Малювати Світлана почала ще зі шкільної парти. Скільки себе пам'ятає, оформляла до всіх свят стіннівки, плакати. І всюди в її малюнках були квіти прості і ніжні, вони так і притягували до себе зір.
Потім, вже в дорослому житті, як і багато її ровесників, зіткнулась із безробіттям. Поїхала на заробітки в Польщу. Там же почала виготовляти різні вироби, ікебани, їх, на диво, швидко розкуповували. А коли на душі було особливо тоскно і хмарно вихлюпувала свої емоції на папір. Так народжувались картини. Після повернення додому почала робити підставки з гіпсу. Якось їх побачила директор Сокальського професійного ліцею Ольга Красільчук і запросила Світлану на роботу. Жінка вагалася, бо не мала професійної освіти, не знала чи впорається з учнями, але все ж вирішила спробувати. Відтоді пройшло більше п'яти років. Спочатку викладала спецмалювання. Для того, щоб краще освоїти свою професію, закінчила Київський індустріальнопедагогічний коледж ім. А. Макаренка.
Оскільки в ліцеї готують робітників будівельних спеціальностей, зокрема штукатурівмалярів, то освоїла техніку фігурної штукатурки. Разом з учнями оформила стіни коридорів у навчальному корпусі та гуртожитку. Нотний стан на стіні актового залу дитячого садка №7 у Сокалі також її робота. Паралельно виготовляла гіпсові картини. Декілька з них є в районному Народному домі. Там же гарно оформила сцену: великі рожеві квіти створюють весняний настрій. Свої картини, композиції п. Світлана роздаровує друзям, колегам, знайомим щоб мали гарний настрій.
Зараз Світлана Воляник веде у ліцеї гурток "Художній дизайн". Учні із задоволенням відвідують це заняття. Перед святами виготовляли оригінальні ялинки, обереги. В хід йшло все: гілки плакучої берези, мох, шишки, папір, гірлянди… Ялинки справді вийшли яскраві і святкові.
– Учні повезли їх додому, щоб порадувати батьків, розповіла п. Світлана. Нехай бачать, які в них талановиті діти.
А взагалі, роботу з новачками розпочинає з метеликів: каркас, яскрава тканина і ось вони вже "пурхають" на тюлі в кабінетах, кімнатах гуртожитку.
– Дітей треба зацікавити, щоб в них загорілись очі і вони захотіли зробити щось своїми руками, чогось навчитись, продовжує пані Світлана. Прийдуть одиндва рази на заняття і вже хочуть мати результат. Так не буває. Треба думати, вчитись, а головне знайти ідею.
Пані Світлана зізналась, що часто задум чергової роботи зароджується, коли побачить якусь гарну річ, тому, буває, ходить по крамницях, придивляється. Якось побачила простеньку, але із цікавим задумом, картину. Прийшла ідея, яку втілила в свою нову роботу. Часто заглядає в Інтернет, шукає там різні техніки, вчиться. Скажімо, якось прочитала про малювання картин балончиками. Поїхала до Львова, купила їх, випробувала. Була в захваті: вийшли дивовижні відтінки кольорів, особливо, коли малюєш темне небо, планети. Або ще: не могла добитись ефекту "старовини". Потім їй підказали, що потрібно змішати дві фарби і на малюнку вийде, скажімо, "потріскана" стіна.
А ще пані Світлана любить бродити вуличками старих міст, таких, як Львів чи Краків, відчувати їхню душу. Коли там буває, ходить також у музеї, набирається вражень. Вважає себе щасливою людиною, бо займається улюбленою справою.
Валентина БЛУДОВА.
На знімку: Світлана Воляник і її роботи.
Фото автора.