27 серпня виповнюється 155 років від дня народження Івана Франка (1856-1911 рр.)
Україна завмерла в очікуванні цієї дати, культурномасових заходів, наукових конференцій, де вчені оприлюднюватимуть нові дослідження творчості Каменяра.
Син Івана Франка Тарас писав про свого батька: він "йшов як велетень, не на людську міру ставив кроки, мало хто встигав за ним". І це справді так. Ми ще й сьогодні не встигаємо за ним великим поетом, прозаїком і драматургом, вагомим істориком літератури та літературним критиком, ретельним дослідникометнографом і фольклористом, філософом, економістом, громадськополітичним діячем, редактором, публіцистом, журналістом тощо.
"Він, Письменник №1, невтомно рвав кайдани тоталітарного режиму, розбивав скелю абсолютизму. Вдячна Україна нарекла його Великим Каменярем. І тепер Іван Франко залишається для нас незнаним" (Богдан Сушинський).
Мабуть, нема такого жанру, до якого б не вдавався Іван Франко. Бібліографічний список його публікацій налічує понад десять тисяч позицій замітки, рецензії, статті, наукові роботи, художні твори… Щоб підзаробити на прожиття, він працював і кримінальним репортером.
Навіть така "фізіологічна" статистика: якщо взяти до уваги сімдесятирічний вік Івана Франка (а це 25 тисяч прожитих днів) і врахувати його свідоме творче життя, то він друкувався ледь не через день. А скільки неопублікованого, що зберігається в архівах у вигляді рукописів?! Тільки при житті Каменяра вийшло 129 його книг. Вражаючий масштаб! Мало який автор працює так продуктивно.
П’ятидесятитомне видання творів Івана Франка далеко не повне зібрання. Триває робота науковців над стотомником. І то виникає занепокоєння: чи весь Іван Франко вміститься?..
Зрештою, у 70-80х рр. минулого століття планувалося видати зібрання творів цього автора у 60ти томах. Але… Пригадую слова свого вчителя, професорафранкознавця, дослідника історії української журналістики Михайла Нечиталюка (на жаль, вже спочилого у Бозі), які він сказав нам, студентамжурналістам: Держкомлітвидав (вважайте цензура) заборонив таке об’ємне видання. Як це може бути? Леніна видано 55 томів, а Франка 60. Ніколи в житті! Тільки Лев Толстой може похизуватися 90томним виданням. Борони Боже! Я зовсім не заперечую геніальність цього автора. До речі, Михайло Нечиталюк був одним з упорядників Франкового зібрання.
Ось і урізали Франка, вилучали "крамольні", незручні твори, наприклад, "Не пора, не пора…", кромсали передмову та коментарі. Ну, кому тоді міг сподобатися такий факт: син Івана Франка Петро був пілотом австрійського ударного авіаційного полку і в роки Першої світової війни воював проти Росії. Сам Іван Франко був натхненником українського січового стрілецтва.
На одній з наукових конференцій "літературознавець" (якщо його так можна назвати) ляпнув:
– Ну що там Франко, Франко… Остогидло. Про нього вже написали більше, ніж він сам написав…
– А хіба це не є ознакою величі Каменярового творіння? можна риторично запитати.
Добре, що ті слова він ляпнув у колуарах, а не на пленарному чи секційному засіданні, а то б лиха не обрався. І так від нього відвернулися всі учасники.
Радянська влада намагалася зробити Івана Франка зручним, називала його ледь не соціалістом №1 в Галичині, атеїстомбезбожником, але забувала, що він був християнином, знав напам’ять Давидові псалми, читав у церкві Апостола.
Щоправда, за надмірне захоплення соціалістичними ідеями його піддавав критиці митрополит Андрей Шептицький. Однак у власній бібліотеці Душпастиря були книги з автографами Івана Франка. А образ Мойсея хіба не списаний Франком з митрополита?
Була критика Івана Франка й з боку нашого краянина, отцяпротоігумена Пдатоніда Філяса (родом з Добрячина) засновника і першого редактора журналу "Місіонар". У 1898 році у цьому журналі він також критикує Івана Франка за "надмірний соціалізм", але й враховує потужність і масштабність його таланту.
…Читайте Франка, вивчайте Франка, і ви знайдете відповіді навіть на хвилюючі питання сьогодення!
Тарас ЛЕХМАН.
м. Червоноград.