Home / Про освіту / Скільки років Жвирківській школі?

Скільки років Жвирківській школі?

Тримаю в руках пожовклий від літ документ – Наказ завідуючого Львівським обласним відділом народної освіти П. С. Турченка, датований 14 листопада 1951 року №2099, у якому написано «перевести Шамбору Софію Максимівну вчителя перших-четвертих класів Стенятинської семирічної школи Сокальського району на посаду завідуючого Жвирківською початковою школою Забузького району». Тоді мені було лише 24 роки, мала три роки педагогічного стажу і так стала першим директором Жвирківської, тоді початкової школи. Перший рік працювала з двома комплектами класів: 13, які вчилися з 9 до 12 год., а другі-четверті – вже з 12 до 15 год. Нелегко було давати собі раду з усіма дітьми, бо бракувало кадрів. Пригадую, приїхав завідуючий райвно Барчук. Побачив, що вже давно закінчилися уроки, а я все сиджу, перевіряю зошити, щоденники. А за деякий час запропонував мені посаду інспектора райвно у м. Белз. Я поговорила з батьками, і вони мене відрадили їхати десь далеко від дому. Згодом кількість учнів збільшилася і комплекти розформували. Тоді до школи прийняли вчителів: Дмитра Войтовича, Віру Панченко, Юлію Сидорчук Почався нормальний шкільний процес. Початкова школа була у тому місці, де зараз стоїть фігура Матері Божої. Я до сьогодні пам`ятаю чотирнадцяте листопада 1951 року, коли у початковій школі розпочалося навчання. Навіть зберегла списки перших учнів.
 

Ми мали два класи, учительську і підсобне приміщення. Проте у цьому місці навчальний заклад не міг бути, бо з трьох сторін – дороги і ще й не було зовсім подвір`я. Тому я, як директор, поїхала у Белз, до завідуючого райвно і пояснила, що небезпечно, щоб школа була в цьому місці, адже діти ще малі, і вони можуть необачно вибігти на дорогу, тоді буде біда. Керівництво зважило на мою просьбу. Незабаром нам дали цегляний будинок неподалік селищної ради, де перед тим був медпункт. У цьому приміщенні учні вчилися до 1957 року. В школі було пічне опалення, навіть пам`ятаю прізвище прибиральниці – Марія Халак, котра пильнувала за теплом у класах. Як приїхала інспекторка перевіряти школу, то доторкнулася до печі і сказала, що палець має «горіти», щоб дітям було тепло. А вже з 1957 року у Жвирці почала працювати семирічна школа, бо було достатньо дітей, аби її відкрити.
 

У початковій школі навчалося багато дітей переселенців, котрі прибули на Сокальщину з Івано-Франківщини, Богородчанського району, села Гороховина-Ліс. Везли їх у товарних вагонах, у яких поруч з людьми була худоба. Мені, як директору школи, доводилось на станції зустрічати вагони з переселенцями, і якщо були діти, то я записувала їх у школу. Також у школі навчалися учні жвирківчанзалізничників. Після того, як на наших теренах знайшли поклади вугілля, у Жвирці розпочали будівництво бараків. От тоді у селище прибуло багато сімей шахтарів. В початковій школі я і вчителі не мали часу на екскурсії, дітей не харчували. Але навіть у ті нелегкі часи ми організовували ранки, навчали учнів танців, співу. На подвір`ї школи проводила з дітьми уроки фізкультури. Повоєнні учні були бідні, але добрі. Як вони хотіли вчитися! Правда, одягнені були в широких спідницях, зав’язані в хустки, чесно кажучи, не виглядали на дітей. Я розмовляла з батьками, радила їм пошити коротенькі платтячка, купити беретки, шапочки. Батьки послухали, і діти відразу змінилися, повеселішали. Пригадую, коли вже працювала зі старшокласниками, то до мене прийшла мама однієї моєї учениці і каже: «Софіє Максимівно, моя дочка хоче одягати штани, що робити?».

Раджу, купіть, то зручно і модно. Я була прогресивна вчителька. Сама любила, коли освітяни елегантно, зі смаком одягалися. Бо і одяг, і поведінка мали відрізняти нас від інших. Ми ж були вчителями.
 

У 1957 році директором семирічної школи у Жвирці призначили Миколу Мушту. А вже через три роки вона стала середньою (директор Ярослав Лисак). У нашу школу ходили вчитися діти з Гути, Савчина, Завишня, Жвирки. У Жвирківській школі я пропрацювала 35 років, а загальний стаж – 41. У Жвирківській середній школі мала три випуски. Перший, це 19571967 навчальні роки був моїм, а потім ще два. Багато учнів пам`ятають мене, і я ними горджуся.
 

Ще з шкільної лавки вирішила, що буду вчителькою. Спочатку навчалася у Сокальських восьмирічній школі, потім СШ №2, рік – у вечірній, і середню освіту здобула в Сокальській СШ №1. Власне, тоді і поступила на заочне відділення Сокальського педучилища. Згодом з 1951 року навчалася у Львівському педагогічному інституті. Цього мені було мало, отож у 1961го закінчила Луцький педінститут. Постійно працювала над собою, намагалася давати дітям ґрунтовні знання. У моїх випусках було багато медалістів. Пригадую: прийшов до мене на урок інспектор райвно Федицький, вкінці уроку задав кілька запитань з історії, а тут – «ліс» рук. Він того не сподівався, був вражений і похвалив мене. Я дітей не кривдила, знаходила методи, і учні мене слухали. Був такий випадок: один хлопчина бив дівчаток. Я підходжу до нього і кажу, що хтось в класі збиткується над дівчатками, попросила його припильнувати, хто це робить. Більше такого не відбувалося. У нас була тісна співпраця з вчителями початкових класів, педагоги Возняк, Демидюк, Петришин завжди цікавилися своїми вихованцями.
 

Отак в школі серед учнів і вчителів минули мої літа. І ніколи не шкодувала, що обрала саме освітянську стезю.
 

Софія ШАМБОРА, колишня вчителька.

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Школи Сокальщини зможуть взяти участь в конкурсі на окремі мікропроекти

У понеділок, 30 жовтня освітяни Сокальщини ...