Home / Святкові події / Патріотичний дух знищених Городиловичів

Патріотичний дух знищених Городиловичів

Неподалік Городиловицького меморіалу, де встановлені хрести, на яких назви стертих з лиця землі Сокальських сіл, на узліссі, де ще стоїть на варті старезний дуб, якому, як кажуть, щонайменше двісті літ, відпочивали дві родини з дітьми. Повз них проходив перехожий і привітався християнським зверненням: «Слава Ісусу Христу», а відійшовши трохи далі почув: «І що то за день і місце таке? Оцей привітався «Слава Ісусу Христу», від хлопців і дівчат тільки й чуємо «Слава Україні!» А місце – і справді, магічне. Тут, наче давнина пробилася крізь літа забуття, замовчування. Патріотичний дух знищених Городиловичів, бо саме це село було великим схроном для бандерівців, котрі переправлялися через Буг, нині промовляє устами дітей – учасників вишкільного табору «Лицар чести». У цьому році в таборі гартували тіло і дух хлопці і дівчата, всього – 41, переважно з сокальських теренів, але були і зі Львова, а кухар – з Полтавщини. Цей табір організовує Львівська обласна організація Молодіжного націоналістичного конгресу, а допомагають меценати з Сокальщини: продуктами, питною водою, фінансово. Про це мені розповіли самі учасники і керівники табору, які в цей день працювали на оновленні меморіального комплексу знищених сіл Сокальщини. Багато новин про патріотичний рух можливо дізнатися на порталі – акутальні новини про Львів та Львівщину.

Ірина МИХАЙЛОВА, випускниця Сокальського НВК «ЗШ №4 IIII ст. – ліцей»:

– У цьому таборі я вже вдруге. Головне у «Лицарі чести» – це вишкіл моральний і фізичний. Тим, хто приїхав уперше, важче, бо далеко від дому, немає звичних побутових умов. А провід працює, насамперед, гартуючи наш дух. Ми розвиваємось всебічно, дізнаємось багато нового. Головне, що нас навчають бути командою, тобто єдиним цілим. Якщо в нашому рої провинився хтось один, то відповідаємо всі. Мені важко не так фізично, як морально. Синяки, мозолі зійдуть. А от морально – воно важче. Це вже мій третій табір. В минулому році була в «Лицарі чести», «Повстанській ватрі» на ІваноФранківщині. Ми встаємо о сьомій годині, день розпочинається з руханки. А щоб поїсти, то їжу маємо заслужити. Кожен рій придумує сценки, визначаємо найкращу. Щодень проводять з нами цікаві гутірки, лекції про історію націоналістичного руху, ОУН, УПА, про наших героїв. Була і теренова гра. Протягом доби «воювали» в лісі проти іншого куреня. Також був тридцятикілометровий вимарш, і всі, хто у ньому взяв участь, подолали цю відстань.

Назар ФРАНЧУК, голова Львівської обласної організації Молодіжний націоналістичний конгрес, бунчужний табору «Лицар чести»:

– Я допомагаю організовувати цей табір вже вдруге, а в таборах такого спрямування був уже в багатьох. Вони вишколюють молодь. Поперше, в наших таборах не можна вживати алкоголю, наркотичних речовин, курити сигарети, лаятися. За кожне лайливе слово чи слово, вжите з іншої мови, маємо відтискатися, і незалежно чи ти просто учасник табору, чи бунчужний, чи навіть комендант. Нам читають багато лекцій про історію національновизвольного руху, лідерство, самодисципліну. Що знадобиться не лише у таборі, а й у житті. А при фізичних навантаженнях проявляються найкращі риси характеру людини. Діти, які приїхали вдруге у табір, є більш підготовлені. Після цього табору, їду на наступний – «Відвагу», де теж буду бунчужним, а на «Повстанській варті» – вже комендантом. Вступати у Молодіжний націоналістичний конгрес агітую своїх однокурсників, бо я – студент третього курсу Національногно університету «Львівська політехніка», і вони приєднуються до мене. Бо серед прогресивної молоді модно не вживати спиртне, наркотичні речовини, не курити, а зате бути переконаним, твердим українцем.

Андрій БЕНЬ, комендант табору, розмовляв з нами, тримаючи в руках два поліна (тотем), бо провинився:

– Сьогодні у нас день «навпаки», коли провідники табору помінялися місцями з таборовиками. І я вже встиг провинитись, бо просив для нашого рою згущене молоко, яке ми виграли минулого дня. Дуже сперечався і за це мене послали у штрафбат. Штрафники набагато більше працюють, аніж усі решта, виконують найважчу роботу. Щодня у нас, в середньому, сім штрафників. Але, як виявилось, це еліта табору, потім вони стають найсильнішими. Цей табір – то підготовка до життя. Тут молодь може стати сильнішою і духовно, і фізично. До нас часто приходять священики, спілкуються. Щодня відбувається відкриття таборового дня. Це така система впоряд, згідно з якою вранці обов`язково молимось, виконуємо гімн і рої звітують. Такі табори дуже потрібні для сучасної молоді, оскільки пропагуємо здоровий спосіб життя, активний відпочинок. Я – заступник голови обласної організації Молодіжного націоналістичного конгресу, це моя громадська робота, а працюю керівником Інституту громадського лідерства. Наша організація розширюється, нині є і на Сході України.

Таборувати у різних куточках держави допомагають добрі люди, патріоти України.

Городиловицький табір «Лицар чести» підтримують, допомагають і фізично, і матеріально, фінансово: Ярослав Олійник, Микола Пшевлоцький, Микола Дем`янович, Роман Монастирський, Ігор Дацюк, Андрій Бабух, Степан Курпіль і багато інших. Висловлюю їм щиру вдячність. Сподіваюсь, що вони робитимуть це і в подальшому.

Олександр ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, учень дев`ятого класу Сокальського НВК «ЗШ №4 IIII ст. – ліцей»:

– Перший раз у такому таборі. Звичайно, мені трохи важко, але дуже цікаво. Подобається те, що тут виховують силу волі. Дуже смачно готує їжу наш кухар. І хоча цілий день працюємо, гартуємось фізично, цікаво на гутірках слухати лекторів, а ввечері співаємо пісень біля ватри і читаємо пошту, тобто один одному у поштову скриньку кидаємо жартівливі листи. Я брав участь у тридцятикілометровому вимарші, було важко, мозолів понатирав, але наш рій фінішував першим. Які то радість і гордість проймають, що зумів подолати цю відстань, витримав.

Віолетта ПАТАЛАЙ, учениця Сокальського НВК «ЗШ №4 IIII ст. – ліцей»:

– Моє псевдо у таборі «Ананас». Хоча тут уперше, стараюся витримувати навантаження і побутові незручності. Це не можна порівняти з тим духом, що тут панує, з відчуттям плеча команди, зовсім не хочу додому.

Олеся НАЗАР, учениця Сокальського НВК «ЗШ №2 IIII ст. – ліцей»:

– Я знала, що це не відпочинковий табір, а вишкільний, тому була готова до труднощів. І батьки мене підтримали, коли я їм повідомила, що хочу таборувати у «Лицарі чести».

Віка БУРДИНОВИЧ, учениця Сокальського НВК «ЗШ №2 IIII ст. – ліцей»:

– У таборі перший раз, але мені тут дуже подобається. Я і мої товаришки, розмовляючи по телефону з батьками, не скиглимо, не плачемо, не нарікаємо, бо нам, справді, тут добре. Нізащо б не поміняла теренову гру на дискотеку. Кожного вечора сидимо біля ватри, співаємо, нам подобаються гутірки.

Ольга КРАВЧЕНКО, мешканка Полтавщини:

– На запрошення друзів приїхала куховарити у таборі. Намагаюся, щоб дітки були задоволені. Правда, ніхто не жалівся. Завжди дякують: як страва особливо подобалась, то по кілька разів дякували, а як не дуже, то мовчали. Їм дуже смакує молочна каша, тобто зі згущеним молоком.

Соломія ФАРІОН, член Львівського Молодіжного націоналістичного конгресу та КУНу, аспірант Національного університету «Львівська політехніка»:

– У таборі я – писар і керівник ланки інструкторів. Щоранку зачитую накази, програми, які запланували на день. Частково пильную, щоб програму виконували. Також відповідаю, щоб регулярно відбувалися гутірки, щоб лектори підготували цікаву змістовну лекцію. В минулому році теж була у таборі «Лицар чести» і відповідала за цю ділянку роботи. Також була в таборах на Полтавщині, Сумщині. Після Городилович їду в табір «Лисоня» на Тернопільщину, де читатиму лекції. Мені подобається, бо бачу плоди своєї праці. Після прочитаних лекцій, організовуємо тренінги, брейнринги і дуже приємно, що діти відповідали саме так, як чули на лекціях. Отже, вони слухали, аналізували, і ці знання відклалися у їх головах.

Микола ПШЕВЛОЦЬКИЙ, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, керівник обласного відділення Центру національного відродження імені Степана Бандери:

– Перш за все дуже щасливий, що минулорічна ініціатива прижилася на Сокальщині, і сподіваюся, що матиме продовження, табір буде традиційним. Власне тут, з ініціативи виключно громадських чинників, це, в першу чергу, громадські патріотичні організації і політичні партії, які стоять на патріотичних, націоналістичних засадах, які долучилися, щоб допомогти в організації табору. Але, звичайно, ініціатива належить молодим: Андрію Беню, Назарові Франчуку, Соломії Фаріон. Тут сформувалось ядро активістів, ентузіастів, а ми, в силу своїх можливостей, допомагаємо їм.

Власне кажучи, можна говорити про якісь великі стратегічні цілі, але втілювати їх маленькими кроками, маленькими речами. От така тактика конкретних дій і маленьких кроків, думаю, приноситиме добрі плоди, даватиме користь. Якби в кожному, або нехай через один, районі на Львівщині проводились такі табори, ми направду мали б вишколену, підготовлену не тільки фізично, а й морально, і в громадянському сенсі, молодь. От ви поспілкувалися з дітьми, котрі вже тиждень тут, але не видно зневіри, розчарування, занепадництва, нарікань і плачів.

Сьогодні наші діти допомагали впорядковувати меморіальний комплекс, присвячений більше як півсотні сокальським селам, які були знищені у тяжкі для нашої нації, нашого народу часи, польськими, московськими окупантами. Я хотів би звернути увагу на одну назву села, яке не існує, ця територія зараз в межах Польщі, це – Ліски. В лютому 1946 року там поліг сорок один повстанець. Вони збирались навіть з польським підпіллям вчинити напад на Грубешів, але, очевидно, десь інформація просочилася, стало відомо підрозділам НКВД. Хлопці відбивалися до останніх сил. Сорок один повстанець поклав майже до двох сотень наїзників, нападників.

Коли наших вояків в живих залишилось трохи більше десяти, їм запропонували здатися, скласти зброю, за це гарантували життя. І ні один не згодився, не піддався. Знаєте, сьогодні часто чуємо, що люди розчарувалися, в них – зневіра. Якою ж мала бути віра в тих хлопців! І кожному, хто каже про зневіру і розчарування, треба поїхати у Ліски. Просто постояти там, задуматись, осмислити. Подумати про минуле і майбутнє, тоді воно у нас буде добре. До речі, поляки досить толерантно ставляться до цього меморіального комплексу в Лісках.

Це такий відступ, але він має дотичність до цього меморіального комплексу. Там згадується 68 сіл Сокальщини. З них двадцять зараз перебувають на території Польщі. Одинадцять, які є в межах України, так і не були відновлені, на жаль. Нині демографічна ситуація не є аж так сприятливою, але будемо вірити, що кожна з тих українських осель буде відновлена, в тому числі і наші Городиловичі, яким приурочений цей табір. Традиційно, після Зелених свят у відпустовий день, вшановуємо пам`ять Городиловичів і всіх населених пунктів, які до наших днів не дожили.

Я переконаний в тому, що той фундамент, який сьогодні закладаємо через наших дітей, буде міцним і надійним, на ньому стоятиме наша потужна державна українська будівля.

…Після розмови з таборовиками, їх наставниками і меценатами, ми оглянули табір. Біля сімнадцятиметрової щогли, де на тлі блакитного неба майоріли державний прапор та знамено МНК, стояв на посту вартовий. Тут же, на галявині, вишикувались рівненько намети, в гущавині лісу – кухня. У цей день тут куховарили дівчатка, бо ж все навпаки. Вони на вогнищі варили гречану кашу і мав бути ще й салат. Дозволили нам заглянути в імпровізований «холодильник», де було повно різноманітного консервування, овочів. Це батьки, добрі друзі табору і місцеві мешканці постаралися. Перейшла кладкою до берега ріки Буг, який з обох боків був обрамлений високими травами, верболозом. Тут діти вмивалися. А в лісі у них були споруджені «лисячі нори», перекладини, де вони загартовувалися фізично. Про «Лицар чести» знають і у Львові, бо навіть звідти приїхав хлопчина, якому старший брат розповів про цей табір. Діти побували й на діючій прикордонній заставі, у хлопців загорілися очі, коли їм дали потримати справжню зброю.

У відпустовий день всі таборовики були біля меморіального комплексу, взяли участь у Службі Божій, панахиді, послухали промови священиків, голови Сокальської районної ради, голови районної організації КУН Ігоря Дацюка. Комендант табору Андрій Бень подякував усім, хто допомагав у організації табору, підтримував матеріально, фінансово і просто добрим, сердечним словом. Потім відвідали табір представники Сокальської станиці вояків Братства УПА, разом частувалися варениками, діти слухали розповіді і пісні сивочолих ветеранів визвольних змагань. А в останню ніч ніяк не могли заснути. І раптом, до них завітали непрошені гості (хоча прошені, минулорічні учасники табору Сергій Бенедишин і Олександр Плетінка), котрі вночі, на велосипедах, подолали кілометри, аби створити ситуацію, коли чужинці проникають у табір. Ото була несподіванка, ото була радість, коли «ворогів» таки вдалося піймати.

Вранці прийшла мить прощання. Помолилися Богу, подякували за чудові дні, проведені у таборі. Заспівали Державний гімн України. А далі не стримували сліз. Важко було розлучатися з друзями, Городиловицьким лісом, котрий, як добрий батько, охороняв нашу молодь. Але в свої домівки вони повернулись іншими: сильні волею і духом українського націоналіста.

Оксана ПРОЦЬ.

Фото автора і Андрія Бабуха.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Школа у Волсвині святкує своє 50-ти річчя

 …лише в 1860 – 1870 роках ...