Home / Поезія / Поезія та життєвий шлях Василя Сокола

Поезія та життєвий шлях Василя Сокола

Василь СОКІЛ народився 27 березня 1940 року в хліборобській сім’ї, де в батька з матір’ю було семеро дітей, він – наймолодший. Виріс на Тернопільщині, але доволі рано, після смерті матері, підлітком «вилетів» з батьківського гнізда. Тоді шістнадцятирічним юнаком поїхав на розбудову Роздольського сірчаного комбінату (Львівщина). Спочатку працював різноробом, потім – слюсарем на асфальтному заводі. Після чотирьох років роботи, вже змужнілим, переїхав у м. Червоноград, влаштувався на шахту «Великомостівська» підземним машиністом шахтних машин і механізмів.

Три роки служив в армії. Там закінчив школу молодших авіаційних спеціалістів і працював механіком. Після звільнення з лав армії, повернувся в Червоноград на копальню «Великомостівська», працював газоміром, а потім – більше чверті віку – робітником очисного вибою.

Семирічну освіту здобув на Тернопіллі, середню – в Червонограді, а далі заочно освоїв журналістську професію у Львові.

Дописував до шахтарської багатотиражки «Гірник». А вже з часом його матеріали стали регулярно друкувати «Шахтар Червонограда», «Вперед», «Голос знад Бугу», «Новини Прибужжя», «Червоноградська панорама», «Львівська правда», «Вільна Україна», «Вільне життя», «Голос Донбасу», багато інших видань.

З 2000 року В. Сокіл – член Національної спілки журналістів України, обирався депутатом Червоноградської міської ради. Його праця відзначена багатьма грамотами і подяками. Василь Сокіл – повний кавалер знаків «Шахтарська слава», почесний шахтар України.     

ЛІТО-ЛІТЕЧКО
Соколи літають в небесах,
Духмяніє вітер в полі, у лісах.
Вже мандрує літо по стежках –
Пестять мами немовляток на
 руках.
У польоті ластівки мигтять
Як амура стріли з висоти летять.
Голуби дзьобами заплелись,
Мила, до мого плеча схились!
У нічному мареві квіток
Нахиля гілки мені садок.
Місяць заховався за стіжок.
Свічкою для нас його ріжок.
КРАЮ МІЙ!
Який же ти багатий, отчий краю:
Ліси, поля, луги і ріки навкруги.
А обабіч Тернопільщина рідна
На лебединих крилах вируша в
 політ.
Там підлітка гойдав на хвилях Збруч, –
Моє дитинство, скупане у росах,
І погляд зупинився ліворуч, –
Там пролягають трави на покосах.
Батьки в дорогу виряджали сина,
Були засмучені, а хтось зронив
 сльозу.
«Василю, будь!», – шептала в
 тернах доля…
А шахта гнула, як оту лозу.
Мій в полі – хлібний колосок.
Там джерело – життя мого ковток.
Моє село, любимий краю,
Я іншого не прагну раю!
СТАЛА КОХАНОЮ
Вечір за річкою
Світиться в зорях:
Я на побачення йду.
Стежка прослалась під темними
 вікнами,
М"ята цвіте у дівочім сліду.

Стала коханою,
Подруго сестрина…
А що знайшов, – не збагну?!
Того не знають і ранки з дощами.
А про любов лише вітру шепну.
КАЛИНОВЕ ДЖЕРЕЛО
Ген, у полі біля лісу
липа зацвіла.
І збирають вже чорниці
люди із села.
Недалеко при долині
калина зросла.
Там пульсує зпід коріння
жилка джерела.
А до нього по водицю
дівчина ішла.
Допоміг віднести воду
до її двора.
Щезла вже таки нарешті
дощова сльота!
І відбилась, як в люстерку,
врода молода…
КВІТИ ЮНОСТІ
Другові Олександру•Кульбачному
З двох боків дороги,
Що веде в село,
Там весна посіяла
Зіроньки в зело.
Приспів:
Кульбаби, кульбаби –
весняні квітки…
Ця дорога стелиться
кожної весни.
Сни мої в кульбабах,
Так, як віщі сни,
Золотом обсипали
Юності роки.
Підійшли до берега,
Ми зустрілись всі…
Нам під ноги стеляться
Рушники в росі.
Приспів:
Кульбаби, кульбаби –
весняні квітки…
Ця дорога стелиться
кожної весни.
Сни мої в кульбабах,
Так, як віщі сни,
Золотом обсипали
Юності роки.
В ДОЛИНІ ТЮЛЬПАНІВ
Весна зустрічає кохання в Карпатах –
Смереками пахнуть ліси.
Там чисте повітря, і вранішнє
 сонце
Освітлює в росах стежки.
А я роздивляюсь, іду вище…
в гори,
Колись залишив там красу лісову:
Чарівну галявину жовтих
 тюльпанів,
І губки дівочі в бджолинім пилку.
…Ми юні були і до школи ходили,
В Карпатах – квіток досхочу.
І перша любов пелюстками
 накрила
Від того на крилах я в гори лечу.
Соколи в горі привітали зпід
 сонця.
…Та жовті тюльпани цвіли!!!
Назустріч мені водограї шуміли,
В долини зелені тумани зійшли.
ДРУЖБА
(гумореска)
Ходить Бусько понад Бугом,
ногу піднімає:
     Де ж всі жаби поділися,
     що їх вже немає?
А колись отут…
жаб"ячі хори співали,
Та на все заріччя
косарів вітали!
В очереті, по болоті
чоловік блукає,
Як знайдуться жабенята –
у торбу складає.
Він сюди приходить часто, –
Буська приручає…
Потім діточкам малим
поеми складає.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Новорічний вірш

НОВОРІЧНЕ В Новорічну казкову ніч Закружляють ...