Home / Новини культури / Народна пісня – це велике диво

Народна пісня – це велике диво

Завжди любили пісню, хоровий спів жителі Завишня. Здавна село славилося своїм хором, створений в середині минулого століття ентузіастом, музикантом, сподвижником просвітницької справи Михайлом Горалем, він довгі роки чарує жителів Завишня і навколишніх сіл. Є згадка, що колись хор звучав на чотири голоси. Часто виступав з концертами у селах Сокальщини. У 1966 році колгосп "Нове життя" (голова Євген Шкаврін) збудував нове приміщення Будинку культури на 360 місць. Тут працювали здібні просвітяни, організатори: директор Ганна Сироїд (Іванчук), художній керівник хору Ганна Харко, нагороджена орденом "Знак пошани", бібліотекар, керівник нинішнього художньо-просвітницького колективу Ганна Коваль. Хор "Хлібодар" неодноразово ставав лауреатом районних та обласних конкурсів, з успіхом виступав на ВДНГ у Києві, гастролював з концертами в Білорусі, Польщі, Угорщині, на запрошення Народного Руху України виїжджав у Запорізьку та Луганську області: знайомити жителів Східної України з народним мистецтвом галичан. В різний час у хорі співали як люди старшого, так і молодшого покоління: селяни, робітники, вчителі, керівники колгоспу, працівники культури, жителі не тільки Завишня, але й навколишніх сіл  Савчина, Гути, селища Жвирка та ін. Велику спонсорську допомогу у придбанні костюмів, виділенні транспорту для поїздок на гастролі надавав голова тодішнього колгоспу "Нове життя" Євген Шкаврін. У 1987 році "Хлібодару" присвоїли почесне звання народного.

З нагоди 25-річчя присвоєння хору цього звання у Народному домі села Завишень нещодавно відбулося свято "Пісня і праця – великі дві сили". Зал був переповнений.

Ведучі Галина Дробиняк та Олег Солодяк (обоє, до речі, співають у хорі) розповіли, як у 70-х роках минулого століття будували Будинок культури, куди прийшли працювати три Ганни – Сироїд (Іванчук), Харко та Коваль (їх потім так і називали: три Ганни), і як відтоді славився цей культосвітній заклад. А далі на сцену вийшов хор "Хлібодар" (керівники Богдан Кійко та Роман Козярський). Першою виконали пісню на музику нашого земляка Віктора Матюка "Родимий краю". А далі милозвучно і красиво линули українські народні пісні "Стоїть козак на вільній кручі", "Ой, ти дивна ніченько", "Ой, мельнику, мельниченьку", "Гуляв я три дні", "Їхали хлопці, три запорожці" та ін. І нині цьому колективу притаманні висока виконавська майстерність, інтелігентність, над чим працювали колишні і теперішні керівники хору. Слухачі нагородили хористів бурхливими оплесками, бо як сказала ведуча:

 
Народна пісня  це велике диво,
У ній душадитина в світ летить.
Вона висока, світла, пустотлива,
То прикрим сумом раптом задзвенить…
 
Демонстрація фільмухроніки з життя хору повернула присутніх у минулі роки, а старше покоління  у роки їх юності. На очі навернулися сльози у двох Ганн – Сироїд та Коваль. Вони й нині співають у хорі, перша є його старостою, тим стрижнем, довкола якого гуртуються старші хористи. Третя Ганна  Харко, яка також завжди серцем зі своїм колективом, прислала щире вітання зза кордону.
 
Хористів також вітали заступники голів райдержадміністрації та районної ради Лариса Фарин та Володимир Чуб, просвітницький колектив "Заспів", за те, що своєю творчістю прославляють наш Прибузький край, не дають молодим забути українську народну пісню.
 
Хвилиною мовчання вшанували присутні світлої пам’яті голову колгоспу "Нове життя" Євгена Шкавріна, керівника хору Ярослава Кортка, акомпаніаторів Ігоря Даця, Михайла Міщія, хористів, які відійшли у вічність.
 
Завишенці відзначили ще один ювілей – 70-річчя від дня народження Ганни Сироїд (Іванчук), яка більше тридцяти років керувала місцевим культосвітнім закладом, а роботі в культурі віддала сорок років життя. Руслана Антонюк присвятила ювілярці пісні "Шлях додому" та "Благословення матері". Юний акордеоніст, переможець II Міжнародного фестивалю дитячої та молодіжної творчості "Морська симфонія", який проходив у Болгарії, Назар Куртяник порадував слухачів мелодією пісні "Як ішов я з Дебрецена додому", а тріо у складі баяністів Валентини Піскляк, Романа Козярського та Назара Куртяника  ліричними "Вогнями Парижа". Впродовж усього свята присутніх веселили баба Параска та баба Федора (Ганна Коваль та Ольга Дячишин).
 
Закінчилося свято, як у нас прийнято, піснею "Многая літа".
А далі за горням кави полинули спогади про минуле. 
 
Ганна СИРОЇД (Іванчук):
 
 Після закінчення школи мене скерували на десятимісячні курси в музичну школу; вчилась грати на баяні, піаніно. Після курсів повернулась у рідне село Волицю, а потім мене призначили керівником Будинку культури у Завишні.
 
Хор вже був. Після мене прийшла працювати Ганна Харко, яка закінчила інститут культури і була кваліфікованим диригентом, та Ганна Коваль. Всі троє співали у хорі. Тоді учасниками хору були понад 70 осіб. Нас дуже підтримував колишній голова колгоспу Євген Шкаврін: і будинок культури гарний збудував, і костюми для хору купив, регулярно виділяв транспорт для поїздок. Його дружина Стефанія теж співала в хорі. Пам’ятаю, приїжджав диктор Роман Лемеха  нас знімало львівське телебачення. У 1985-му виступали на фестивалі у Славську. Їздили і на Східну Україну. Пригадую, на Луганщині нас не пустили у клуб, стояли два міліціонери, називали нас "бандерівцями". Але люди приходили послухати українську мову, народну пісню. 
 
Ярослав СИДОР:
 
В колгоспі "Нове життя" я працював водієм. Співав ще в шкільному хорі, тож і в сільський записався, десь у 1982 році. Два рази на тиждень збиралися на репетиції, Ганна Харко об’їжджала всіх хористів на велосипеді, тоді не було не те, що стільникових, а й стаціонарних телефонів у селян. Кожного, хто пропускав репетиції, Євген Петрович Шкаврін соромив так, що той не знав куди подітись. Спочатку не дуже тішився, а потім так втягнувся, що й донині не уявляю свого життя без пісні. Моя улюблена – "Біла хата в саду".
 
Пригадую нашу поїздку в Угорщину. Це було щось! Ми вперше потрапили за кордон, жили в сім’ях, не могли налюбуватися тамтешніми дорогами, освітленням, крамницями, в яких було все! Нас дуже тепло приймали.
 
Олег СОЛОДЯК:
 
Співати почав в однойменному хорі, ще під час навчання в інституті. Коли працював у "Сільгосптехніці", познайомився з Ганною Харко і вона запросила мене в хор. Їй було нелегко зібрати хористів  всі працювали, хор любительський. Але вона досягла свого.
 
На рахунку хору є багато хороших справ. Пригадую, напередодні референдуму 1 грудня 1991 року їздили в Краснодар, що на Луганщині. Зустрічали нас порізному: хтось боявся, хтось ігнорував, але були люди, готові прийняти наші пісні. Ми їхали агітувати за нашого кандидата В’ячеслава Чорновола і за те, щоб підтримали Акт проголошення незалежності України. І це нам вдалося, бо знаємо результат. 
 
Був на Луганщині ще у 2008-му, настрої у людей різні. Залишив їм записи повстанських пісень. Прослухали і кажуть: та там же нічого поганого нема. Звичайно, адже ми співаємо про те, що боліло, про долю людей, про те, що край в небезпеці, а не закликаємо "бити москаля".
 
Хотілося б, щоб хори, художні колективи частіше робили "перехресні" виступи: виїжджали з одного села в інше, обмінювались досвідом, збагачували свої репертуари.
 
Що ж, творчого тобі довголіття, "Хлібодаре"!
 
Валентина БЛУДОВА.
 
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Червоноградські колективи виступили в Угорщині.

Місцеві колективи Народного Дому – “Молодість”, ...