Новини культури

Творчий спадок Захара Гнідця

Напевно, Сокальській гімназії ім. Олега Романіва, де напередодні 2010 року Захар Гнідець презентував свою першу скромну книжечку «Вірші», і досі ще вчуваються слова привітань на адресу винуватця торжества, щирі побажання дожити до ста літ… Незважаючи на  поважний вік, був сповнений юнацького оптимізму і творчих задумів. Невтомний і спраглий у самовдосконаленні, зізнався тоді, що студіює одинадцятитомний тлумачний словник української мови (саме зупинився на букві «П»), адже як мовник відчував неабияку відповідальність перед словом. Натхнений рідними і друзями, запалився нарешті метою підготувати до друку ще бодай одну збірочку, адже неопублікованих творів мав у доробку багатенько. Та, як виявилося згодом, часу на все про все залишалось до болю мало… (Цікаво, до якої літери встиг дійти у тому багатотомнику? )

Уже рік, як немає з нами прекрасної людини – вчителя і наставника, філософа і поета, любомудра і життєлюба Захара Гнідця. Але є пам’ять про нього, жива і світла. І є його творчий спадок, з яким світові ще належить зустрітися. І найбільша заслуга в тому музи поета – його коханої дружини Тетяни Андріївни, яка за допомоги доньки, сина, внуків і просто небайдужих людей, таки зуміла виконати обітницю, що дала сама собі улітку минулого року на свіжій могилі чоловіка…

«31 березня, 1924 рік – 23 липня, 2010 рік. Ці дати обрамлять життя Захара Михайловича Гнідця. Між ними 86 років. Багато це чи мало?» – піснею «Моліться, люди, всі до Бога» (у виконанні Оксани та Ігоря Сумбаєвих), а також цим риторичним запитанням розпочалась презентація нової збірки поета «З неба високости». Знов у затишних стінах Сокальської гімназії лунали вірші автора з уст старшокласників (керівник Оксана Васьків), линули теплі спогади рідних і друзів Захара Михайловича. Було світло, врочисто і піднесено. Лише справжньої радості не було… Вірніше, вона була, але… оповита смутком. Час від часу хтось із присутніх в залі змахував зі щоки непрохану сльозу (найчастіше – жіноча половина сімейства Гнідців), з усіх сил намагалися стримувати тремтіння в голосі схвильовані промовці. А звідкись «з неба високости», здавалося, не лише спостерігав за дійством, а й незримо підтримував і надихав на щирість Автор. Бо ж і сам ніколи не терпів фальшу… «Усе життя Захара Михайловича – це подвижницька праця – праця вчителя та просвітителя, тонкого лірика, знавця рідного слова. Читаючи його твори, поіншому переосмислюєш життя, прагнеш нести в народ іскринку добра, яке струменить із поетичних рядків митця від Бога. І як прикро, що його вже немає серед нас…», – написала в передмові до книжки і озвучила її в рамках презентації Марія Семчук, вчителька української мови і літератури Сокальської гімназії.

Про неординарність особистості Захара Гнідця, його високу моральність і громадянську позицію,  інтелектуальність і людяність говорили Марія Христинич, Микола Пшевлоцький, Ігор Дацюк, Любомир Чабан. Говорили не  лише як шановані посадовці, а в першу чергу як вдячні учні, що захоплюються кредом свого досвідченого наставника: «любити кожну мить» і «завжди мати світлі перспективи». Занурювались у спогади і дякували за книжку, дуже оригінальну, цікаву, повчальну, потрібну давній друг родини Іван Романяк, вчительки і товаришки пані Валентина Скибінська і пані Анісія Петришин. Захар Михайлович дуже любив людей, а люди відповідали йому взаємністю, горнулись до його мудрого слова.

У збірці багато віршівпосвят із глибоким філософським підґрунтям, або ліричні, життєві рядки, які спонукають до роздумів, хоча мають свого певного адресата.

Оприлюднив цікаву віршовану посвяту, що не потрапила до збірки, голова братства Сокальського педучилища Богдан Кручкевич. Згадали добрим словом колегу по перу, поета, який «не називав себе поетом», члени літературномистецького об’єднання «Колос» Любов Бенедишин і Мирон Гавришкевич. «Тут одна свята правда!», – ділились враженнями  про збірку «З неба високости» сивочолі вчителі, що багато років плічопліч із Захаром Михайловичем піднімали шкільну парость, колеги по роботі, друзі, сусіди…

Літератор Марія Кожушко доволі розлого проаналізувала кожен розділ книги, у якій, на її думку, переплітається і трагедія, і життя веселе; а також звучить авторська порада – як нам треба жити, ось хоча б у таких рядках: «А найкраще жити тому, хто не скаржиться нікому.»

Можливо, не всім довелось висловитись публічно, та, мабуть, кожен із присутніх у залі ворухнув у власній скарбничці пам’яті не одну згадку про цю скромну світлу людину.

Завершилась презентація рядками з листа секретаря Союзу українок штату Едмонтон, що в Канаді, п. Ольги Логвиненко, якого зачитала Тетяна Андріївна. Книга  уже знайшла свого вдячного читача далеко за океаном. І це тішить. Як тішить і те, що завдяки подвижництву дружної родини Гнідців, сприянню доброчинців і жертводавців, Сокаль не розминувся зі своїм віршаремфілософом… Таки віршарем (бо не вишуканим Орфеєм відчував себе у поезії, а радше  –  мандрівним кобзарем слова).  І таки – філософом.  Бо хоч і любив життя понад усе, умів утекти від його  суєтності й марноти  – до ромашки і берізки, до комашки  і стеблинки, у мрію й працю, у пісню і в казку…

Може, тому так приємно потримати в руках збірку «З неба високости», доторкнутися до тих сонячних ромашок, відчути теплий подих блакиті, помандрувати в пошуках істини споришевими стежками Захара Гнідця.

…А на звороті обкладинки, зі світлини в чорному обрамленні, приязно дивиться на читача погідне обличчя.  І здається, що й справді, з усміхнених очей за скельцями окулярів випромінюється оте загадковоіронічне сковородинське: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Любов БЕНЕДИШИН, член Національної спілки письменників України, м. Сокаль.    

       

Голос Сокальщини на GoogleNews