Home / Поезія / Поезія присвячена дню міста Сокаль

Поезія присвячена дню міста Сокаль

П Р А М І С Т О

минуле віднайти ключі таємні,
Земних століть пізнати таїну.
І двері придорожньої харчевні*,
Як мушлю часу, навстіж розчахнуть:

Вдихнути запах меду чи тарані,
Присісти за столом, десь край вікна…
Прамісто,  що в твоїм найменуванні? 
Гіпотези. А істина  одна.

В цих стінах стільки доль перебувало,
А може, пив вино сам князь Сокал**
І ще тоді, як соколи літали,
І Буг яснів прозорий, мов опал.

І ще тоді  до панства і староства,
Чужинської навали і пожеж…
Ввійти у тьму віків, і світло й просто
Спитати у праміста:  Як живеш?

Від істини не відвернути вічі.
Застерегти майбутнє від біди.
…Стоїть харчевня край дороги в вічність,
Та як мені потрапити туди?  

Любов БЕНЕДИШИН.

м. Сокаль, 2003 рік.
* В староукраїнській мові в значенні "кухня", "харчевня" вживалось слово сокаль. За однією з гіпотез, звідси й походить назва міста Сокаль.
**3а іншою версією назва міста походить від імені половецького князя Сокала, що колись оселився в цих місцях.

МІСТО СВІТАНКОВЕ

Рідний, близький, милий
Серцю той куточок
Нашої землиці, там де ми зросли.
Де розмай дитинства
Й юності віночок,
Що дарує Бог нам,
Радісно вплели.

Де пізнали радість
І жагу навчання,
Де учились жити
Чесно на землі.
Де розповідали
Казку про кохання,
Й мудрості навчали
Нас учителі.

Де пожовкле листя   
Помужнілих кленів
В гімназійні вікна
Вітер заносив.   
Став Сокаль казковий
Дорогим для мене,
Ніжною трояндою
У душі ожив.

Я стою на кручі
І милуюсь Бугом,
Що несе до моря
Вод своїх кришталь.
Будь мені прихистком,
Стань для мене другом,    Місто світанкове,
З назвою Сокаль.

Галина ДЖУГАЛО.
1998 рік.


ДЕ СОКАЛЬ НАД БУГОМ

Слова Володимира Полянчука                

Музика Ярослава Кортка

Буг пливе спроквола і цілує кручі
Того бережечка, де Сокаль стоїть.
Нас з тобою, рідний, наша юність лучить
І років єднає плин тисячоліть.

Я горджусь тобою, місто моє древнє,
За твою високість помислів і мрій.
Тут по духу друзі і мої тут кревні,
Тут мого кохання спогад чарівний.

Ти на сивім Бузі лебедем білієш
І казковим птахом поривань стремиш,
І куєш, і ореш, і співати вмієш,
І на прикордонні сном спокійним  спиш.

На гряді високій хто тебе придумав,
Хто церков стремління підійняв у вись?
Тут посеред міста Кобзарева дума,
Тут Богдан при в’їзді гордо зупинивсь.

Надбужанський граде на Русі Черленій,
Сяєш нам велично, наче пектораль.
Ти моє натхнення, ти моє знамення,
Ти моє кохання, рідний мій Сокаль.

Понад річку піду, крихти хліба вкришу
Щонайближчій парі білих лебедят. Хай ці птахи завше стережуть нам  тишу,
Лебедину вірність нам благословлять.
1999 рік.
Помірно. Протяжно           

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Новорічний вірш

НОВОРІЧНЕ В Новорічну казкову ніч Закружляють ...