Мабуть, нема дитини шкільного віку, яка б не захоплювалася пригодами Лумпумчика з однойменної повісті Марії Чумарної (на фото справа), чи дорослого, який би взявши в руки книгу "З початку світу. Україна в символах" чи "Код української вишивки" не пройнявся нею. Нещодавно відома львівська поетеса, член Національної спілки письменників України, засновниця авторської українознавчої школи, лауреат премії "Благовіст" побувала у Сокалі, де зустрічалася зі своїми читачами. Опісля вона охоче погодилася дати інтерв’ю “Голосу з-над Бугу”.
– Пані Маріє, розкажіть, будь ласка, що спонукало Вас стати дитячим письменником?
– Для мене це було найвідповідальніше рішення у житті. Спершу я боялася братися писати для дітей, але коли відкрила свою школу, побачила скільки провалів є у нашій освіті, й наскільки "підтягнута за вуха" література для початкової школи. Вона не є писана для дітей, а притягається за темою, бо учням потрібно моралізувати за темою чогось, щоби щось у них виховати. Але як правило це – поезія для дорослих, в яких лексика не притаманна дитячому мисленню. Коли я почала серйозно займатися психологією мови, психологію впливу слова на дитину, то мене це вжахнуло. В дітей накопичується маса незрозумілих слів. Це породжує дуже великі психічні проблеми і т. д. Ось чому в мене виникла потреба писати для дітей, для школи ті твори, які я вважала за потрібні їм дати, щоб заповнити всі ці прогалини. Спершу це було потребою, а потім стало радістю. Це входження у світ дитячого мислення та спілкування з ними. Дуже уважно ставлюся до дітей, хотіла б в своїх педагогах завжди виховати уважність, спостережливість, бо як тільки в дітей втра-чається увага – вони починають вовтузитись і їм стає нецікаво. Потрібно терміново змі-нювати тему розмови, має бути динамічне мислення, динамічний сюжет. Власне так почалося моє входження у літературу. Ці книжки є продиктовані необхідністю. Книжку "Цокає годинничок" я написала з натхненням за 4-5 днів. Мені хотілося у ній опоетизувати саме для дітей оте пробудження природи і написати доступною для них мовою і стилістикою.
"Нев"янучі плоди. Казкова економіка" – це книжка, яка була замовлена Цент-ральною бібліотекою для дітей і її написала дуже швидко, упродовж місяця. Економіка в казках – це вміння господарювати, розбиратися у непростій науці, викладена в простій доступній для дитини формі про те, чого ми вчимо її щодня: бути бережливою, уважною і працьовитою. Але не нав"язливо, а з радістю. Ця книжка відкрила мені всеукраїнського читача. Читачі Київської центральної бібліотеки визнали її най-кращою. І у Херсоні вона отримала номі-націю "Краща книжка для дітей". А "Ман-дрівка в українську казку", хоч написана не для дітей, але сприймається ними, бо йдеться про таємниці казок – це особливий світ. Для мене вся Україна закладена в потаємній мові казок, потрібно лише знайти код, щоб відкрити для себе багато досі не знаного про Україну. Я працюю у двох діаметрально, наче б то протилежних напрямках. Це дуже серйозні наукові розвідки: "Код української вишивки", "Україна в символах" і т. д. А з іншого боку – нама-гаюся ці глобальні знання доступно донести дітям.
Дуже щаслива, що мою книжку читають, вона має своїх читачів, величезну аудиторію. Це для мене важливо. Моя книжка – жива. Це не монографії, які видають по 200-300 примірників (обслуговують лише науковий клан). Все, що закладемо дитині змалку – це буде її Всесвітом на все життя.
Доля дитини… І прийти до кожної дитини з розумінням того, що вона йде по своїй долі, по своєму таланту, любити дітей такими, які вони є. Не намагатися ламати їхні характери, а якось співзвучати з ними. Це для мене складно і водночас легко. Я йду з великою любов"ю і довірою до дітей. Відчуваю, коли до них приходжу, вони дуже раді. Люблю з ними спілкуватися і люблю ходити на зустрічі з дитячою аудиторією. Коли ти бачиш ці чисті правдиві очі дітей, які не вміють обманювати, вони додають енергію та натхнення.
– Зараз Ви переживаєте період дивовижної творчої активності: книжки виходять одна за другою. Чи важко видати українську дитячу книжку?
– Мені не важко, бо маю завжди якесь замовлення. І якоюсь мірою навіть не встигаю. Ось навчальна книга "Богдан" видала до дитячого форуму "Кумедну читанку" та байки "Так чи не так", на осінній форум виходить "Читанка для позакласного читання", "Казки для друга", "Як зайчики зимували", "Епос про утворення світу та людини". Художнє оформлення моїх книг здійснює обдарована художниця Віра Чипурко (на фото зліва), яка творчо підходить до своєї роботи, вміє вникнути в зміст книжки і гарно проілюструвати її. Через що мої книжки яскраві та привабливі для дітей. Вона дуже прискіплива й іноді є моїм редактором, бо як художник помічає багато деталей, які можуть "пролетіти" повз мене. У нас з роками виникла добра співпраця.
– У Вас чималий творчий доробок, та однак якась з книжок, мабуть, найбільше припала до серця…
– Безумовно,"Лумпумчик". Я задумала написати серію книжок про цих героїв, як вони виросли, закохалися один в одного… Згодом здійснили велику космічну місію. Від ідеї маленького інопланетянина до космічної ідеї матриці, боротьби між світами, боротьби за людину з великої літери. Тому ця книжечка для мене особлива, як і кожна, яку я написала.
– Яке Ваше кредо?
-"Правда нас вільними зробить"- це було кредо Христове і моє.
– У своїх творах Ви часто звертаєтесь до праукраїнських символів та знаків. Що вони значать для Вас?
– Я коли входжу в світ України – це для мене такий високий храм, який вищий землі. І мені хочеться донести до людей, особливо до українців. Це наша велика трагедія, що ми не розуміємо, де ми народилися і хто ми є.
– Якою Ви бачите українську мову та українську книгу?
– Час так ущільнився, що про майбутнє ми можемо говорити у межах двох років. І це дійсно дуже серйозно. Ви бачите, що відбувається зі світом зараз. Світові катаклізми йдуть, планета опускається. Очищення йде з неймовірною силою і людям це треба відчути і зрозуміти. Що стосується України і української мови? То завжди згадую у своїх книжках про ще, що у 1990 році в Києві оракул Олексій, коли його спитали у Верховній Раді, що чекає Україну в майбутньому, відповів, що Україна не процвітатиме доки українці не зрозуміють, що таке українська мова. Вона – звуковий ключ Всесвіту, який є Послання Землі. Українська мова має адекватну графіку і фонетику. Вона є прадавня і має основу найдревнішої мови світу. А ми так до неї ставимося як до комунікативного засобу, який можна легко замінити англійською. Але англійська мова почала формуватися у IV столітті. Українська мова – це вічність. Я це показую на кодах вишивки, орнаментарній символіці. Ми маємо космічну мову. Ми – народ, який має космічну відповідальність, і про це я говорю через своїх героїв творів – маленького Лумпумчика, Василька та його друзів, і на рівні дітей даю послання дітям, що ми відповідальні за долю Всесвіту. І хоч нині Україна так низько опустилася – серед держав цивілізаційного світу ми майже останні, але у світу відродженого будемо першими, бо у притчі говориться: "Хто був перший – став останнім, а хто був останній – став першим". І у цьому я не маю жодних сумнівів.
– Дякую за розмову!
Інтерв"ю взяла Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.