Home / Новини культури / В Сокалі відбувся вечір пам’яті Співця Прибузького Ярослава Кортка

В Сокалі відбувся вечір пам’яті Співця Прибузького Ярослава Кортка

"…Мій Сокілград! Мій соколиний край,
Оспіваний в легендах і сонетах,
З дитячих літ, як рушників розмай,
Хвилюєш не одного ти поета…"

 Мабуть, не випадково віршем Ярослава Кортка, де є саме ця строфа, розпочала вечір пам’яті Співця Прибузького краю ведуча Марія Поліщук. Скільки поетичних рядків виспівало схвильоване серце Митця, скільки прекрасних мелодій вихлюпнуло з грудей! Пісня була його життям. А його життя було… симфонією, яку прагнув відтворити якнайповнішим спектром чуттєвих та інтелектуальних інструментів, що дає людині Господь для реалізації творчого потенціалу: бо ж був і поетом, і композитором, і диригентом, і журналістом, і фольклористом… Мав унікальні здібності: володів грою на баяні, акордеоні, фортепіано, флейті, сопілці, губній гармошці, навіть на бандурі. Тяжіючи до пізнання і самовдосконалення, вчився і навчав сам. Де б не опинявся, торуючи власну життєву стезю, всюди привносив (і, головне, залишав по собі) душевне світло і тепло. Саме таким пам’ятають його в Боб’ятині, де працював завклубом, у Вільховому, де був учителем музики в місцевій школі, в Ланковому, де обіймав посаду художнього керівника Будинку культури, і в інших культурнопросвітницьких осередках Сокальщини… Завше дивував і захоплював невтомною енергійністю і потужною енергетикою. По всіх усюдах гриміла слава його "дітищ": хорів, вокальних та вокальноінструментальних ансамблів ("Надія", "Зорецвіти" тощо). А попри те, отримав од Господа (і прийняв) нелегку долю. Може тому, що ніколи не відчував потреби жити легко, а намагався натомість полегшити життєву ношу іншим. Скільком простягнув дружню руку підтримки, скількох розрадив не лише щирим словом, а й ділом. Не скнів, не жалівся, не бідкався. Поспішав жити, творити…

"Оце такі оркестри, аж серце надірвалось…", як мовила геніальна Ліна Костенко.

 Вже три роки немає з нами Ярослава Васильовича… У сумну і світлу "хвилину мовчання", напевно, кожен із присутніх в залі Сокальського народного дому пригадав собі щось особисте, сокровенне, незабутнє, пов’язане з цим надзвичайно харизматичним, обдарованим чоловіком. Про таких у народі кажуть  "людина великого серця, щедрої душі і доброї вдачі".

 "Люблю землі своєї неповторні чари…"  так називається книга пам’яті Ярослава Кортка, на презентації якої 29 липня ц. р. зібрались шанувальники багатогранної творчості сокальського Митця, його рідні, друзі і колеги. До книги ввійшли твори Ярослава Васильовича, які вдалось зібрати: поезії, авторські пісні; пісні, створені у співпраці з поетами, де він виступає як композитор, і пісні, написані у співпраці з іншими композиторами, у яких Ярослав Кортко  автор текстів. Воістину неоціненною скарбничкою є розділ "Народні пісні Сокальщини", до якого вступним словом запрошує сам пошуковець фольклорних перлин  "у світ вічного і прекрасного, в країну чарівної народної пісні нашого Прибузького краю!". Заслуговує уваги й останній розділ, у якому зібрані деякі спогади друзів митця, які, до слова, й надали матеріали. Сторінки книги пересипані цікавими світлинами, що значно розширює горизонти пам’яті… І в цьому є певна заслуга упорядників (Василь Сорочук, головний редактор газети "Голос знад Бугу"; Володимир Полянчук, голова ЛМО "Колос"; Любов Бенедишин, автор цієї статті) і літературного редактора видання Оксани Кантор, вчителя Сокальського НВК "ЗШ IIII ст. №2ліцей".

 Свою скромну лепту  матеріалами з особистих архівів  у видання книги вклали також Петро Гоць (поет, лауреат літературної премії ім. Лесі Українки), Ольга Пенюк (композитор, викладач Сокальської школи мистецтв ім. Віктора Матюка), музей "Людина. Земля. Всесвіт" (директор Анатолій Покотюк), інші друзі й колеги митця, і, звичайно ж, його рідні, зокрема, донька Любов Кулик і дружина Зоя Колодій.

Та цілком можливо, що не було б досі ні книги, ні презентації, якби не організаторські здібності Андрія Мандрика, директора сокальського стадіону "Сокіл", і не фінансове сприяння київського мецената Григорія Ковальчука (уродженця с. Тартаківець). Це якраз той випадок, коли ідея й кошти "знайшли одне одного", щоб дати добрі плоди.

 На жаль, пан Григорій не зміг бути присутнім на презентації. А розповідь пана Андрія про те, як народжувалась і втілювалась у життя ідея створення цього поетичнопісенного збірника, присутні слухали з цікавістю. І пізніше він ще не раз піднімався на сцену, аби обдарувати промовців і виконавців "безцінними" (сума вкладених коштів залишилась таємницею навіть для найближчого оточення) примірниками книги.
А обдаровувати було кого. Спогадами ділилися ті, хто пам’ятає Ярослава Кортка віддавна  хтось лопотів разом з ним босоногими стежками дитинства, хтось в одній зв’язці долав перші студентські "бескиди", хтось у різні роки працював плічопліч з митцем у творчому цеху, чи то в журналістиці, чи то на пісенній ниві: Михайло Петрук, режисер кіностудії "Прибужжя"; Володимир Полянчук, вчитель, поет із села Боб’ятин, член Української асоціації письменників; Петро Гоць, відомий волинський поет, член Національної спілки письменників України; поетки Надія МатвіївТаранова (с.Боб’ятин), Любов Рибак (с.Угринів) та інші. Кожен знаходив ті найпотрібніші, найважливіші слова, викреслюючи все нові й нові неповторні штрихи до незабутнього портрета Співця Прибузького краю, доповнюючи біографічну довідку, подану в збірнику: "Ярослав Кортко народився 3 липня 1948 року в селянській родині Софії і Василя Кортків. Вже у дворічному віці залишився півсиротою, втратив батька. Повоєнне дитинство було важким. Закінчив початкову школу в рідному селі Лещатів, що на Сокальщині, а потім школуінтернат у м. Червоноград. Після школи працював на Сокальському заводі хімволокна, а потім  служба в армії. Прийшовши з війська  отримує вищу музичну освіту за спеціальністю хоровий диригент. Працює завклубом села Боб’ятин, а потім художнім керівником будинку культури с. Теляж. В цей час починає писати вірші і пісні дописує в районну газету "Вперед" (нині "Голос знад Бугу"). Згодом закінчує Львівський національний університет ім. Ів. Франка, факультет журналістики. Працює в редакції газети "Вперед", а потім редактором Сокальського радіо, працівником радіо "Сокаль". В пам’яті жителів району Ярослав залишився як талановитий, неперевершений Голос Сокальщини".

 І все ж найбільше полонив серця краян Піснею.

 "Два білі журавлі… Ці птахи неодноразово згадуються у творах Ярослава Кортка. Вони курличуть і в однойменній пісні на слова Ярослава Васильовича, музику до якої написав його учень, на даний час регент церкви с. Теляж, Іван Антонів",  продовжувала розповідь ведуча. До речі, ця чудова пісня, у виконанні народного артиста України Анатолія Карука, полюбилась навіть найвибагливішим слухачам. Твори сокальського митця неодноразово ставали переможцями та лауреатами багатьох фестивалів і конкурсів. Та, здається, не слави шукав у цьому житті.
 Цікавий факт  незадовго до смерті, Ярослав Васильович отримав запрошення стати регентом церкви св. Миколая в м. Сокаль. Писав не лише на світські теми. Високе синє небо надихало і кликало Митця… Церковні хорали, створені ним, звучали не лише у храмах Сокальщини, а й за її межами.

…А тим часом презентація продовжувалась. Пісні зі спадщини Ярослава Кортка лунали у виконанні хору ветеранів УПА "Повстанець", керівником і концертмейстером якого він був, а тепер батькову справу підхопила старша донька Любов Кулик; вокальних ансамблів "Любисток" (керівник Лілія Конончук) Сокальського народного дому та "Берегиня" Союзу українок, а також  Богдана Андрейчука, завідувача Народного дому с. Ульвівок.

 Справжньою окрасою свята стали танцювальні композиції дитячого зразкового хореографічного колективу "Престиж" Сокальського БДЮТ (керівник Надія Лютик, середуща донька Ярослава Васильовича), учасниками якого, до речі, є і його внуки. "Леліяні родиною таланти" продовжують розкриватися і розвиватися… Те, що вклав у доньок, не пропало намарне… Та й гени, либонь, далися взнаки. Адже всі троє  тісно пов’язали власну долю з музикою, як і батько, “дружать” з багатьма музичними інструментами. Так, наймолодша, Віра, уже в трьохрічному віці оволоділа грою на баяні. Згодом навчилась грати на флейті, сопілці, а музичну школу закінчила по класу бандури…

 "Ярослав Кортко. Він був талановитим, знаним і відомим. Та для своїх дітей завжди залишався єдиним дорогим татком! І вони, його донечки, його Віра, Надія, Любов  виросли і подарували прекрасних онуків: Василька, Ілону, Станіслава, Валентина, Анастасію, які завжди будуть відчувати на своїх голівках тепло ніжної дідусевої руки…",  ведуча Марія Поліщук впродовж усього дійства натхненно і зворушливо вела присутніх життєвим і творчим шляхом Митця, майстерно інкрустуючи біографічну розповідь і паузи поміж виступамиспогадами промовців рядками з його поетичного доробку. Так, наприкінці, особливо болючим відлунням одізвався у душах слухачів вірш "Реквієм", написаний Ярославом Кортком 21 серпня 2004 року, який починається і закінчується навдивовижу пророчими строфами:

Не витримало серце Ярослава,
Життя моловши непокірну суть.
Чи є це слава, а чи  непрослава,
Вам, смертним, того просто не збагнуть…

…До Бога я піду, чи не до Бога?
Але я знаю  світу є Творець!
Скінчилася життя мого дорога,
А вічності  початок і кінець!

Що ж, Слава і Пам’ять  панянки непередбачувані. Перша  норовлива і перебірлива, і часто наздоганяє людину, коли та вже далеко за межею вічності; друга  вибаглива і вибіркова, й буває, що зраджує у найвідповідальнішу мить. Зате, коли вже облюбують собі когось посправжньому, то це  на віки. Народні Слава і Пам’ять, як правило, вибирають найдостойніших, тих, на кого вказує Божий перст… Цікаво, чи відчував це Господнє благословення на своєму чолі Митець у хвилину натхнення, тоді, за кілька років до трагічної дати?.. І чи болять Вічності  ненароджені пісні Ярослава Кортка?..

 "Хоча і передчасно згасла зірка його земного життя, зате яскраво сяє і сяятиме зоря його таланту на творчому небосхилі Сокальщини. Сяятиме і зігріватиме наші серця своїм теплом, даруючи Віру в добро, Надію на кращу долю України, Любов до Господа і усього світу"  піднесеною фінальною кодою сколихнув тишу проникливий голос ведучої Марії Поліщук.

 Закінчилась презентація книги. Впродовж кількох годин зал, немов єдиний живий організм, занурювався у спогади і поринав у мрії, втирав непрохану сльозу і під бурхливі оплески вигукував: "Браво!" Хто прийшов  не пошкодував про те. Хто не прийшов… Бог тому суддя…

 Наостанок донька Ярослава Кортка Любов, яка успадкувала від батька ще й вдатність до віршування, власними поетичними рядками щиро подякувала всім, хто долучився до видання книги "Люблю землі своєї неповторні чари…" і допоміг у проведенні презентації: організаторам і спонсорам, виконавцям і глядачам, друзям і колегам Митця, а також всім, хто шанує пам’ять про Співця Прибузького краю.

 На цьому можна було б поставити крапку. Та чомусь бентежило відчуття: чи то щось не сказане так і залишилось несказанним, чи то навпаки, несказанне  не сказаним… Бо хіба можна обмежити безмежне, осягнути неосяжне? Можливо, було таке відчуття і в сокальчанки Ганни Морди, яка після всього без запрошення, спонтанно, вийшла на сцену і духовним словом спонукала зал до спільної молитви за упокій душі Ярослава Кортка, який на землі всіма помислами був з Господом, а на небесах  мабуть, не втомлюється благати Всевишнього:

Охорони народ мій від спокуси,
Всепрощення даруючи тепло.
Ось такі вони  Віра, Надія і Любов Ярослава Кортка…

 Ось такий він  творчий спадок Співця Прибузького краю…

 Мені ж залишається завершити свої враження від презентації зворушливо-одкровенними рядками Володимира Полянчука з передмови до книги пам’яті, якими той звертається до митцяпобратима: "…журавкою, наче з вирію, прилетіла до краян твоя перша (і не хочеться казати  остання) збіркаспіваник. Кожна пісня  чиясь доля, чиясь радість чи смуток. Пісня  дорога до наших сердець.

 Хай жайворонком зависають твої пісні над нашим соколиним краєм. Їх співатиме Сокальщина.

  Перлини душі народної не мають права на забуття".

Любов БЕНЕДИШИН.

 

      Фото Василя Сорочука.

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Делегація Сокальщини вшанувала жертв села Сагринь у Польщі, що було спалене в березні 1944 року

8 липня делегація Сокальщини побувала у ...