Home / Святкові події / БУЛИ ПОШАНА ВІТАННЯ КВІТИ

БУЛИ ПОШАНА ВІТАННЯ КВІТИ

“Чом, чом, чом, земле моя, так люба ти мені?”

Ці рядки з пісні на слова Івана Франка були дороговказом у моєму житті, у роботі, у вихованні своїх дітей та учнів у школі.

Роки минають дуже швидко та аналіз прожитого і окремі моменти в сучасному житті нагадують про щось зроблене хороше, корисне для людей, нашого народу, села та держави в цілому. Мимоволі згадую роки роботи у школі (понад тридцять), де були не тільки будні, але й свята. Особливе свято для вчителя це  День знань і День вчителя. І хоч я вже на заслуженому відпочинку, це свято залишилося для мене особливим. Цьогоріч з Днем вчителя мене у церкві привітав місцевий парох  священик Ярослав Кащук, сусіди та мої колишні учні, яким уже під п"ятдесят. А скільки було у мене випусків! Скільки пар дитячих очей колись дивились на мене, ловлячи кожне моє слово. Були пошана, вітання, квіти! Та все це залишилося в минулому. Така доля педагога…

Нині я уже літня людина, мені сімдесят. І чекаю, як і десятки інших вчителів-пенсіонерів, на добре слово, увагу, хоч би у день свого професійного свята. Хочеться, щоб хтось пригадав, що ми теж внесли свою лепту в освіту, в долю тих, кого навчали, вчили любити землю дідів своїх, любити український народ і Україну. Та дарма. На жаль, тепер це не заведено.

Вже за роки Незалежної України за сприяння колишнього голови Сокальської райдержадміністрації п. Миколи Пшевлоцького та при допомозі місцевого голови колгоспу Івана Коробка відновила свою роботу Скоморохівська школа I ступеня. Хоч нині тут навчається небагато учнів, але вона функціонує. Відзначають День матері, свято Героїв, проводять літературні читання по творчості Лесі Українки… А з яким нетерпінням діти чекають Святого Миколая! Ходять колядувати від хати до хати під час Різдвяних свят… Їх чекають у кожній хаті. Так само чекає вчительпенсіонер в День вчителя на посланців зі школи, які зайдуть у хату та своїм щебетом зігріють і звеселять його серце. А їх нема.
Вже 14 років я живу у рідних Скоморохах, бо тут земля моїх дідів та батьків, яка дорога мені, і яку я люблю. Щиро від серця цю любов передаю тим з ким спілкуюся. І весь час чекаю, що зі школи, де сама вчилася у 19481955 рр., а згодом працювала вчителькою, хтось довідається, привітає, надасть волонтерську допомогу.

Чекаю і вірю, що відділ освіти РДА нагадає директорам шкіл, щоб ті не забували про таких як я, пенсіонеріввчителів, які весь вік віддали праці у школі та дітям, а на старість залишилися самотніми. Прикро відчувати себе забутими. Хочеться, щоб хоч зрідка у наших оселях чувся дитячий щебіт та сміх, щоб ми відчували, що про нас пам"ятають. Ми чекаємо і надіємось, бо надія вмирає останньою…

Ірина САГАНСЬКА,
пенсіонерінвалід, жителька с. Скоморохи.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Вербна неділя

Вербна неділя – початок Страсного Тижня

Вербна неділя – свято, яке цьогоріч ...