Home / Поезія / Сокальщина пишається своїм поетом Василем Соколом

Сокальщина пишається своїм поетом Василем Соколом

Свій 74-ий день народження (а, отже, невдовзі – ювілей) Василь Сокіл зустрів виданою збіркою віршів «У долині тюльпанів». Це – перша збірка у його творчому доробку, і не дивуйтесь, що вийшла, здавалося б, запізнілою.
Зрештою, до Василя Сокола читачі звикли, як до журналіста. Адже він часто виступав у пресі з дописами про працю шахтарів. А про те, що «віршує», не здогадувалися навіть найближчі друзі. Писав у шухляду. Та настав час, коли написаним хочеться поділитися з читачем. Збірка «У долині тюльпанів» і є підсумком такого стремління. Щоправда, до того (років зо два тому) вже були перші окремі публікації віршів у періодиці.
Аби детальніше розповісти про Василя Федоровича, скористаюся нотатками його ж автобіографії.
Народився він 27 березня 1940 року в селі Миців Сокальського району, що на Львівщині. У 1945-му цей населений пункт, внаслідок проведеної «лінії Керзона», опинився у складі Польщі. Батько з матір’ю виховували семеро дітей. Василь – наймолодший. Виріс на Тернопільщині, куди переселилася сім’я. Але доволі рано, після смерті матері, «вилетів» з батьківського гнізда. 16-річним юнаком поїхав на розбудову Роздільського сірчаного комбінату. Спочатку працював різноробом, потім слюсарем на асфальтному заводі. Після чотирьох років роботи, вже змужнілим, загартованим, переїхав у м. Червоноград, влаштувався на шахту «Великомостівська» підземним машиністом гірничих машин і механізмів.
Три роки служив в армії – на Кавказі і в Середній Азії. Там закінчив школу молодших авіаційних спеціалістів і служив механіком. Після звільнення в запас, повернувся у Червоноград на цю ж шахту «Великомостівська», яка вже стала для нього рідною. Спочатку працював газоміром, а потім – понад чверть століття – робітником очисного вибою. Ця «посада» належить до категорії найважчих у гірничій галузі. Втім, всі відразу побачили в ньому роботягу. Шахта інших не терпить!
Семирічну освіту здобув на Тернопіллі, середню – в Червонограді, а також заочно опанував журналістський фах у Львові.
Дописував до газет «Гірник», «Шахтар Червонограда», «Новини Прибужжя», «Вперед», «Голос з-над Бугу», «Червоноградська панорама», «Львовская правда», «Вільна Україна», «Вільне життя», «Голос Донбасса» та ін. 
З 2000-го року Василь Сокіл – член Національної спілки журналістів України, обирався депутатом Червоноградської міської ради. Його праця (як на виробництві, так і в журналістиці) відзначена багатьма грамотами і подяками; повний кавалер знаків «Шахтарська слава», – найвищої і найдорожчої нагороди для кожного гірника, почесний шахтар України.
Цікава доля, хоч і не раз сутужно доводилось… А все це – у віршах (і надрукованих, і тих, що ще чекають друку), у журналістських дописах, нарисах, кореспонденціях, репортажах… Писав завжди про те, що бачив, був безпосереднім учасником подій. Особливо це стосується «шахтарських» публікацій.
Вихід на пенсію, чи, як кажуть, на заслужений відпочинок, – рішення самого Василя Сокола. Ні, не «випровадили». Відчув: сили вже не ті. А шахта – ох, як їх забирає! Проте, ніколи нікому не бідкався. Не такий характером! Справді, характер у нього – вольовий, шахтарський!
Автор пише на різні теми. Наприклад, кому не милий серцю рідний край? Милий він і для поета, і для читача. Ось як образ краю відтворено у вірші Василя Сокола:
Який же ти багатий, отчий краю:
Ліси, поля, луги і ріки навкруги!..

Так, це, здавалося б, звучить описово, але ж тут відразу спогад з юності, який в унісон доповнює сказане:
Батьки в дорогу виряджали сина,
Були засмучені, а хтось зронив сльозу.
«Василю, будь!» – шептала в тернах доля…
А шахта гнула, як оту лозу.

Край, де ти зростав, де пройшли твоє дитинство, юність, де батьківське коріння і де зустрів першу любов, завжди кличе до себе, манить, притягує магнетично:
Коли приїду в батьківське село,
Стоїть воно в долині біля річки,
Найперше, що отам роблю:
Йду до криниці,
щоб напитися водички.

Ні, це не просто криниця. Вона поєднує часові паралелі – минуле і сьогодення.
Не залишилися поза увагою поета теми щастя, радості, любові:
Вечір за річкою
Світиться в зорях:
Я на побачення йду.
Стежка прослалась
Під темними вікнами,
М’ята цвіте
У дівочім сліду.

Навіть про побутове автор пише образно, шукаючи влучних слів, метафор. Уміє оживити звичне та буденне (не без іронії):
Різні в слоїках кольори
Бачу у міцному сні:
І тушонки, й помідори,
Полуниці запашні…

* * *
Огірочки і грибочки
Закладаймо вчасно в бочки,
Бо зима спитає нас:
Де в коморі ваш запас?

Звісно, вірші Василя Сокола не позбавлені гумору. Підтвердженням є й гуморески «Дружба» та «Дідове око».
Не оминув він і духовності:
Звучить молитва у душі,
Церковний хор співає знов про Бога.
У цьому світі я живу,
Де віра вічна – спокою дорога.

Вдаються поету і вірші-пейзажі. Процитуємо «У долині тюльпанів», що дав назву збірці:
Весна зустрічає кохання в Карпатах –
Смереками пахнуть ліси.
Там чисте повітря і вранішнє сонце
Освітлює в росах траву і стежки…

Ще наш автор творить прозу. Але яку?! Етюд «Лунає пісня солов’їна…», написаний пристрасно, емоційно, навіть можемо назвати його поезією у прозі. Про це якось небезпідставно наголосив мені літературний редактор збірки Олександр Кульбачний.
Василь Сокіл – ревний шанувальник української пісні. Навіть має хобі: впродовж уже кількох десятків років збирає тексти (з нотами чи без них) пісень, вишукує їх у газетах, журналах, календарях… Тож у його альбомах – вірші-пісні: Володимира Івасюка, Юрія Рибчинського, Вадима Крищенка, Андрія Демиденка, Дмитра Павличка, Андрія Малишка, Миколи Петренка, Ростислава Братуня, Богдана Стельмаха… А композитор Ольга Пенюк-Водоніс написала низку пісень й на вірші самого Василя Сокола. У збірці їх чотири: «Зустріч», «Дівоча зажура», «Жовті тюльпани», «Джерело». Це вже свідчить про глибокий ліризм творів поета-шахтаря, їхню мелодійність. Адже не на кожний вірш напишеш пісню.

Надруковано у збірці й присвяти автору.
Тарас ЛЕХМАН,
журналіст.

 

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Новорічний вірш

НОВОРІЧНЕ В Новорічну казкову ніч Закружляють ...