Home / Листи до редакції / Видатний садівничий України

Видатний садівничий України

Серед видатних людей, які прославили Україну і її народ, внесли неоціненний вклад в світову науку і культуру в садівництво і плодівництво, чільне місце займає родина Симиренків: Лев Платановим і йога син Володимир.

Володимир Симиренко 29 грудня 1891 в с. Мліїв Черкаського повіту Київської губернії в видатного садовода Лева Платоновича Симиренка. З юнацьких років Володимир допомагав батькові в саду та помологічному розсаднику нарівні з робітниками і активним помічником Лева Платоновича. 31904 910 рік  він учень 7ої Київської гімназії. У1915 р. Володимир Симиренко закінчив агрономічний факультет ського політехнічного інституту і через три роки запросили в цей інститут на педагогічну роботу, ісля трагічної загибелі його батька Лева Платоновича 1920 р. перед сільськогосподарським комітетом Наркомзему України виникло питання як зберегти всевітньовідомі маточні сади і розсадник. Наприкінці 1921 р. на базі цього господарства за постановою Наркомзему УРСР було засновано Мліївську садовогородню станцію, яку очолив Володимир Симиренко. Саме тут проявились його великі організаторські здібності і скоро під його керівництвом дослідна станція зайняла провідне місце в розвитку наукового садівництва не тыльки в УРСР, але й за її межами. Для задоволення потреб в посадковому матеріалі на базі розсадника за його активної участі був організований Центральний розсадник Наркомзему України з річним випуском до 300 тисяч саджанців. Володимир Симиренко працював над виведенням нових сортів плодових і ягідних культур, проводив в широких масштабах сортовивчення промислового асортименту, видав рекомендації по закладенню великих промислових садів. На дослідну станцію запросили на роботу видатних вчених  Л. М. Ро, Н. А. Гросгейма, В. П. Попова та інших. Мліївська дослідна станція стала центром науки по садівництву і підготовки наукових кадрів. У вересні 1928 р. тут був проведений Перший Всеукраїнський помологічний з’їзд, на якому прийняли розроблений під керівництвом В. Симиренка проект стандартного сортименту плодових і ягідних культур та обговорили питання про організацію і програму роботи Всеукраїнської помологічної книги.

Даючи характеристику Мліївській дослідній станції за п’ять років, журнал "Вісник плодівництва, виноградарства і городництва" в першому номері за 1925 р. писав: "Директором станції є В. Л. Симиренко, що щасливо поєднує широту погляду, талант організатора, глибокі пізнання в області теорії рослинництва і видатне вміння у використанні технічних прийомів садівництва і розсадницької справи  з великою енергією".

У 1930 р. він організовує Всесоюзний науководослідний інститут садівництва під Києвом. А в 1931му Володимира Левовича переводять до Києва в організований ним Всесоюзний науководослідний інститут плодовоягідного господарства на посаду заступника директора по науковій частині. Почалась планомірна робота по виявленню земель для організації промислових садів колгоспів і радгоспів на Україні, Північному Кавказі, Дагестані, Поволжі, Середній Азії. Володимир Симиренко займався також підготовкою кадрів. Він читав курс лекцій по садівництву в Полтавському сільськогосподарському інституті, завідував кафедрою в Уманському інституті, керував аспірантурою, видав в якості учбових посібників свої роботи "Садовий розсадник" і "Плодові сортименти". Публікував етапі в періодичній пресі. Крім того, займався впорядкуванням багатої наукової спадщини батька і підготовкою до друку його праці "Помологія". Ось як згадує про Володимира Симиренка його донька Тетяна: "Батько був багатогранною і винятково енергійною та динамічною людиною велетенського розмаху. Його працездатність не знала меж. Вроджений провідник, він запалював своїм ентузіазмом інших. Невблаганно вимогливий до себе, він вимагав чесної та якісної праці від інших… На станції батько був сонцем, довкола якого все оберталося в належний кожному з нас спосіб… Я була його кровинкою, органічною частиною і коли тата забрали і стратили, залишилась гілкою без стовбура…".

Як далі згадує Тетяна, цькувати її батька почали після горезвісної Всесоюзної наради в листопаді 1931 р. Тоді науковці Інституту північного садівництва з Мічурінська спровокували В. Симиренка на різкий дискусійний виступ: "Головний метод Мічуріна  працювати з одиницею. Головний метод, який я визнаю,  це працювати з тисячею. Я з його методом не згоджуюся, не згоджується з ним і ряд інших працівників. Іван Володимирович Мічурін вважає, що можна вивести гібриди шляхом схрещування і із застосуванням методу можна змінити генетичну суть гібридів. Я в даному випадку в це не вірю. Я вважаю, що це взагалі не метод і такої самої точки зору притримується безкінечне число людей, як у нас в Союзі, так і за його межами". На тій нараді мічурінці наполягали на прийнятті постанови, яка б офіційно визнавала метод Мічуріна єдиним беззастережно правильним і точним. В. Симиренко встав і сказав: "З моєї точки зору, в Мічуріна взагалі ніяких методів немає". Після цих слів, після цієї наради В. Симиренко відчув усю жахливість тодішнього репресивного сталінського режиму. А взимку 1933 р. в Києві на перший день Різдва співробітники НКВД прийшли заарештовувати В. Симиренка. Ось як про це згадує донька Тетяна: "Це було в Києві. Обшук тривав до другої години ночі, зривали паркет, пробивали стіни. Відразу накинулися на симиренківський архів, який схоронювався у величезному секретері. Спочатку збирали в торбу, аби забрати з собою, та коли побачили скільки його, махнули рукою, і почали кидати у батьківський камін. Горіло все: козацькі грамоти Яхненків і Симиренків, малюнки Тараса Шевченка… Словом, згоріло безцінне духовне багатство! Мама помітила 3ю машинописну копію батькового рукопису, про яку на мить забули і яка лежала окремо від інших паперів. Мати виштовхнула рукопис за двері. Вона наказала няні заховати його під матрац коляски мого маленького братика. Того морозного ранку о четвертій годині 8 січня нас вигнали з квартири і пішли ми з Китаєва до бабуні на Львівську вулицю…". Таким чином, вдалося врятувати найціннішу працю В. Симиренка "Часткове сортознавство плодових рослин". 31 грудня 1937 р. В. Симиренка достроково звільнили, а 30 березня 1938 р. знову заарештували, присудивши де розстрілу, і стратили.

Втікаючи від більшовиків, у роки Другої світової війни, дружина і донька В. Симиренка пронесли через ЦІЛІ Європу рукопис праці видатного вченого. Як згаду" Тетяна Симиренко: "Рукопис став для нас і особливе для мене найбільшою цінністю. Згодом я зрозуміла що коли б знищили цей рукопис, то знищили б мого тата дощенту, а як я його врятую, то Сталін виграв неповністю".

В розквіті творчих сил, у віці 48 років, обірвалося життя Володимира Симиренка  прекрасного вченого талановитого організатора садівництва, достойного продовжувача справи свого батька  Лева Ппатоновича Симиренка.

Нині про родину Симиренків пишуть книги, захищають монографії, дисертації, з допомогою доньки Тетяни у 1997 р. видано двотомну працю В. Симиренка "Часткове сортознавство плодових рослин". Влітку 2005 р. на державному рівні відзначено 150річчя від дня народження Лева Симиренка, відкрито меморіальну дошку на будинку колишньої гімназії в Києві, де навчався В. Симиренко.

До відродження втраченої спадщини і пам’яті В. Симиренка найбільше долучилися його донька Тетяна і вченийсимиренкознавець академік Петро Вольвач Своєю невтомною працею, енергією, своїми спогадами публікаціями в пресі, журналах та книгах вони залишили нам, нащадкам, світлий образ вченого, видатного садівникапомолога. Тетяна Симиренко два рази приїжджала з Канади і клопоталася про відродження не тільки батькової спадщини, але й доклала багато сил і енергії у відродження усього Платанового хутора, у відбудову рідне батьківської хати на цьому хуторі, де нині є музей родини Симиренків, до упорядкування усієї спадщини її діда Лева Симиренка та батька Володимира Симиренка

Зеновій КУЛАК, м. Сокаль.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Львівщина представляє туристичний та курортний потенціал в Ізраїлі

Сьогодні, 7 лютого, в Ізраїлі стартувала ...