Home / Святкові події / Відбувся третій Міжнародний фольклорний фестиваль «Белзька брама-2012»

Відбувся третій Міжнародний фольклорний фестиваль «Белзька брама-2012»

Містом трьох народів, трьох культур називають старовинний Белз. Здавна тут жили українці, поляки і євреї. Тісно переплелись їхні культури, мови, долі. Тому щорічно сюди з’їжджаються гості на фольклорний фестиваль «Белзька брама».

І цьогоріч,15 липня, вже зранку вулиці міста пожвавішали: десятки автівок припарковувались в центрі, серед них і автобуси з польськими номерами, розкладали свій крам торговці сувенірами, іграшками, морозивом, солодощами, напоями… В церквах міста відбулись святкові Літургії. Майстеркласи проводили майстри народних промислів.

Міжнародний «круглий стіл» на тему «Історія трьох національних культур тисячолітнього міста Белз» відкрив директор державного історикокультурного заповідника Іван КАЛИШ.

Слово мали –

Павло КЛИМОВИЧ, корінний белзянин, професор Львівського національного університету ім. І. Франка:

– Існує хибна думка, що жителі Белза кінця ХIХ – початку ХХ ст. були бездуховні. Але це не так. Насправді цей важкий політичний, національний час дав відомі імена патріотівнаціоналістів, лікарів, економістів, людей, які творили науку і культуру. Особливий спалах культури, духовності відбувся в кінці ХIХ ст., коли «Просвіта» стала центром соціальнополітичного і національного спрямування. Ось приклад. В 1903 р. у селі Жужіль відбулось віче до відродження національної свідомості. В 1890 р. з’явилась «Просвіта», яка проводила велику національнопатріотичну роботу. Щоправда, її послабило москвофільство, розвиток якого припадає на Першу світову війну. З 1925 р. «Просвіта» потрапила під вплив УНДО. Панував патріотичний підйом, був духовний розвиток. Але потім УНДО почала загравати з польськими шовіністами, народ збунтувався. З 1934 р. великий вплив мала організація українських націоналістів. В 193536 рр. «Просвіта» була повністю під її впливом, за національними ідеями пішла стара еліта, молодь. Це був прогрес, великий крок вперед. «Просвіту» організовували у кожному селі, там з’являлась українська інтелігенція, самородки, такі як Катерина Мізюк, яка очолила Союз українок. Запрацювали жіночі курси кулінарії, пошиття одягу, вишивки… На цих курсах, керованих Союзом українок, навчали не тільки готувати, а й проводили чайні вечори, на яких вчили сервірувати столи. Наші господині – цивілізовані люди і повинні це вміти. І вони вміли. Такі курси були практично в кожному селі. В Белзі панянки знали етикет, від них не відставали і сільські дівчата. В цей час «Просвіта» проводила фестини: люди з одного села запрошували молодь з інших, проводили масові спортивні змагання, ігри, в яких брали участь сотні дівчат в українських строях. Відбувалися військові спортивні змагання, під час яких дівчата робили маршкидки з десятикілограмовими мішками піску. Я був свідком таких фестин. В інших селах проводили вистави на відкритих теренах. Це виховувало гордість народу за свою культуру. «Просвіта» виконала величезну роботу. Але в 1939 р., під впливом польських шовіністів, які співпрацювали з німцями, її закрили. Та незабаром українські націоналісти, серед яких був і наш земляк, референт по культурі Микола Дужий, добилися її відкриття, але вже під назвою українське освітнє товариство, яке відіграло велику роль у 40х роках.

Часом говорять, що русини були безграмотні. Це неправда. В усіх селах працювали українські школи, але з 1922 р., після мирної угоди між Польщею і Радянським Союзом, вони набрали дещо іншого характеру, в них викладали переважно поляки. В липнi 1927 р. батьки і учні підняли бунт. У 30х роках в більшості сіл працювали семикласні школи. Рівень освіти був досить високий. В 1914 р. у Белзі відкрили українську гімназію, але її розвитку завадила Перша світова війна, а в 1939му – гімназійні курси. Це дуже важлива віха в історії Белзщини. Деякі педагоги потім перейшли працювати в Сокальську гімназію. Вже тоді прості сільські хлопці навчались на Заході, а потім повертались додому навчати земляків. Гімназія працювала навіть у важкі воєнні роки, даючи молоді прекрасну освіту. Багато її випускників продовжували навчання у вузах, отримали наукові ступені з юриспруденції, хімії, філології і т. д.

Петро МАВКО, краєзнавець:

– Белз – одне з найдревніших міст України, тут зберігається чимало цінних архітектурних пам’яток, багата його археологічна спадщина. А ще працює державний історикокультурний заповідник, який популяризує минуле нашого міста. У місцевій школі є музей «Белз і белзька земля». В ньому зберігаються старовинні речі, знайдені під час археологічних розкопок, експонати, які з любов’ю збирали вчителі і учні. Ініціатор створення музею – вчитель історії Ганна Кизима. Музей розташований у двох кімнатах. Перша – експозиційнооглядова. Експонати розповідають про життя наших пращурів, від часів палеоліту до наших днів. На стендах – старовинні знаряддя праці, уламки горщиків, амфор, сокира з рогу оленя. Привертає увагу демографічний стенд, на якому є дані про склад населення міста у ХIХ ст.: тут проживало 2635 євреїв, 1018 – поляків і 973 українці. Зібрані матеріали розповідають, як місто стали населяти все більше українців. З Белзом пов’язана ікона Богородиці, яка нині знаходиться у Ченстохові (Польща). В. Скуратівський у книзі «Берегиня» пише, що найпершим знаряддям обробки зерна були жорна. Але в музеї вам покажуть зернотерку – тут зберігається камінь, на якому терли зерно, і камінь, яким його терли; вона була попередницею жорен. Багато знарядь праці, які ще донедавна були в ужитку, тепер стали музейними експонатами. Нині навіть ручну косу витіснила електрокосарка, яку населення широко використовує у побуті.

Викликає подив кількість експонатів. Частину з них дарують люди, які розуміють важливість музейної справи – це Марія Чайка, пп. Остасюк, Ткачук, Дуда, Гаврищак, педагоги та учні школи. Представники музею мандрують селами, зустрічаються зі старожилами, дехто віддає в музей старовинні речі, але є й такі, що за вишиту сорочку просять сто доларів. Невідомо яким коштом, але і ця сорочка опинилась серед музейних експонатів.

Музей працює на громадських засадах, не маючи джерел фінансування, завдяки ентузіазму Ганни Кизими, вчителів, учнів школи, з числа яких готують лекторів, екскурсоводів. Пані Ганна веде наукову роботу, підтримує зв’язки з науковцями. Музей отримав визнання, його підтримує відділ освіти РДА. У 2008 р. йому присвоєно почесне звання зразкового. На Львівщині таких є лише чотири. Ганна Михайлівна нагороджена багатьма грамотами і дипломами. На базі музею проводять семінари освітян району, а також екскурсії для учнів і вчителів. Багато хороших слів залишили відвідувачі у книзі відгуків. Музей продовжує свою благородну справу.

Любов ХОМИН, вчитель історії Белзької школи:

– Нещодавно відвідала святу землю, дізналась багато цікавого про єврейські традиції, обряди. Вони, зокрема, є індивідуальні, сімейні, культурні, моральноетичні. Наприклад, єврей не може носити одяг, в якому сплітаються лляні і вовняні нитки. Вони дуже уважно вивчають основи своєї релігії, всі книги знають буквально напам’ять, цитують їх широко. Іудейська релігія має 613 заповідей, яких потрібно дотримуватись. 248 – це ті, які дозволяють щось робити, т. з. приписи, і 365 – це заборони, які починаються словом «не зроби». Тих, хто дотримується усіх 613 заповідей, називають праведниками світу. Це звання мають також люди, які допомагали євреям. Моляться євреї індивідуально і колективно. Для колективної молитви потрібно не менше десяти осіб від тринадцяти років. Жінки і чоловіки моляться окремо. Синагога розділена на чоловічу частину і жіночу, і не дай Боже, щоб жінка зайшла на чоловічу.

Давня Палестина була завойована різними народами – римлянами, сірійцями… В середні віки євреї зазнавали гонінь з боку інквізиції, потім пережили трагедію голокосту. Їхні традиції допомагають зберегти націю, національну самобутність. Вони, наприклад, мають заборони в харчуванні, не задумуючись чому так, а не інакше. Наприклад, заборонено варити молоко і м’ясо разом, не можна їсти в домі не єврея, чи їжу, приготовлену не ним. В Торі пише: відрізняйте чисте від нечистого. Така відокремленість, власне, дозволяє євреям не асимілюватися з іншими народами, утримувати національні риси характеру. Однією з центральних є високе почуття гідності, навіть зверхності над іншими народами. В євреїв відсутнє таке поняття як сором’язливість. В них є прагнення змагатися з фатумом, непередбачуваними обставинами, долею. За їх переконанням, людина не повинна надавати значення дрібним проблемам. Тоді вона вимагатиме збільшення зарплати, просування по службі, прагнутиме до більш цікавої роботи. Скромність же асоціюється зі слабкістю, нездатністю протистояти ударам долі. Важливою рисою є підтримка господарювання. Коли в ХV ст. євреїв, які не прийняли християнства, виганяли з Іспанії без золота і срібла, багато з них залишились вигнанцями, але єврейська громада збереглась, вижила. І таких прикладів багато. Євреї порівнюють свою націю з місяцем: він то зникає, то збільшується, але є завжди.

 Виступаючи в обговоренні, Павло Климович підкреслив, що Белз був і залишається святим місцем для євреїв. Але деякі джерела подають неправдиві дані про те, що в Белзі були замордовані майже три тисячі євреїв. Ні один єврей тут не був розстріляний. Навпаки місцеві жителі допомагали їм. Він сам, як і інші учні, ділився з ними своїми сніданками.

Учасники «круглого столу» підкреслювали, що тішаться тими напрацюваннями, які є в Белзі. Голова районної ради Ігор Дацюк, зокрема, сказав, що з часом «Белзька брама» відкриватиметься все ширше, об’єднається з святом у Корчмині, набуватиме все більшої популярності. Гості з Польщі, зокрема, війти гмін Белжец, Ульхувек, Криніце Анджей Адамек, Лукаш Клємбак, Януш Балабух побажали, щоб фестиваль ставав масовішим, приносив радість жителям міста, всім його учасникам. Вони також висловили сподівання, що, незважаючи на трагічні сторінки в історіях наших народів, дружба між ними міцнітиме, розвиватиметься туризм. Директор музею м. Замосць Анджей Урбанський, який проводить спільні польськоукраїнські археологічні дослідження, подарував белзянам книгу «Археологія польськоукраїнської Варенжанки». Представники польських гмін вручили Белзькому міському голові Володимиру Мусі пам’ятні сувеніри.

Далі учасники «круглого столу» приєдналися до мешканців міста і етнофестиваль, власне, розпочався. Відкриваючи його, ведуча Олена Назарова згадала як польське подружжя Анна та Анджей Колодзій від чистого серця частувало присутніх на фестивалі власноруч зробленою ріпаковою олією, смачними оселедцями, пиріжками з капустою, амонячками, як бідкалися, що всім не вистачило. І запросила гостей фестивалю почастуватися борщем з пампушками, які приготували кухарі місцевої лікарні, паляницями з маком Галини Дністрянської, голубцями шкільних кухарів.

Після такого ліричного відступу зі сцени лунали виступи керівників району, гостей. Ось що сказали –

Микола МИСАК, голова Сокальської райдержадміністрації:

– Приємно вітати усіх з третім етнофестивалем «Белзька брама2012». Радує, що тут є дуже багато людей. Щиро бажаю, щоб сьогодні гарними були виступи, щоб пошановувачі культури одержали задоволення, щоб зав’язувалися нові знайомства, щоб гарним і плідним було спілкування. Щоб усі отримали задоволення від цього фестивалю. В добру путь!

Ігор ДАЦЮК, голова районної ради:

– Надзвичайно приємно вітати всіх на цьому святі трьох культур. Більше десяти років тому був ініціатором відкриття Белзького історикокультурного заповідника. Белз – унікальне тисячолітнє місто. Воно заслуговує на кращу долю, на розвиток. У нас є багато планів щодо промоцій Белза як туристичного міста. Просимо і наших польських гостей відвідувати не тільки Львів, а й наше древнє місто Белз, щоб до Замочку, звідки походить ікона Матері Божої Ченстоховської, приїжджали наші сусіди. Щоб у нас відкривались нові заклади, створювались нові робочі місця. Спільно з польськими друзями будемо працювати над тим, щоб відкрити спрощені митні переходи в Белзі та Угнові, щоб «Белзьку браму» об’єднати з Корчмином і зробити свято на теренах Белзщини значимішим. Щоб Белз розвивався, а белзяни мали можливість відкривати свій бізнес.

Володимир ВЯЗІВСЬКИЙ, депутат Верховної Ради України:

– Направду, нація тим сильна, що вона може поєднувати в собі багато. Коли ж нація слабка, як у нашого північного сусіда, то вона може нав’язувати свою мову в будьякому кінці своєї і сусідньої держави. Ми ж вітаємо тих, кого доля історично закинула сюди. Переконаний, що культивуючи культуру тих народів, які тут жили, зможемо максимально культивувати культуру нашого народу, сильної держави України. Хай нам в тому помагає Бог!

Олександра НЕБОЖУК, депутат Львівської обласної ради:

– Зі святом, княже місто Белз! Сьогодні такий прекрасний літній день. Тож хочу привітати представників трьох культур, які злилися в єдину. Українська земля завжди пригортала всіх, хто на ній працював, хто любив цю землю, всіх, хто об’єднався під цим небом і золотим колоссям. Українська земля завжди шанувала всі народи, які прийшли на цю землю з миром. Сьогодні це відповідь тим зайдам, які хочуть поділити нас за мовною чи якоюсь іншою ознакою. Але ми не ділимось. Українці завжди пригорнуть тих, хто прийшов до нас з любов’ю і миром. Бо добробут є там, де панує злагода і мир. На своїй українській землі ми будемо будувати добробут і злагоду усіх культур, які об’єдналися під нашим синьожовтим прапором і тризубом.

Роман ШВЕД, депутат обласної ради:

– Вкотре ми зібралися, щоб відзначити свято трьох народів, які тут жили і працювали, спільно відзначали національні, релігійні, сімейні свята. Будемо пам’ятати, що розвиток кожної нації в Україні – це святе. Вітаю вас усіх з цим прекрасним святом!

Володимир МУХА, Белзький міський голова:

– Раді вітати всіх белзян, дорогих гостей. Хай щастить «Белзькій брамі». Протягом трьох років ми урочисто її відкривали, тут панувала атмосфера злагоди і добра, чуйності і любові. З кожним роком до нас приїжджає все більше гостей. Від усіх жителів белзької землі вітаю їх. Хай усім щастить, хай тільки добро буде в наших серцях. Гарного дозвілля і спілкування всім, всіх благ вам.

Роман ОНИШКЕВИЧ, заступник начальника управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА:

– Від імені облдержадміністрації бажаю здоров’я, успіхів усім жителям княжого міста, його керівникам, гостям. Щоб ви всі були здорові, щоб в сім’ях панував лад. Бажаю вам, щоб ви відчували себе мешканцями не якогось маленького містечка, а міста, яке несе славну історію нашої України. Слава Україні!

Іван КАЛИШ, директор державного історикокультурного заповідника:

– Учасники «круглого столу» бажали, щоб «Белзька брама» відкривалась ще ширше, щоб кожен, хто сюди приїжджає, знайшов тут своє місце, показав своє мистецтво, щоб ми тішилися разом з ними. Добре, що ми вже втретє маємо можливість зустрічати всіх у нашому місті. Пригадую під час святкування тисячоліття Белза представник єврейської громади рабин м. Львова і Західної України пан Розенталь сказав: до вас прийшли щасливі часи, бо ви можете розмовляти українською мовою; і ми починаємо її вивчати, щоб спілкуватися з вами. Ніякі закони про мовні засади, ні те, що зараз діється у Києві і на далекому Сході не зможуть знищити українську мову – ми не дозволимо цього. Нехай поширюється співуча українська мова до сходу і півдня, нехай наше місто завжди прославляє як українську, так і культури, які тут існували.

Василь ПИЛИП’ЮК, лауреат національної премії України ім. Т. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України:

– Маючи понад шістдесят виставок по всьому світу – у мармурових залах Нью Йорка, Парижа, Канади, Америки, Бразилії, тішуся, що є вона і у вашому славному місті. Для мене ця земля – як моє рідне Покуття. Працюючи над своєю вісімдесят першою книгою, мені чогось бракувало. І от зустрів молодого чоловіка – вашого міського голову, зав’язалась дружба і повага. З великою любов’ю зробив книгу «Земле Франкова, вклоняюсь тобі», де цілий розворот присвячений славному місту Белзу. Сьогодні обіцяю зробити вам таку ж прекрасну книгу, на рівні книг про Львівщину, і про княжий Белз. Бажаю вам любові, всього доброго, дарую свої дві наступні книги. Нехай вони будуть в цьому історичному місті.

Анджей АДАМЕК, війт гміни Белжец:

– Дорогі белзяни, фестиваль, в якому маємо приємність брати участь, є динамічним. Пам’ятаю, коли проводився перший, приїхали зі скромним колективом і тут, на цьому майдані, гарно забавлялися. Ніхто не думав, що фестиваль так розвинеться. Як говорить сама назва «Белзька брама», вона має бути відкрита і вона є відкрита, а ми через цю браму привезли вам трохи польської культури. Думаю, кожен з вас знайде для себе якусь приємну нотку. Дякуємо за можливість виступити тут. З нетерпінням чекаємо, щоб і ви приїхали до нас на свято обжинок. Такий фестиваль примушує забути про все погане, що було, а пам’ятати лише добре. Веселої забави всім.

Усім учасникам вручили дипломи фестивалю та пам’ятні сувеніри.

Фестивальну програму відкрили польські фольклорні колективи «Тишов’янка», «Яровчанка», «Хармонія». У їх виконанні гарно прозвучали народні та жартівливі пісні. Єврейську культуру представляли фольклорні колективи зі Львова «Аматор» та «Шерім», які виконали пісні і танці свого народу. Їм гаряче аплодували глядачі. Мистецтво Сокальщини вдало представили фольклорні колективи з Сокаля, Белза, Угнова, Ульвівка, Жужелян, тріо «Джерельце», сольні номери прозвучали у виконанні Галини Брезовської, Мар’яни Писарук, Софії Дмитрів та ін. Глядачі щиро аплодували голові літературномистецького об’єднання «Оберіг» (м. Червоноград) Оксані Карназі, яка прочитала свій вірш «Я українка». Тут можна було придбати дві її поетичні збірки.

Лунала весела музика, кружляли у танку пари молодих і старших. А жителі міста, сім’ями, компаніями, підходили і підходили. Дехто із задоволенням дивився концерт, а дехто оглядав виставки. Чимало гостей зупинялись біля столу з прекрасною чорною керамікою. Очі вабили гарної форми горнятка, вази, амфори… Тут же крутився гончарний круг і Сергій Івашків з Червонограда проводив майстерклас. Допомагав бажаючим виготовити горня чи тарілку. Бачила як сяяли очі підлітка, який тримав власноруч виготовлене диво з глини. Попросила п. Сергія розповісти про себе. Ось що почула:

– Керамікою займаюсь понад двадцять років. Маю приватну майстерню, учнів, серед них брат і син Назар, нам допомагає моя дружина.
Влітку ми постійно в дорозі – їздимо по Україні, знайомлячи людей із димленою керамікою. Беремо участь у фестивалях, всеукраїнських і міжнародних, зокрема, у Львові, Дрогобичі, Полтаві, Чигирині. Мої роботи побачили і в Ченстохові в Польщі, була виставка в Швеції, в Стокгольмі. Брали участь у фестивалі «Країна мрій», «Гончарне коло» та ін. В Чигирині був двічі – у 2006 і 2011 рр., останній раз завоював гранпрі.

Кераміка є різна, я займаюсь димленою, або як її називають в народі, чорною. Вона притаманна нашому регіону, а походить з села Гаверечина Золочівського району. На початку 90х років група ентузіастів з семи чоловік з Червонограда поїхала в це село, щоб навчитися робити таку кераміку у нині знаного майстра Мар’яна Кусевича. На той час в селі залишилось два старих майстри, які виготовляли димлену кераміку. Ми вчились у них, а потім в Червонограді почали займатись цією справою. Нині у нас працюють понад двадцять майстрів – це найбільший осередок на Україні. З мого покоління це Руслан Курило, Тарас Маківський, є й молоді майстри. Димлена або гаверецька кераміка – специфічна, це екологічно чиста продукція, зокрема посуд, в якому господині із задоволенням готують різноманітні смачні страви. Випалюємо її дровами в гончарному горні при температурі 960 градусів, без доступу повітря. Дрова не горять, а димляться, кераміка стає чорною.

 Поруч з ним представляв свої керамічні вироби сокальський майстер Богдан Ямовий. Біля цього столу також зупинялись люди, розглядали їх, купували. Багатьох привабила і фотовиставка вже згаданого заслуженого діяча мистецтв України Василя Пилип’юка. Кожна його фотографія передає найтонші нюанси життя, відтінки барв і настрою. Впевнена, що сподобались белзянам і гравюри на склі Михайла Настишина, серед яких особливо вирізнялись портрети, зокрема Папи ІванаПавла II. Пан Михайло закінчив Львівську академію мистецтв. В Сокаль приїхав реставрувати церкву св. ап. Петра і Павла. Ця довгорічна робота припала йому до душі. Любить свою справу, свій досвід передає молодим – веде гурток у місцевому професійному ліцеї. Його роботи є і за кордоном. Виставка у Белзі – перша, впевнена, що майстер подарував задоволення учасникам фестивалю. Чимало з них придбали тут різні сувеніри, вироби, які повезуть додому і які нагадуватимуть їм про славне місто Белз і «Белзьку браму2012».

…Майдан гудів. Жителі міста, гості дивились концерт, оглядали виставки. Чого на них тільки не було: неповторні вишиванки – жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, рушники, скатертини, сумочки. Свої роботи представили Сокальський БДЮТ, люди з особливими потребами з реабілітаційного центру «Промінь надії»; їх можна було придбати. Працювали заклади громадського харчування. Малеча тягнула батьків до яток з іграшками, несла в руках різнокольорові повітряні кулі. Всюди панував піднесений настрій, люди відпочивали, раділи хорошій погоді, побаченому і почутому.

Своїми враженнями про Міжнародний фольклорний фестиваль поділились –

Володимир ЛОЗОВИЙ, житель м. Львів:

– Приїхав сюди подивитись на стародавнє місто. Радію, що багато людей прийшли на фестиваль в українських строях, вишиваних сорочках. Милуюсь різноманітними узорами, особливо сподобалась чорна сокальська вишивка. Задоволення отримав від фотовиставки Василя Пилип’юка. Радує, що на свято приїхала така багаточисельна делегація з Польщі, фольклорні колективи. Адже фольклор – це душа народу.

Надія ЗАСАДНА, завідуюча Народним домом с. Глухів:

– Разом з колегою приїхала подивитись на фестиваль, перейняти досвід і запровадити його у себе. Враження – чудові. Мій син Юрій цікавиться керамікою. Ось подивіться, яке горня зробив. Повезе додому цей сувенір і деякі знання з гончарної справи.

Марійка і Наталка, учні місцевої школи:

– Настрій чудовий. Покатались на каруселі, поласували солодкою ватою і соком, купили сувеніри, попереду ще дискотека. Все класно!

Людмила КОБЕРЕНКО, жителька м. Белз:

– На фестиваль прийшла з родиною. Дуже сподобався: багато гостей, гарні виступи фольклорних колективів, чудові розваги для дітей. Вважаю, що такі свята варто проводити частіше, адже всі ми – діти однієї землі, хай і різних націй.

…Ввечері відбулись народні забави, дискотека. Опівночі небо над княжим Белзом осяяв святковий феєрверк. Фестиваль закінчився, але белзька брама завжди гостинно відчинена для гостей.

Валентина БЛУДОВА.

 

Фото автора.
 

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Вербна неділя

Вербна неділя – початок Страсного Тижня

Вербна неділя – свято, яке цьогоріч ...