Home / Поезія / Поезія Лідії ГІЙ-ШИШКА

Поезія Лідії ГІЙ-ШИШКА

ТАТОВІ

Розкривши широко, мов крильця, рученята,
До тата бігла донечка мала.
На дужі плечі радісно злетівши,
За шию татка міцно обняла.

Усе таким малим тоді здавалось
Із висоти батьківського плеча.
Дівчатко щирим сміхом заливалось,
А десь буяла цвітом алича.

Маленька донечка, як татова краплинка.
О, скільки гордості у батькових очах!
Пригорне ніжно, по голівці гладить…
Це я була, оте мале дівча.

Промчали швидко, наче коні, роки
І виросла вже донечка твоя.
До дідуся, розкривши крильця-ручки,
Біжить, з любов’ю, донечка моя.

ДІТЯМ

Ну, що без вас вартує цілий світ?!
Не тішить очі розмаїття цвіт…
І що вартує шовкова трава,
Коли на ній не грається дитя?

Ну, що вартує солов’їний спів?
Немає в ньому найдорожчих слів,
Які уперше промовля устами
Мале дитятко: мама, мама, мама…

Ночей безсонних та рутинних мук,
Обіймів ніжних, теплих ваших рук.
І слух, коли ваш голос не цілує –
Ну, що тоді без вас життя вартує?!

Ви – нагорода і терпіння хрест,
Благословення Боже із небес.
Ви – ясні зорі і весняний цвіт.
Ну, що без вас вартує цілий світ?!

ДІДУСЕВІ КАЗКИ

Пригадую казки, дідусю, Ваші,
Які колись розповідали Ви мені:
Про королівну, відьму, горщик каші
І лицаря на білому коні.
Я вмощувалась зручно на коліна
І, ніби пташенятко під крило,
Мене до серця ніжно Ви тулили,
Й за словом слово в тишині пливло:
«Жили собі на світі, поживали…»
У всіх казках початок був один.
В дитячу душу Ви з терпінням засівали
Зерно любові, милосердя, й доброти.
Я поринала в той незнаний світ
І слухала казки, розкривши рота.
В уяві бачила царівну, маків-цвіт,
І злу стару чаклунку біля плота.
Багато різних там було подій,
Героїв різних теж було багато,
Та знала наперед уже тоді –
Добро повинне зло перемагати!
З тих пір води немало вже стекло
І дідуся мого на світі вже немає,
Та ті казки – немовби джерело,
З якого мудрість дідусеву я черпаю.

 

ВИПІКАЛА ХЛІБ МАТУСЯ

На потилиці хустину
Запнувши біленьку,
Випікала хліб насущний
Матуся рідненька.
Сіяла муку крізь сито.
Сіллю посипала.
Молоко свіженьке, тепле,
В діжечку вливала.
Виминала в діжі тісто,
Аж рученьки терпли.
Потом вкрилося чоло –
Нема як обтерти.
Ніжними руками в бляху
Буханці ложила,
Щоб скоринка рум’янилась,
Яєчком змастила.
А коли у піч гарячу
Тісто посадила,
Перевела подих ненька,
Хліб перехрестила.
На обличчі ніжний спокій,
Лиш зітхала стиха.
Час-від-часу з уст матусі
Злітала молитва:
«Небагато прошу, Боже,
Щоби хліб удався,
Щоб на білій скатертині
Рум’яно пишався.
Дай в здоров’ї, Отче наш,
Хліб святий спожити,
Бо коли є хліб у домі,
То хочеться жити.
Прошу Тебе, Всемогутній,
Змилуйся над нами,
Щоби смерті від голоду
Люди більш не знали!»

Лідія ГІЙ-ШИШКА.
 с. Войславичі.

Это код вашего информера. Просто скопируйте и вставьте его в место на странице, где должен отображаться рекламный блок.
Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Новорічний вірш

НОВОРІЧНЕ В Новорічну казкову ніч Закружляють ...