У світі нараховується понад п’ять тисяч мов. Мовознавці відстежують тенденцію до зникнення деяких із них. Мова вмирає тоді, коли нею перестають спілкуватися її носії. За даними ЮНЕСКО, 90% існуючих мов розмовляють всього 4% людства. Імовірно, що саме ці мови у XXI столітті зникнуть із мовної карти світу. А із втратою кожної мови збіднюється світ, втрачається його унікальне бачення.
21 лютого Міжнародний день рідної мови. Виникненню цього свята передують трагічні події. 21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Цей день у Бангладеші став днем вшанування пам’яті полеглих за рідну мову. А через 47 років, у жовтні 1999-го, на 30-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
Хоча, звичайно, питання мовної політики у нашій країні було і є актуальним завжди. Особливо закарбувалися в історичній пам’яті нашого народу часи, коли українську мову оголошували поза законом, позбавляючи націю найневід’ємнішого її права самовираження рідним словом.
Відомо, що внаслідок післявоєнного перекроювання Європи, не всі українські етномовні землі були у складі УРСР, а пізніше в незалежній Українській державі. Понад 200 указів і постанов було спрямовано на заборону, навіть знищення нашої мови. Це відчутно ускладнило функціонування і розвиток української мови і породило чимало проблем. Проте синівська любов до рідного слова, вірність йому, боротьба за нього не дозволили забути свої національні джерела і коріння. Мова живе і розвивається. Водночас дискусії навколо мовних питань нерідко призводили і продовжують призводити до протистояння та роз’єднання серед політичної та інтелектуальної еліти нації з цілком конкретними виявами і наслідками. Історія нагадує нам про гострі дискусії щодо розвитку української мови між представниками наддніпрянської і галицької інтелігенції у кінці XIX на початку XX століть.
І не тільки історія не менш завзято "ламалися списи" і в останні роки навколо проблем правопису, термінології, а особливо мовної політики в Україні. Знову на державному рівні точаться дискусії про якусь двомовність, світ ЗМІ галасує "на общепонятном", рекламні вивіски вражають іноземними назвами, на Донеччині масово закривають українські школи, а наша молодь, навіть у нашому провінційному місті, спілкується сумішшю суржика й сленгу… А мова генетичний код нації. То що ж з нашим кодом? Яка нація? Чому мову, яка за класифікацією ЮНЕСКО займає третє місце після французької та іранської, так зневажають її ж діти? Поміркуймо про це у Міжнародний день рідної мови.
Галина ТИМЧИШИН,
заступник директора Сокальської гімназії імені Олега Романіва, вчитель української мови та літератури.
На знімку: вчитель української мови та літератури гімназії, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, “Старший вчитель” Оксана ТРОШИНА під час презентації свого посібника.