Новини культури

Жизненный путь и поэзия Владимира Иосифовича Сирка

Владимир Иосифович Сирко родился 27 берез-ня 1922 года в с. Томашовцы Калушского района на Ивано-Франкивщы-нет. Всю свою сознательную жизнь, полная лишений и преследований, он посвятил борьбе за свободу Украины. С 1989 года включился в активную деятельность национально-культурного возрождения, а после провозглашения неза-лежности продолжил борьбу за светлое будущее родного края — теперь уже Словом. С 1991 года член Сокальского районного лите-ратурно-художественного объединения "Колос". Как отметил в предисловии к первой книги Во-лодимира Сера член Национального союза писателей Украины Николай Дубас (тоже бывший политзаключенный): "Заиграли трубы ук-раинской государственности. Их долгожданные воззови-ни звуки добавили автору вдохновения и расширили жанровую гамму его творческих интересов . Из-под его пера выходит жизнеутверждающая общест-щественные-политическая лирика, песенные тексты, юморески ".

Владимир Сирко печатался в районных газетах и ​​коллективных сборниках, в альманах-хах "Боль", "Провесень", "Соколиный край".
Автор поэтических сборников "На тропе к свободе" (1993 г.) и "Под сиянием свободы" (2003 г.). В творческом наследии автора несколько песен-ников: "Народ волю получил" (2005), "Шагай, Украине" (2009 г.), сборник песен для детей "Улыбнись, Украина!" (2006 г.).

 

ДУМКИ В НАДВЕЧІР’Ї

Летять роєм зажурні думки,
Нагадують прожиті весни.
І, немов в надвечір’ї гадки,
Зникають у далях небесних.
Я в неволі страждав, в чужині,
Душа кам’яніла і тіло.
Ти в одній із тих весен мені
Голубкою в серце влетіла.
В Заполяр’ї холоднім, в снігах,
Де вітер морозний і хуга,
Там тебе я зустрів, дорога,
Як вража кипіла наруга.
Не було там пахучих садів,
Ні троянд, ні червоних тюльпанів,
Ти ж для мене цвіла – я радів,
Твоїм ніжним милуючись станом.
Як є щастя в людей, взагалі,
То в нас воно дуже велике,
Бо ще можем на рідній землі
Свободу кріпити навіки.

* * *

Супроти зла йду сміло з олівцем,
І скільки сил добру даю дорогу.
Хай йде в наш дім, до нашого порога
В ранковий час з освітленим чолом.
Бо довго так блукало манівцем,
Як нас гнув гніт, а ми молились Богу,
Щоб відхилив від нас страшну
 тривогу
І надихнув надії промінцем.
Той новий день прийшов до нас з
утоми,
І розказав усьому світу хто ми,
Ще й засіяв над нами благодаттю.
А нині бачу, затуха багаття,
Що палахтіло пломінким завзяттям,
Як з мертвих встала Україна-мати.

ТВОРЧЕ СВІТУ!

Всемогутня сило, Боже, Творче світу!
Захисти від кривди український рід,
Волею святою дай йому радіти,
Щоб тобі молитись і позбутись бід.
Милосердя, ласки просим для нас
 грішних,
Відхили ворожість і змінність чвар.
Вийшли із неволі, дай пожити втішно,
Щоб народ не чувся більше, як
 злидар.
За хліб наш насущний дякуємо
 щиро,
За повітря й воду, що даєш щодня.
Наділи єднанням, щоб жили ми в
 мирі
У своїй державі, як одна сім’я.
Вільну Україну візьми під опіку,
Розвій тьму зневіри, рятуй від
 розтлінь,
Надихни дерзанням, творінням
 великим,
Благослови жити нас для поколінь.

* * *

Люди прийшли послухати поета,
В зал акустичний, на святиню
 схожий.
Поет їм рідним словом сил примножив,
Які чар-дивом визріли в сонетах.
В рядках тюремні розривав тенета,
Рятував друзів від знущань ворожих,
І вперто твердив: кривду переможем,
В житті побачим «тріумфальні злети»!..
Його хвалили, плескали в долоні,
Несли в букет заплетені мімози –
Від захвату жінки ронили сльози.
Тримав-бо їх у щемному полоні.
Та найбільш сльози гріли дух поету,
Бо щирих сліз не купиш за монету.

Голос Сокальщини на GoogleNews