Home / Святкові події / Софії Козицькій з Ванова – сто років!

Софії Козицькій з Ванова – сто років!

25 червня жителька с. Ванова Софія Козицька відзначила столітній ювілей. В цей день чимало поважних людей та родичів з квітами і подарунками зібралися у затишній оселі довгожительки. Щиро вітали ювілярку начальник головного управління праці і соціального захисту населення Львівської ОДА Василь Мартиняк, голова районної державної адміністрації Микола Мисак, начальник управління праці та соціального захисту населення РДА Володимир Огінський, начальник районного територіального центру соціального обслуговування Тетяна Бугай, Ванівський сільський голова Галина Пагула, місцевий священик отець Тарас та депутат районної ради Катерина Захаревич. Гості вручили іменинниці вітального листа від Президента України Віктора Януковича, подарунки і квіти від голови Львівської ОДА Михайла Цимбалюка та грошову допомогу. З уст гостей звучали теплі слова на адресу жінкитрудівниці. Розчулена такою увагою до себе, ювілярка дякувала гостям за подарунки та теплі, щирі слова.

Нині Софія Омелянівна проживає з сином Євгеном. Доньки Марія та Анастасія мешкають у цьому ж селі, часто навідуються до старенької.
Сама ж ювілярка ще торік не лише по господарству, а й на городі поралася, доїла корову, ходила до церкви. Жінка ніколи не сиділа, склавши руки, завжди була при роботі. Ще й нині порається у хаті.

Що дало змогу дожити до такого поважного віку? На це запитання довгожителька відповіла, що як людина віруюча, вважає, що стільки літ у Господа заслужила. Працювала, дбала про родину та дітей, завжди була спокійною та врівноваженою, а головне – ніколи не тримала у серці злоби, заздрості, жила з добром та світлою вірою у душі…

– Довгожителів у нашій родині не було, – каже молодша донька Анастасія. – Найдовше – 92 роки – прожив мамин брат Михайло.

На своєму дні народженні довгожителька розповідала про життя. Народилась пані Софія 25 червня 1911 року у родині Омеляна та Марії Головків у Ванові. У родині було четверо дітей – двоє дівчат і двоє хлопців. Закінчила чотири класи місцевої школи. Сім“я мала декілька моргів поля та господарку. Тому дітей змалку привчали до праці. І з 11ти років дівчинка працювала на полі.

Нелегке, але цікаве життя випало Софії Омелянівні. Дитинство припало на час Першої світової війни, юність – на панування Польщі та початок Другої світової війни, зрілість – на радянські часи, старість – на роки Незалежної України. Тож довелося натерпітися всякого. У 1948 році в селі організували колгосп і родина добровільнопримусово вступила у нього. Забрали поле та сільськогосподарський реманент. Про своє трудове життя С. Козицька говорить неохоче. Каже, що нічого героїчного не зробила. Трудилася як всі: у полі, в ланці, на фермі. Робила там, де потрібні були її руки, сумлінна праця. Недаремно кажуть, що на таких тихих, скромних, працьовитих село тримається.

Жінка вистояла перед житейськими випробуваннями, й ніколи не нарікала. Разом з нині вже покійним чоловіком, Федором Івановичем народили та підняли на ноги сина Євгена та двох доньок Марію та Анастасію, дочекалася четверо внуків, стільки ж правнуків та праправнучку, які з сім“ями прийшли та приїхали привітати із ювілеєм.

Син ювілярки, Євген, розповів про матір таке:

– Відколи себе пам’ятаю, і до сих пір, не чув від мами жодного лихого слова. Вона працювала від зорі до зорі до сьомого поту у колгоспі. А ще й вдома по господарству справ було чимало. Кожен день молилася Богу, дякувала за те, що дав їй день прожити, потрудитись… Якихось особливих секретів довголіття у жінки немає. Їла та й нині харчується всім, що смакує, хоч ніколи не переїдала та завжди міру в застіллях знала. По лікарнях у своєму житті теж не ходила. Незважаючи на поважний вік, на здоров’я не скаржиться: добре бачить, любить почитати, щоправда, погано чує. Рідні кажуть, що й нині дає поради по господарству.

Уся велика родина радіє з того, що знову разом завдяки головній берегині їхнього домашнього вогнища – бабусі Софії. Внучка ювілярки, Анна Пашкова, нині мешкає у Росії і каже, що не могла не приїхати до бабусі на свято: «Бабуся мене виростила, бо я найстарша внучка….

Маленькою ходила за нею, як хвостик. До церкви, у поле, в крамницю, до сусідів. Я щаслива від того, що вона у мене є». До пані Софії пригорталася й молодша внучка Наталія Мартинюк та наймолодший правнук Сергійко. Не забув про день народження бабусі й внук Володя, який зателефонував з Америки. Старенька розчулено розповіла, що він – її гордість: Володимир закінчив докторантуру в Німеччині, а зараз працює в Америці в дослідному університеті новітніх технологій. На жаль, приїхати не зміг… Відзначати рідкісне сімейне торжество – славний 100літній ювілей до Софії Омелянівни прийшли й сусіди та знайомі… Сусідка Катерина Лола, згадуючи про минуле, сказала:

– Софія завжди була енергійна та життєрадісна. Така й залишилася. Я ось молодша від неї на 15 років, але ходжу вже з палицею. А вона ще така проворна у свої 100 літ… Має хорошу пам’ять, розказує що колись було у Ванові.

 «Ми коли зустрінемось, не можемо наговоритися, згадуємо наші молоді літа», – додала інша сусідка Софія Млюзан.

 Софія Омелянівна тішилася гостям та часом стирала сльозу з помережаного зморшками обличчя. Вона каже, що найбільше щастя – це мати дітей та внуків, відчувати їхню любов та турботу. І додала, що кожен може дожити до ста літ, якщо дотримуватиметься простої життєвої мудрості: не гнатися за чимось суєтним і марнославним, а щиро любити життя. А ще завжди бути в русі, працювати. Завчасно лягати спати й рано вставати.

 Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Вербна неділя

Вербна неділя – початок Страсного Тижня

Вербна неділя – свято, яке цьогоріч ...