Home / Про освіту / ОСВІТЯНСЬКИМИ ДОРОГАМИ УГНОВА

ОСВІТЯНСЬКИМИ ДОРОГАМИ УГНОВА

Угнів  "назарет галицької інтелігенції"  так поетично називали наше місто. Саме тут у всі часи люди дбали про освіту, яка своєю історією сягає у далеку давнину.

Доцент М. Буцко, досліджуючи історію наших міст, так писав про освіту в Угнові: "На початку XVII століття існували церковні школи, які у 1780 році знищила пожежа. У 1811 році тут була двокласна школа, яку згодом реорганізовано в трикласну. Пізніше у цій школі навчалося 140 учнів і багато з них, по закінченні в Белзі четвертого класу, поступали в гімназію. В 1868 році організовано шкільну раду. Польську школу при костьолі, через недостатню кількість учнів, закрито".

В Угнові існувала чоловіча школа, яку в 1925 році було реорганізовано в чотирикласну, і жіноча  у п’ятикласну. Тільки викладання для українських дітей більшості предметів велося польською мовою. І саме тоді почалася боротьба у місті за українську школу. Однак кураторія Львівського шкільного округу затвердила польську мову як основну. Тому місцеве населення постійно боролося за рідну мову аж до 1939 року.
Як осередок інтелігенції Угнів славився освіченими людьми. Кожна родина намагалася вивчити хоча б одну дитину, за навчання і утримання якої доводилося продавати худобу чи зерно. Саме у дітях батьки бачили майбутнє Угнова, його свободу від австрійського та польського панування. У місті знають про міщанку Смеречиху, яка опікувалася угнівськими хлопчиками, що навчались в гімназіях Львова. Тут і понині з великою повагою і вдячністю ставляться до імен Степана та Пелагії Жуковських. Заможні угнівці велику частину своїх коштів віддавали на фундації. Це за їхні гроші було побудовано церкву, школу, читальню.

І сьогодні відчувається, мабуть, отой невидимий зв’язок поколінь та добрих традицій колишніх і теперішніх міщан, який доводить, що нині в Угнові майже у кожній сім’ї діти здобувають вищу освіту. Чи це не фундації Степана Жуковського вивели угнівську молодь на перше місце в Галичині щодо здобуття вищої освіти? З Угнова до 1946 року вийшли 53 священики, 19 адвокатів, 12 інженерів, 6 аптекарів і фармацевтів, 5 випускників торговельної академії і кооперації, 40 народних учителів, 6 професорів високих шкіл.

Як нам не вистачає тепер таких меценатів! Тоді б маленьке ветхе приміщення школи перетворилося б на величну нову споруду. Та про це залишається лише мріяти як угнівським школярам, так і їхнім батькам.

З 1951 року, коли Угнів знову повернувся до складу України, і понині тут свято бережуть ті традиції в освіті, про які ми дізнаємось з історичних джерел. В місті  працює середня школа.

Своїми спогадами про навчання в угнівській школі ділиться Володимир Трохимович Чуба, сьогодні на заслуженому відпочинку, який проживає у місті Львові.

Слухаю і дивуюся, з яким теплом згадує уже у віці чоловік про край свого дитинства, про ті найкращі часи, проведені тут, на угнівській землі. Було їх у матері четверо синів та дві дочки. Батьки  бідні люди. Наймалися у поляка Вендриховського (мав свій фільварок), аби вижити і вивчити дітей. Чотири класи закінчив у рідному селі Піддубне, а далі сім класів угнівської школи. Після її закінчення вступив у музпедучилище у Львові. Закінчив і його скерували на роботу у Сокаль в педучилище. Пізніше п"ять років працював  у Ніжинському інституті. А далі був Київ. Півроку працював директором центрального методичного кабінету у Міністерстві культури, опісля  консерваторія у Києві. І там 40 років.
"Якби не угнівська школа, я б цієї кар’єри не здобув, зізнається Володимир Трохимович.  Дуже хочу приїхати  до Угнова. Там мені дорогий кожний камінець, дорога кожна стежка, дорога до школи, по якій я пішов у світ".

З історичних джерел немало дізнаємося і про професійну школу у місті Угнові. Тут шевці мали свої давні добрі традиції. У статті "Ремісничі цехи в Угнові" Корнило Целевич розповідає про організацію цехового навчання учнів, де вони проходили два етапи вишколу: двачотири роки був термінатором, а опісля  челядником.

У 80  90 роках XIX століття в Галичині відкривалися шевські професійні школи з дворічним або трирічним терміном навчання. Є. Кравчик (польський дослідник історії галицького професійного шкільництва) у своїй праці "Галицьке професійне шкільництво в роках 1860  1918" писав: "Найстаршу шевську школу було відкрито у 1889 році як крайові навчальні шевські майстерні в Угневі (повіт равський)".

Олександр Целевич, угнівський педагог, виступав за відкриття в місті шевського професійного навчального закладу. Така школа запрацювала. О. Целевич хотів створити в Угнові центр шевського промислу для всієї Галичини. Два міщани навчалися за кордоном, де оволодівали удосконаленими технологічними процесами, якими користувалися шевці у Європі.

Чим славилася угнівська шевська школа? Тільки тут шевці знали давні рецепти гарбарства. Секрети цього ремесла були відомі лише угнівцям. Тому Олександр Целевич і задумав створити в Угнові виробниче гарбарське підприємство. У 1894 році відкрито професійні курси з виготовлення військового взуття при професійній школі. Завдяки цьому шевці у місті мали постійні замовлення та хорошу плату. Цей професійний заклад існував у 1889  1895 рр. Випускники угнівської шевської школи оволодівали новою технологією виготовлення взуття (з обцасами  каблуками) та з підбитими дерев’яними цвяшками.

У цій школі читалися загальноосвітні предмети (польська мова, подекуди німецька або руська (українська), арифметика (рахунки), геометрія, каліграфія, загальна хімія, гімнастика), професійні (фахові рисунки, будова ноги, зняття мірки, гіпсове лиття; технологія, товарознавство, експедиція і’ калькуляція торгових цін, технологія машинного шиття, виготовлення форм (лекал), моделювання, викроювання заготовок верху взуття, виготовлення пристроїв (копій) та виробниче навчання (практичні заняття). До речі, гімнастикою учні займалися щоденно 30 хвилин.
У червні 1899 року шевську школу в Угнові було закрито через відсутність відповідного керівництва (О. Целевич перебував на навчанні у Відні). Через 15 років була спроба відновити таку школу в Угнові, але лише для поляків, яку закрито в 1918 році.

Хоча  угнівська професійна  школа проіснувала шість років, вона показала,  що освіту здобувала українська молодь і народний учитель О. Целевич відкрив професійний навчальний заклад з українською мовою навчання у такому невеликому містечку.

І, напевне, існує тісний невидимий зв’язок минулого із теперішнім. Це підказує саме життя. Адже з 1954 року в Угнові засновано УМСГ10, яке зазнало реорганізації у 1965 році  МПТУ №49, у 1979 році  СПТУ №5, СПТУ №39, у 1984 році  СПТУ №77, у 1997 році  ПТУ №77 м. Угнів з філією у місті Белз.

Уже 55 років професійнотехнічне училище в Угнові гостинно відкриває двері юнакам і дівчатам, які бажають оволодіти професіями сільськогосподарського профілю та сфери обслуговування. Трактористмашиніст сільськогосподарського виробництва, водій автотранспортних засобів, машиніст крана автомобільного, кухаркондитер, швачкакравець, офіціантбармен вчаться улюбленій справі у кабінетах, лабораторіях, майстернях, в автопарку училища та на навчальному полі.

Тут молодь виховується на місцевих традиціях. У "Світлиці" училища (мінімузеї) зібрано чимало речей побуту угнівчан. Та найбільша краса  це угнівський одяг, особливо хустки. І сьогодні, виступаючи на сцені, і викладачі, і майстри виробничого навчання, і учні залюбки одягаються у стародавні сорочки, спідниці, зав’язують хустки у "чуби". Саме у міщанському одязі проймаєшся повагою до своїх предків, торкаєшся історії свого краю, його культури, звичаїв, обрядів.

І вкотре переконуєшся, що теперішні угнівчани достойні своїх попередниківміщан, намагаються відродити і продовжити ті кращі та унікальні традиції на освітянській ниві, які були започатковані у ті далекі часи.

Сподіваємося, що наші читачі сьогодні чимало дізналися нового з історії шкільництва найменшого міста в Україні. І думаю, що це тільки початок нашої розмови.

Надія КАНЮКА,
викладач української мови та літератури ПТУ №77 м. Угнів.
 

На знімках: вгорі – Успенський костел (фото з архіву), зліва – будівля Угнівського професійнотехнічного училища №77, в центрі – так колись одягались угнівчани, внизу – куточок мінімузею побуту в Угнівському ПТУ.
Знімки Василя Сорочука, ВІктора Турія.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Школи Сокальщини зможуть взяти участь в конкурсі на окремі мікропроекти

У понеділок, 30 жовтня освітяни Сокальщини ...