Стислий огляд подій

21 вересня “Дивись, читай і слухай українське” в читальному залі Сокальської бібліотеки ім. В. Бобинського

 Зустріч з письменниками, поетами – то завжди радість. Радість для душі і духовна пожива. Тож 21 вересня в рамках акції "Дивись, читай і слухай українське" в читальному залі Сокальської бібліотеки ім. В. Бобинського було людно: сюди прийшли прихильники творчості львівських письменниць Оксани Думанської та Людмили Когут, учні п’ятої школи міста.

 
Гостей представила завідувач абонементного відділу Світлана Халупник. Оксана Думанська – лауреат премії ім. І. Вільде, доцент Львівської академії друкарства. Народилась на Сумщині, останні тридцять років живе у Львові. Працювала педагогом, бібліотекарем, журналістом, нині викладає редагування і друкарську справу. Письменниця вважає: все життя потрібно займатися самоосвітою. Писати почала у зрілому віці – у 50 років. Перша книга – "Ексклюзив" (про часи студентства в Києві) стала літературною сенсацією. Її романом "Дитя епохи", як підкреслила Світлана Халупник, зачитуються як батьки, так і діти, дякують їй за педагогічну науку. Твори Оксани Думанської – яскраві, прості, дихають життям, бо написані на життєвому матеріалі. За вісім років видала більше десяти книг – як для дітей, так і для дорослих. В Сокаль письменниця приїхала не просто так.
– Дуже рада, що мене запросили саме у ваше місто,- зазначила у своєму виступі перед читачами п. Оксана.- У видавництві "Світ дитини" декілька років тому вийшла моя книга "Куди зникає час" – про вашого знаменитого земляка з Карова Андрія Ментуха. Це людина, яка здобула світову славу, маляр, живописець-концептуаліст, його картини треба для себе розшифровувати. Це книга про людину, яка сама себе створила. У дитячому віці, бавлячись петардами, втратив праву руку, на лівій лишилось кілька покалічених пальців. 1947 рік, операція "Вісла". Хлопець втікає від переслідувань НКВД, бо його батьків уже вивезли в Сибір. Був маленьким, худеньким, ніхто не давав йому його років. Вскочив у вагон, в якому перевозили худобу, сховався за мішками і так доїхав до Польщі. Там видавали такі довідки з літерою "В", яка забороняла виїжджати з того місця, де був закріплений. Хлопець, який ніколи не бачив картин, крім іконостасу в церкві, хотів бути художником. На велосипеді, у благенькому піджачку проїхав всю Польщу, вдаючи поляка, щоб знайти, де можна вивчитися на художника. Без документів приїхав у Гданськ, потрапив у коледж, далі закінчив академію мистецтв, згодом викладав у ній. Більше того, висватав найвродливішу наречену у Гданську на ім’я Астрід, в них народилось двоє дітей. Виховував їх в українському дусі, кожного літа привозив своїх синів в українське село, в дворі розпалювали багаття, варили куліш, ставили намет і дивились в українське небо, де народився їх батько.
 
Зараз йому 80 років, живе у Гданську, де власноруч збудував великий гарний будинок. Тож для мене було важливо потрапити сюди і сказати своє слово про Андрія Ментуха. Ви маєте пишатися таким земляком. Він брав участь у підготовці і випуску бюлетенів, які випускали зі схронів упівці – робив до них ілюстрації. І прагнув, щоб жодне ім’я людей, які боролися в лавах УПА, не пропало. Незважаючи на свій похилий вік, проводить велику пошукову роботу. Познайомилася з ним, чотири рази зустрічались. Тож книга народилась на живому грунті.
 
Письменниця розповіла й про інші свої книги – "Дитя епохи", "Школярка подумки", прочитала оповідання ”У коралях до райцентру” з книги "Оповідки від Оксани". І ще раз підкреслила: теми книг черпає із життя.
 
Людмила Когут – автор прозових оповідок та повістей, романів, пише про жіночу долю, таку нелегку і водночас прекрасну. Світлана Халупник підкреслила, що її книги читають і чоловіки, бо це – сімейна література.
 
Економіст за фахом, п. Людмила працювала в органах соціального забезпечення, інженером на заводі "Іскра". Писати також почала у зрілому віці. У нашому місті має чимало прихильників своєї творчості, які із задоволенням прочитали книги "Мудрі жінки", "Сага про…", "Країна розбитих сердець", "Якби все почати заново". В цьому році вийшла її книга "Пов’язані любов’ю".
 
Ось що розповіла Людмила Когут:
 
– Був час, коли я працювала майстром виробничого навчання в училищі ресторанного бізнесу. З дітьми працювати дуже цікаво. Якщо ти їх любиш всією душею, то й вони дарують тобі свою любов. А жити без любові не можна. Говорю про любов до всього: оточуючого світу, природи, свого ближнього. Мої книги пронизані оцією любов’ю. Червоною стрічкою в них проходить любов, любов до життя, до сонця, зірок, неба… Всі мої книги оптимістичні, закликаю, щоб люди в сірій дощовій калюжі бачили відблиски сонця, зірок.
 
Кожен рік видаю нову книгу, даючи читачам бачення тієї чи іншої проблеми. В них – сучасний зріз нашого життя. Намагаюсь дати людям поради. В книзі "Країна розбитих сердець" йдеться про іспит совісті, про те, що кожен з нас повинен плекати храм свого серця.
 
Відповідаючи на питання читачів, Людмила Когут з болем говорила про те, що нині видають чимало книжок, автори яких не знають української мови, вживають слова-кальки з російської, а ще гірше – ненормативну лексику; як приклад назвала книги Любка Дереша, Ксенії Ковальської. І закликала учнів серйозно вчити рідну мову, багато читати, удосконалюватись. Прикладом хорошої літератури назвала твори Михайла Коцюбинського, який, на її думку, і нині є сучасним письменником.
 
Що ж, і справді більше читаймо українською, частіше заглядаймо в храм власної душі, плекаймо її.
 
Валентина БЛУДОВА.
 

Голос Сокальщини на GoogleNews