«Життя прожити – не поле перейти», – кажуть у народі, а фермеру, депутату районної ради Романові Шевчуку так випало прожити життя, що пройшов він не одне, а сотні полів. І не випадковим перехожим, а справжнім господарем на щедрих ланах навколо рідного села Переспа.
Фермерством Роман Миколайович займається з 2004 року. Нині ПП «Агрофірма «Щедрий лан», яке він очолює, обробляє 528 гектарів землі. Сіє різні культури, але перевагу все ж таки віддає зерновим та технічним. Зокрема, пшениці, ячменю, ріпаку, цукровим бурякам. А цьогоріч, для експерименту, посіяв ще й 20 га кукурудзи.
Виявляється, Роман Шевчук ще в дитинстві мріяв бути хліборобом.
– Любив і люблю село, землю, господарство, – говорить керівник. – Після школи закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, отримав спеціальність інженерамеханіка і повернувся додому. Працював у колгоспі завідувачем майстерні. Потім, після розпаду Союзу, вирішив спробувати працювати на себе. Хто б не заперечував, я був і залишаюся переконаним, що лише праця на себе – найефективніша. Звичайно, самому всього не осягнути. Усе, що зроблено, – це заслуга наших людей, колективу. Це завдяки їхній щоденній праці є таке сільгосппідприємство. Сам би я не впорався. Ще, дякувати Богу, підріс мій помічник – син Тарас, який допомагає у всьому.
Батько готує гідну зміну, так як це було заведено на Україні з діда-прадіда в хліборобських родинах. Хлопець, закінчивши Тернопільську академію народного господарства, повернувся в село. Зараз він має власну сім’ю, але дбає про господарство, бо знає, що це – родинна справа.
Запитую, чи легко працювати на землі? Роман Шевчук каже, що це важка праця, але в радість. Адже сільське господарство – це дуже ризикована справа, в ній багато що залежить не від людини, а від погоди, ринку і його величності випадку. Минулої осені погода була суха і тепла, що для озимої пшениці не цілком добре: одні рослини покущилися, а інші – лише проростали. У такому стані вони перезимували. Тому й врожай був менший, ніж минулого року, кожен гектар в середньому видав озимих 3538 центнерів, а ярих – 26. Проте ріпак дав трохи більше, ніж минулого року – по 22 центнери з гектара. Цей рік був сприятливий для вирощування цукрових буряків. У «Щедрому лані» зібрали по 400 центнерів з гектара, проте виробництво цукристих цьогоріч на мінімальній рентабельності. Добре вродила й кукурудза, однак в господарстві немає де її сушити. Доводиться користуватися послугами елеваторів, що в кінцевому результаті впливає на рентабельність вирощування культури.
Перспективу у сільгоспвиробництві Роман Шевчук вбачає лише за впровадженням нових технологій. «Ось де ключ до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і її здешевлення», – говорить він. Нині Роман Шевчук має чимало техніки: п’ять нових тракторів Мінського тракторного заводу, три німецьких зернозбиральних комбайни, які хоч і вживані, але працюють якісніше, ніж вітчизняні. В «Щедрому лані» працюють 11 осіб. Є шість трактористів, які трудяться цілий рік. Один механізатор працює на двохтрьох одиницях техніки. Усі вони сумлінно ставляться до роботи, оперативно виконують поставленні завдання. Директор господарства за сумісництвом – агроном, бухгалтер, а за потреби й електрозварювальник. Любить займатися удосконаленням техніки. Це хобі неабияк його виручає.
«Я не можу собі дозволити придбати нового комбайна, бо тоді не буду мати оборотних коштів, щоб вести господарку», – пояснює керівник.
Розповідаючи про успіхи і здобутки власного господарства, пан Роман не міг не згадати і про проблеми. Виявляється, що невигідно вирощувати високі врожаї, бо тоді ціна на ринку падає. Вигідно продати свою продукцію аграріям заважають посередники. Наприклад, Борокське МПД концерну «Укрспирт» переробляє зернові культури на спирт. Сировину для нього закуповують посередники з Луганська і Одеси. А «Щедрий лан», який за декілька кілометрів від заводу, змушений продавати зерно через посередників, а ті, відповідно, переадресовують його на завод. Чому ж не робити це напряму, як було раніше? Тоді і кошти від реалізації зерна сільгосппідприємства отримували б швидше, і їх вчасно можна було б задіяти у виробництві. А так, здавши пшеницю у квітні, ПП «Агрофірма «Щедрий лан» отримала оплату від фірмипосередника в червні. Керівник надіявся на ці кошти, однак коли вони поступили, було пізно підживляти ярі зернові культури.
Ще один головний біль всіх сільгоспвиробників – ринок збуту зернових. «Щороку перед нами постає одна й та сама проблема – куди подіти вирощене? Чому в нашій державі урожай не можна реалізувати за гідну оплату? І звідки за таких умов брати ресурси для наступних веснянопольових робіт? Добре, що цього року у господарства забирають зерно дрібні млини та волинські підприємці. До того ж і ціни на зерно зросли: нині платять за зернові майже 2000 гривень за тонну, торік 14001500 грн.
– Не менш важливою проблемою для сучасного сільгоспвиробника є кадри, тобто відсутність в сільській місцевості відповідних робітників. «Села наші старіють, – говорить Роман Шевчук. – Варто ще згадати і про «стрибки» цін на пальне. Якщо весною 2012 року дизпаливо постачали оптом за дешевшою ціною – по 8,208,25 грн., то нині один літр солярки коштує 10,20 грн., хоча на автозаправках «Укрнафта» можна купити дизпаливо по 9,80 грн. Хіба це не абсурд?! У зв’язку із прийняттям Податкового кодексу, податок із транспортного збору змінили на більший акцизний податок при оптовому продажу пального. Отже, всі юридичні та фізичні особи, при придбанні дизпалива чи бензину, сплачують близько однієї гривні із літра пального акцизного збору. Всі кошти, зібрані за цим збором, зосереджені в Києві. Тільки Кабінет Міністрів України має інформацію про суму зібраних коштів та право розпоряджатися ними. Хочу відзначити, що ми, як сільськогосподарські виробники, в основному, використовуємо сільськогосподарську техніку на роботах в полі та фермах, тому виникає запитання: чому сільськогосподарські виробники повинні сплачувати збільшений акцизний збір за все дизельне паливо, яке вони купують?». Держава повинна надавати аграріям дизельне паливо за пільговими цінами або повертати їм цей транспортний збір.
Нині на Сокальщині нема спеціалізованого підприємства, яке б надавало послуги аграріям для зберігання зерна та доведення його до кондиції. Колись цим займався ВАТ «Сокальський елеватор», яке цього року викупило ПП «Західний Буг». І фермери, які вирощували ріпак, змушені були терміново шукати деінде такі підприємства. Кожен рятувався, хто як міг. Одні возили до Стоянова, інші – до Луцька… Також у аграріїв є проблема із визначенням класу пшениці. Колись такі послуги надавав елеватор, тепер сільгоспвиробники Сокальщини змушені їхати в сусідні райони.
Зупинився Роман Шевчук ще на одній проблемі: до кінця року сільгосппідприємства, які мають понад 100 га орної землі мають виготовити проект сівозміни. Якщо ж цього не зроблять, то на керівників накладатимуть штраф у межах 15000 гривень. «Наша влада у Києві не бачить села, не розуміє його проблем, – каже він. – Комусь захотілося впровадити щось нове, а аграрії мусять виконувати. Однак ми ж маємо в оренді землю селян, які уклади з нами договір на 57 років. Одні договори закінчуються раніше, інші – пізніше. Можливо, хтось подарує пай? Тож не можемо знати скільки у нас буде землі завтра чи через рікдва. І вже цей проект недійсний. Але державні мужі цього не розуміють. До того ж кожен господар знає, що не можна сіяти два роки підряд ту ж саму культуру. У кожному господарстві своя специфіка і своя сівозміна».
Чотири роки назад у «Щедрому лані» було й свинарство. Нині тут ним не займаються. Менеджер агрофірми Тарас Шевчук каже, що за нестабільних цін на тваринницьку продукцію та відсутності державної підтримки ця галузь непередбачувана: сьогодні можна мати прибуток, а через рік – одні збитки, як і було у них чотири роки назад.
Через що й мало хто з фермерів займається тваринництвом.
Селяни Переспи охоче віддали в оренду односельчанину земельні паї, бо знали, що матимуть хорошу плату за них. Мешканці села відгукуються про нього, як про доброго господаря, вмілого керівника, розповідають не лише про його ділові якості, а й – про людяність, порядність, чуйність, готовність прийти на допомогу. Він – людина слова. «Пощастило нам з Романом Миколайовичем, який щедро розраховується за оренду земельних паїв, що особливо важливо для пенсіонерів», – кажуть літні люди, які за неповні два гектари землі отримали 1370 гривень орендної плати. Селяни, хто хотів, міг придбати на пай 805 кг пшениці, а дехто – цукор. У цьому році фермер виплачував орендну плату, яка становила 3 відсотки від вартості землі з врахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі.
Два роки тому односельчани обрали Романа Шевчука депутатом районної ради. Тож нині йому доводиться розв’язувати не лише проблеми власного господарства, а й – громади.
Нині фермер в силі ще добирати землі, але так вийшло, що на території Переспівської та сусідніх сільських рад їх вже немає. Тож «Щедрий лан» не може розширятися. Але Роман Шевчук – оптиміст, котрий ніколи не впадав у відчай бо вважає, хто хоче працювати, той працює і досягає успіхів. А земля кожному за любов до неї, працю в поті чола, віддає сторицею.
Користуючись нагодою, директор ПП «Агрофірма «Щедрий лан» Роман Шевчук привітав усіх аграріїв Сокальщини з професійним святом – Днем працівника сільського господарства і побажав здоров’я, добробуту, достатку, і завжди сприятливої погоди для роботи.
Любов ПУЗИЧ.