Бориса Шенкмана знаю з 1 вересня 1957 року, саме тоді ми стали студентами Тернопільського медінституту, який закінчили у 1963ому. Він пройшов шлях від простого лікаря до професора. Працював завідувачем кафедри патфізіології в одному з медінститутів колишнього Радянського Союзу. Коли ж у вісімдесятих роках стало можливим виїхати в Ізраїль, він скористався цим і донині з родиною мешкає у місті Шомрон. Зараз він на пенсії, але працює на чверть ставки. Його дуже цінують як медика, бо він висококваліфікований спеціаліст, робить унікальні гематологічні аналізи крові. До нього звертаються по допомогу пацієнти з усього світу, він учасник багатьох всесвітніх конференцій. Бував у різних країнах.
Проте Україну не забуває, тут могили його батьків, тут його друзі, тут у нього завжди зустріч з молодістю. З однокурсниками у стінах Тернопільського медінституту ми зустрічалися у 2004 році, і ще Борис Шенкман приїжджав в Україну торік. З першого курсу медінституту ми з ним товаришуємо, у нас багато спільних захоплень. Він завжди писав і донині пише вірші. На різні теми, які хвилюють його серце. І нинішня ситуація в Україні розтривожила його душу, він вболіває за Українську державу, яка стала для нього другою Батьківщиною. Борис Шенкман надіслав мені вірш, присвячений нинішнім подіям в Україні (друкується нижче).
Лариса ТОВКАЛО,
лікар.
На знімку: зустріч колишніх однокурсників у Тернополі. Б. Шенкман в центрі.
ПОЕДИНОК
Кровь христианcкая пролилась уж рекою,
Народы братские смешали эту кровь,
Взаимна ненависть, искрят глаза,
Извне взращенная кипит злоба.
Мои две Родины в одной я был рожден,
В другой я Родине нашел свой дом.
По обе стороны живут мои друзья,
Кто здесь виновен? вопрошаю я.
Ответ готов: это имперский дух,
Призыв триколорный там наших бьют!
Дубинкой царскою направленный удар,
Людей зомбирует пропагандистский жар.
Не европейцы мы мы суверен.
Нам очень хочется возвратных перемен.
Нам неостаточна Российская земля,
Боготворим мы батюшкуцаря.
Мочить в сортире несогласных будем мы,
Нам не нужны прочужеземные умы,
На свой народ мы можем наплевать,
Важней всего нам воинская рать.
Как прежде, за ценой не постоим,
Мы первым делом завоюем Крым,
Потом Одессу, Харьков и Луганск,
Пылают Мариуполь и Славянск.
Доволен подполковниккагебист:
"Повержен будь, "украинский фашист",
Дух православный предал, как ты смел!
Россию предал и в Европу захотел".
Недолгий век твой, самозванный бог,
Гаага ждет!