Новини культури

Мирослав ЯКІМОВ: «РУХАТИСЬ ДАЛІ, ЩОБ ТАЛАНТ РОЗВИВАВСЯ…»

Кожен у дитинстві мріяв, щоб казка ожила.

Щоб існували добрі феї, чарівники, принци та принцеси, їхні палаци та будиночки. Та небагато людей втілили ці думки в реальність. Одним із них є Мирослав ЯКІМОВ зі села Переспи.

Він виготовляє такі речі з дерева, що аж дух перехоплює. Ні одна із його робіт ще не повторилася.

Пан Мирослав – людина працелюбна. Щоб прогодувати сім’ю, багато професій перепробував. Був і шахтарем, і на бойні працював, і у колгоспі, і на базарі торгував… Та його тягнуло до роботи з деревом. Згадує: «Мав свою майстерню в Червонограді. Наймав людей. Ми двері і вікна робили. Ніхто не вмів таких вікон робити. Кожен ремонт у місті проходив через наші руки». Та коли в місті стало важко жити, переїхав до села – і не шкодує: «Живу сам. Дружина не хотіла жити в селі. Четверо синів вже стали на ноги». Зараз має своє господарство. Обробляє. Це і є основним його прибутком.

Теслярське ремесло майстер не сприймає як основний дохід: «То було як хобі, але люди просять, і хочеться робити. Вийду до роботи, і не треба таблеток. Це цікаво і заспокійливо діє на мене». Він – автор вхідних дверей до храму Божого у селі Андріївці Радехівського району. Парафіяни з цього села кажуть, що таких гарних дверей у жодній церкві не бачили.

А усе почалолся з карнизів, підставок для квітів, яких в окрузі ледь не у кожній хаті можна побачити. Тепер пан Мирослав створює декоративні вози, студні, млинки, вирізає ложки, статуетки. «Мені завжди було цікаво, як виглядає справжній старий водяний млин, – розповідає. – Та біля нас на річках лишилися тільки його рештки. От я і фантазую, створюю подібні макети”. Для своєї творчості Ми-рослав Якімов винаймає одне з приміщень в ко-лишньому колгоспі. Не хоче розширювати свою справу, наймати людей, бо усі ескізи тримає у себе в голові і не довіряє їх реа-лізацію ко-мусь іншому. Влітку на канікулах сини допомагають батькові у роботі. Він з радістю передає своє вміння. Хоч часи і змінюються, та майстер не зраджує інструментам пращурів. Не любить спеціальних верстатів (хоча у майстерні вони стоять), стверджує, що з допомогою перевірених інструментів краще відчуває дерево.

Іноді так захоплюється роботою, що не малює попе-реднього ескізу виробу: «Ча-сом задумаєш щось, воно крутиться в голові, а під час творчого процесу настільки змінюється, що в результаті виходить зовсім інша річ, але точно така, яку ти хотів», – зізнається він. У своїй май-стерні він може пра-цювати цілу ніч. Не любить створювати щось «самотнє»: «Стараюсь усе оживити, тому створюю цілу композицію, щоб зворушити фантазію людини,- каже майстер. – Вона вже й оживляє моїх героїв». Тому маленького возика тягнуть Лебідь, Щука і Рак, а на декоративній криничці висить відерце, перев’язане вишитим рушником.

Матеріали на вироби май-стер вибирає з того дерева, що на пилорамах просто викидають, інколи шукає щось у лісі, та ніколи не рубає навіть гілочок. У результаті виходять такі шедеври, ана-логів яким не знайдеш ніде в світі. Вдома пан Мирос-лав своїх робіт не має, бо робить усе на замовлення. Люди лише приходять і роз-повідають, що бажають бачити у себе на подвір’ї, а у голові майстра уже малюється нечітка картина майбутнього творіння. Він стверджує: «Одну річ можна робити-перероблювати до безкінечності. Але не можна на ній зациклюватись. Треба рухатись далі, щоб талант розвивався». Митець хоче вдома створити цілий казковий світ: повирізати з дерева фігури лицарів, козаків, героїв з легенд…

Надія САПІГА.

Фото автора.
 

Голос Сокальщини на GoogleNews