Сьогодні у суспільстві існує безліч проблем, які потрібно вирішувати. У молоді Сокальщини теж чимало гострих питань, які потребують розгляду. Однією із найголовніших проблем молодих людей є висока оплата за навчання. Вищі учбові заклади для абітурієнтів затвердили дуже високі ціни, тому вища освіта в Україні не кожному по кишені. Обсяг держзамовлення у вузах Міністерство освіти та науки України скоротило до мінімуму. Виходить, що здібні абітурієнти, які склали зовнішнє незалежне оцінювання з високими балами, не мають можливості навчатися омріяній професії.
Популярними на Сокальщині, як і в Україні загалом, стали профтехучилища та ліцеї, які готують кваліфіко-ваних фахівців робітничих професій. За словами директора Сокальського ліцею Ольги Красільчук, цьогоріч тут навчалося 330 студентів. Чимало їх після проходження практики працевлаштовуються, деякі випускники поступають в університети, інститути.
Закінчивши вищий навчальний заклад молодь стика-ється із наступною, досить поширеною проблемою – працевлаштуванням. Чимало державних структур Со-кальщини у час економічної кризи скоротили штати працівників, тому вакантних місць обмаль. Під час по-шуку роботи у багатьох працедавців є вимога стажу роботи та потреба мати «зв’язки». А як бути освіченим випускникам академії, університету чи інституту,•котрі не мають «знайомств» та стажу роботи?
Деякі юнаки та дівчата хотіли б на Сокальщині відкри-ти власний бізнес. Кваліфікований стомалог відкрив би стоматологічну клініку, фармацевт – аптеку, а хоро-ший юрист вклав би усі сили та розум в приватну адво-катську чи нотаріальну контору. Однак і тут є перешкоди – для започаткування власної справи потрібний чималий стартовий капітал, а де взяти гроші вчорашньому сту-денту вузу? Приходиться десятки разів оббивати пороги для отримання усіх дозволів на підприємницьку діяль-ність. От і розчаровуються молоді спеціалісти, часто виїжджають за кордон, де нашу розумну молодь цінують і пропонують перспективну високооплачувану роботу. Гірко стає за юнок та парубків, адже їхні розум та ентузіазм знадобилися б для економічного, соціально-культурного розвитку району.
Проблема житла також є актуальною для Сокаль-щини. Молоді люди, які створюють сім’ї, не мають мож-ливості придбати житло, бо вартість квадратного метра дуже висока, а зарплати – мізерні. В Україні діє молодіж-на програма «Доступне житло», однак на нього недос-татнє фінансування з бюджету. На Сокальщині ця прог-рама, на жаль, не реалізовується. Зниження рівня на-роджуваності якраз і є наслідком неготовності молоді до створення сім’ї через відсутність власного житла і перспективи його отримання в найближчому майбут-ньому.
Молодь в Сокалі вільний час здебільшого проводить перед телевізором, за азартними іграми, лотереями, комп’ютерами, замість того, щоб поспілкуватися з друзя-ми чи зайнятися спортом. Як наслідок, погіршується зір, розвивається сколіоз та ожиріння.
У селах Сокальщини ситуація ще критичніша. Під-літки, молодь не мають де себе реалізувати. І спиваєть-ся цвіт нашого Прибузького краю у барах, ресторанах, нічних клубах. А нерідко парубки та дівчата у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння вчиняють право-порушення, бійки. Куріння – не менш важлива згубна звичка. Яке майбутнє чекає таку молодь? Важкі хвороби та смерть ще зовсім юними?
В Народних домах, школах, у Будинку дитячої та юнацької творчості проводять різноманітні цікаві заходи. Думаю, юнакам та дівчатам треба активніше долучатися до доброї справи, бо участь у громадському житті – запорука успіху та прогресу нашого суспільства. У зв’язку з цим особливо важливим є розвиток молодіжних організацій і залучення молоді до політичного житття країни. В Сокальському районі багато талановитої молоді, просто її треба підтримати у починаннях, щоб вона повірила в свої сили.
А як живеться молодим сокальчанам, які проблеми найбільше їх турбують, cвоїми думками поділилися:
Арсен ДУДА:
– Чомусь деякі люди говорять, що теперішня молодь деградує. В мене інша думка, бо хоч і є такі юнаки, які курять, п’ють, є й інші хороші приклади молоді – талано-витої, кмітливої, розумної та освіченої. Це ми першими вийшли на Майдан під час Помаранчевої революції, бо нам небайдужа доля держави, в якій народилися і живемо. Проблеми є, розв’язуючи їх, робимо життя різ-номанітним. Думаю, найголовніше – це здоров’я, бо воно безцінне, а маючи його, можемо долати будь-які перешкоди.
Ірина КРУПКА:
– Для мене важливе значення має можливість працю-вати за спеціальністю. Однак, коли я закінчила юридич-ний факультет, у Сокалі не змогла працевлаштуватися. Тому знайшла роботу в Львові. Щомісячно витрачала 120 гривень на проїзд до місця праці, 550 гривень кош-тувала оренда квартири, щоденно купляла найдешев-ший обід – а це ще 360 гривень. А зарплата становила 1100 грн. Тому обрала більш оплачувану роботу не за фахом. Зараз працюю продавцем на ринку.
Дмитро та Надія ПАВЛИШИНИ:
– Ми зустрічалися із студентських років, нещодавно одружилися. Батьки нас влаштували на роботу. Доходи нашої сім’ї невисокі, придбати окреме житло не маємо можливості, тому живемо із батьками в двокімнатній квартирі. Хочемо народити дитину, але маємо страх: де будемо жити, чи зможемо забезпечити її всім необ-хідним?
Ганна Костецька:
– Так склалося життя, що сама виховую донечку. На допомогу, яку надає держава, не можу прогодувати сім’ю. Пробувала шукати роботу в Сокалі, але усе без-результатно. Тому залишаю донечку своїм батькам і їжджу на сезонні роботи у Польщу. Господарі в мене хороші, гроші виплачують вчасно. Але як настають вихідні, дуже хочу додому. Згадую рідний дім, донечку, яка далеко від мене і на очах блистять сльози. Таких як я у Польщі дуже багато. Хочу вірити, що ситуація зміниться і молодь працюватиме на своїй Батьківщині.
Катерина ПИНКА:
– Я ще вчуся у школі, на наступний рік буду випускни-цею. Тому вже зараз разом з батьками вирішуємо: яку професію обрати, аби в майбутньому бути потрібною державі? Економістів, юристів, банкірів нині багато, тому, мабуть, поступатиму на історичний факультет, бо історію люблю змалку. Тривожить мене висока опла-та за навчання, тому буду старатися досягти хороших успіхів у навчанні, щоб добре здати ЗНО і, можливо, пощастить бути на лаві студентів-бюджетників.
* * *
Проблем у сокальської молоді вистачає, їх треба вирішувати. Для цього потрібно прикласти зусиль владі, батькам, вчителям, громаді. У починаннях молодь по-трібно підтримати, показати віру у їхні сили та старатися допомогти у вирішенні молодіжних проблем.
Ідуть роки, люди змінюються. Але усі пам’ятають найкращу пору життя – молодість. Хочеться, щоб кожен згадував лише хороші моменти та з гордістю говорив, яких успіхів добився у молоді роки! Віримо, молодіжні проблеми вирішать. Молодь працюватиме у Сокалі, нашому районі, отримуватиме достойну заро-бітну плату, тут створюватиме свої сім’ї, а Прибузький край розвиватиметься.
Ольга РОМАНЮК.