Home / Новини культури / У скорботі схилили голови

У скорботі схилили голови

В останню суботу листопада вся Україна віддавала шану мільйонам українців, які загинули від геноциду 1932-1933 років, штучних голодоморів 1921-1923, 1946-1947 років. У сокальських храмах відправили панахиди за невинно знищених штучним голодом українців. У соборі св. ап. Петра і Павла спільнота "Матері в молитві" молилася за душі маленьких діточок, жінок, мужчин, стареньких людей, які були зморені штучним голодом. А потім процесія на чолі з пластунами та священиками усіх церков Сокаля: Ярославом Кащуком, Романом Синицьким, Володимиром Жарським, Михайлом Назаром, Василем Партикою рушила до будинку колишньої катівні НКВС. Спільно відправили панахиду. Змовили молитви "Отче наш", "Богородице Діво".

Ведуча жалобного віча Олена Назарова звернулася до присутніх: "Люди, не скам`яніть серця свого, щоб не стати каменем, розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити той старшний гріх, маємо стати на шлях істини і любові. Бо голоси мучеників, що померли жахливою насильницькою смертю, волають до наших сердець, розуму, щоб сказати пекуче слово правди…"

Зі словами правди до присутніх звернулися духовні особи. Митрофорний протоієрей о. Ярослав Кащук, зокрема, сказав: "За що знищили цих невинних людей? Для того, щоб знищити душу українську! Бо ці люди любили свою українську землю, свої звичаї, традиції, культуру. Треба було, щоб сатана знищив то, вирвав їх душі. І це злодіяння замовчувалося письменниками, науковцями, істориками. Бо боялися правди, бо за неї могли поплатитися життям. Лише окремі сміливці намагалися розкрити очі світові, що тоді робилося в Україні. Це діялось, щоб тримати людей у рабстві. І тому з великою любов`ю і пошаною згадуємо Владику Андрея Шептицького, котрий тоді у своєму посланні повідомив, що наші брати і сестри на Великій Україні вмирають голодною смертю. Українці із Західної України збирали і передавали продукти, але ж вони не доходили до голодуючих. І молилися. Наша церква не боялася говорити відверто, що це є геноцид. І не можна до такого більше допустити. Забути ті мільйони-мільйони змордованих голодом людей. Мусимо пам`ятати про це вічно. Проте не маємо права допустити іншого геноциду  інформаційного. Бо всюди неправда і брехня. А це омертвіння душ". Канцлер Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ Роман Синицький підкреслив: "Протягом минулого сторіччя нелюдська влада намагалася приховати будь-яку інформацію щодо правдивої історії нашого народу. Частково їй те вдалося, бо ми донині не знаємо точної кількості українців, які були знищені цим комуністичним режимом. Але, незважаючи на всі ці випробування, наш народ вистояв у нерівній і нелегкій боротьбі, і знову відродився. І здавалося, що врешті Україна починає ставати на ноги, аж тут певні зовнішні сили не дають. Хочуть зневажити нашу українську націю. Коли я, будучи малим хлопцем, приїжджав в село до бабусі, то бачив, коли падав окраєць хліба, вона його піднімала і цілувала. Я не розумів чому, бо ж хліба було вдосталь. А бабуся знала ціну хліба, знала, що голодною смертю загинуло стільки людей на Східній Україні. Але чи лише від голоду? За останні сто років гинуть і гинуть найкращі сини і дочки українського народу. Що маємо робити, щоб такі трагедії не повторювалися? Єдиний шлях  то шлях віри, молитви, доброї і чесної праці. Бо неможливо вогонь загасити іншим вогнем. Перед нами часто стає запитання, як маємо жити далі? Але Святе Письмо вже дві тисячі років говорить нам одне і теж: "Любити Бога, любити ближнього, навіть, якщо треба, то й життя віддати за свого ближнього, рятуючи його”. Христова церква береже ту правду, яка нас може визволити, яка може нам дати запоруку і надію на краще майбутнє. Згадуючи ті великі жертви українців, закликаю вас всіх  не марнуймо жодного дня, робімо добро один одному, допомагаймо один одному у скрутні хвилини. Ми маємо самі творити своє майбутнє".

Згадував свою молодість, друзів, які боролись за Україну почесний голова районної організації Спілки політв`язнів Михайло Куцяба, і, зокрема, сказав: "Сьогодні ми схиляємо голови перед тими великими жертвами голодоморів. Та це не один геноцид проти українського народу, їх було більше. Триста літ минуло, як наш сусід, який назвав себе "старшим братом" старається знищити Україну, а ми живемо…"

До присутніх звернуся голова Сокальської районної ради Микола Пасько, котрий повідомив, що трагедія голодомору торкнулася і його родини, про це йому розповідали батьки: «Сьогодні прийшов не просто формально виконати свою місію, а запалити свічку пам`яті за тих, кого не стало і в моїй родині. Коли я приїжджав у село до свого дідуся, а було це ще за радянської влади, він мені тихенько розказував про голод у 1933-му, то я не вірив, дивлячись на ті дерева, які гнулися від плодів, на город, де достигало всього доволі. Запитував дідуся, як це могло статися, а він казав: «Прийшли і забрали все до зернини». Це була каральна експедиція радянської влади проти українського народу. На найбагатших чорноземах вмирали люди, не ставало цілих сіл. В місяць вмирало до сорока тисяч українців. Півтори, два місці – і такого району як наш, не ставало. Не ставало українців на Донбасі, в Луганщині і туди звозили люд з різних регіонів Росії. Тепер ми маємо те, що відбувається на Сході. Бо українців там практично не стало. Нам нині потрібно, щоб ці жертви, голодомору, які ми вшановуємо, стали символом нашої боротьби України за своє життя. Голодомор – то символ того, що Україна, як той Фенікс відроджується з попелу. І нині за своє дитя, за Україну ми зі зброєю в руках боремось зі зовнішнім агресором, страшним і підступним, який завжди нищив Україну…»

О 16-й годині жалобно задзвонили дзвони у храмі св. ап. Петра і Павла, сокальчани, як і вся Україна пом’янули невинно убієнних хвилиною мовчання. 

Присутні на віче запалили лампадки і поставили біля мурів колишньої катівні. А коли смеркало, то у вікнах помешкань сокальчан спалахнули свічі нашої пам’яті і шани.

Оксана ПРОЦЬ.

Фото автора.  

 

            

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Сокальська дитяча школа мистецтв відзначила свій ювілей

30 квітня у Сокальському народному домі ...