити Героя, який віддав своє життя за свободу і територіальну цілісніть України. Віктор вибрав сам свою місію – захищати Батьківщину, і він віддав за неї найдорожче – життя. Він загинув за тисячі кілометрів від нашого рідного міста Сокаля, але загинув за нас всіх. Він загинув, щоб далi не могла просуватися проросійська сепаратистська бандитська нечисть. І саме завдяки таким мужнім хлопцям як Віктор, в України є майбутнє… Пробач нас, Вікторе! Дякую Тобі, Вікторе, дякуємо вам, дорогі батьки, що Ви виховали такого сина».

Мати однокласника Руслана Антонюк, зокрема, сказала, що «Сокальщина омивається кровавими сльозами, ридає Україна, адже втратили найкращого з синів. Дуже шкода, що наша священна земля очищається від погані найкращими нашими дітьми. Сьогодні тисячі людей висловлюють співчуття мамі, яка чорніша чорної землі, батькові, який вже не має сліз, родині… Найвищої подяки заслуговують ця дитина, батьки. Такого чисельного прощання із людиною у Сокалі я не пам’ятаю. Це свідчить про те, що Віктор був великою особистістю. У його кімнаті на стіні я прочитала вислів: «Быть, а не казаться». Яку треба мати щиру, патріотичну душу, філософське серце, щоб розуміти цей вислів. А це означало, що Віктор слідував йому в житті, він хотів бути патріотом і він ним став. Він хотів бути щирим українцем і він залишиться таким у нашій пам’яті назавжди…»

Сокальщина в ці дні у жалобі за краянином Віктором Сиваком. Слава сокальському Соколу! Героя пам’ятатимуть завжди, адже Герої не вмирають!

Василь СОРОЧУК.

Фото автора та з сімейного альбому.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сьогодні Всесвітній день боротьби за скасування смертної кари

Оголошений у 2002 році з ініціативи ...