Home / Поезія / Вірші Герої не вмирають

Вірші Герої не вмирають

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Пам’яті Віктора Сивака

1.
Він міг би ніжитись на морі
Чи підкорить свою Говерлу.
І рідні не були б у горі.
Й не причисляли б до померлих
Той юний цвіт, що розпустився,
Але не втримавсь проти вітру.
Він в Україні народився,
Тож, люба мамо, сльози витри
І не картай його за вибір,
Бо він був мужнім до останку.
Вернувсь додому в домовині
І не зустріне вже світанку.
А кулі ціль не вибирають,
Вони безжальні, хоч незрячі.
Герої справжні не вмирають –
З небес усіх нас добре бачать.
Не дай нам, Боже, знову схибить
І опинитись на колінах,
Всемилосердний і Єдиний,
Зверни свій зір до України!
2.
Ти завжди будеш молодим,
Тебе не зігне старість.
Лише батькам, батькам твоїм
Цей білий світ не в радість…
Твоя усміхнена душа
До них в обійми рветься,
Ледь-ледь опірене пташа
В гніздо не повернеться.
Дружину в дім не приведеш,
Не принесеш онуків.
Відчинить двері сад-Едем
Тобі за біль і муку.
У мирі з Богом спочивай,
Земля хай буде пухом.
А твій весільний коровай
«Спекла» війни посуха.
Світлана МЕЛЬНИЧУК,•с. Перетоки.
НЕВТІШНЕ
Згорьованій матері
Ледь народжений день
знову став на життя ще біднішим…
Ніч, як вічність була,
а світанок став чи не найгіршим…
Обірвала війна, мов на скрипці,
життя, як струну.
Сива горличка-мати
обіймає не сина – труну.
Не втішайте її, не втішайте,
бо все це даремно.
Не втішайте, хай плаче –
за сльозами не видно, що темно.
Бо не буде більш радості
у житті тої жінки, що нині
її світ – її син, її ладо
лежить в домовині.
Не втішайте її,
не шукайте словесних прикрас.
Бо для неї віднині
щонайменшенький вогник погас.
Не втішайте небогу,
лиш міцніше її обійміть,
Нероздільного горя
хоч краплинку собі заберіть.
Лідія ГІЙ-ШИШКА,•с. Войславичі.
ЗА ЩО?!
Герою нашого краю•Вікторові Сиваку
За що підняли руку на дитину?!
Ми чуєм знову мамин крик…
О дайте подивитись на людину,
Через яку наш спокій зник!
За що?! За що забрали в мами сина,
З яким раділа і цвіла?!
За рідну неньку-Україну
Свою кровинку віддала.
Всі твої друзі будуть зустрічатись,
Одружаться, чекатимуть дітей…
І лиш тебе, Герою наш, юначе,
Матуся в чорнім виглядатиме з небес.
Які слова для неї підібрати,
Як в очі нам поглянути її?
Ніщо вже не загоїть кровну рану,
Єдиний син загинув… Боже мій!
Ридає тато, з горя мліє мама.
І плаче небо, і сумує світ.
Пішов назавжди, але жив немарно.
Пробач нам, Вікторе, що в’яне  цвіт.
Ніщо матусі сина не замінить,
Слова розради недоречні їй.
Лише молитва лине вічна, щира.
Скорбим, Герою, за тобою всі скорбим!!!
Руслана СМЕТАНА,•с. Войславичі.
* * *
Рідненька,
Пробач, що тривожу вві сні,
Думав, ти спиш, а ти ось як ридаєш ночами.
Біль твій, матусю,
Так сильно знайомий мені,
Моя душа за тобою болить до нестями.
Каюся нене,
Лишив тебе зовсім одну,
Коси твої сивиною покрили тумани.
Благословила мене ти,
Пішов на війну,
Тільки для мене війна закінчилася рано.
Матінко, мамо,
Страждання приніс я тобі,
Квітами рясно покрилася свіжа могила.
Ти ж так чекала,
Що радість постукає в дім,
Шлюбний рушник ти «на щастя і долю» пошила.
Що ж, моя люба,
Мені повертатись пора,
Певно, мене зачекалися янголи в небі.
Ти не сумуй,
Я повернуся літнім дощем,
Листям осіннім чи хмаркою нене, до тебе…
Оля ВАСЬКО.
* * *
Коли під вечір ти побачиш, мамо,•На небі зірку, то є я, твій син.
Пробач, що я пішов зі світу рано.
Пробач, що був у тебе я один.
Ти не журись, не плач, я не сумую,
Таких як я тут тисячі зірок;
І ми усі співаєм «Алилуя»
За мир, за Україну, за народ.
Ми гордо йшли і скоро не вернемось,
Чекаємо на мить, коли ми всі
В Едемському саду зійдемось
І вмиємо обличчя у росі.
Я чую голос твій, твої молитви,
Які лунають навіть в твоїх снах.
Я чую відгомін із поля битви,
Але відсутній в моїм серці страх.
Ми йшли за волю, всі разом, єдині,
За те, щоб діти в спокої росли,
За те, щоб Україну в злі години
Не тягали, повсюди, люті пси.
Пробачте нам, що мало так зробили,
Що не усе замріяне збулось…
Не встигли ми, нас просто вбили,
Вони ж бо захищали там когось.
Живіть у мирі, в злагоді, достатку,
Любіть Вкраїну і свою сім’ю.
Про нас у серці зберігайте згадку,
А ми за вас запалимо свічу.
Минати будуть дні, минати ночі,
У вас завдання на землі тепер:
Щоби не плакали в моєї мами очі,
Щоб знала – я не просто так помер.
Анна ПЕТИНА.
* * *
Мамо, я живий, лиш заплющені очі….
І серце не б`ється, не вирує кров…
Ти тільки не плач, знай – всі дні і ночі
Я буду поруч – в грудях, де живе любов!
Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,
За той біль, і той жаль, що я наробив.
Я ж хотів лише миру, добра і свободи…
А мене за це ворог безжалісно вбив.
Не жалій, моя нене, що я не вернуся.
Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!
Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,
Ти лишень свої очі здійми до зірок!

СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!

Ангеліна СОКАЛЬСЬКА.       

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Новорічний вірш

НОВОРІЧНЕ В Новорічну казкову ніч Закружляють ...