Home / Святкові події / Живи поете в бронзі, і в граніті, живи поете, в пам’яті людській…

Живи поете в бронзі, і в граніті, живи поете, в пам’яті людській…

Ці рядки з вірша «Пам’ятник» українського письменника і поета, лауреaта Державної премії України імені Тараса Шевченка Любомира Дмитерка, згадали 10 листопада. Адже цей день назавжди впишеться в історію села Волиця і Сокальщини в цілому: до 200-ліття від дня народження Великого Кобзаря тут урочисто відкрито пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку.

На урочистості зібралися мешканці сіл Волицької сільської ради, педагоги та учні, вихідці з Волиці та Комарева, представники місцевої та районної влади, громадськість району.

Перед урочистим відкриттям у приміщенні школи пройшла мультимедійна презентація лекції «Пам’ятники Т. Г. Шевченку в Україні і світі. Їх роль і значення у формуванні позитивного іміджу України», яку провів шевченкознавець Руслан Теліпський з Луцька. Водночас сокальський митець Анатолій Покотюк представив власну виставку робіт, присвячених Великому Кобзареві.

Пам’ятник встановили у центрі села перед адмінбудинком ПАФ «Білий Стік» та сільської ради. Ще зранку жителі прикрасили вулиці національними прапорцями, вивісили Державні прапори на домівках. З полудня линула музика духового оркестру Сокальського районного дому під керівництвом Петра Криштофа.

Для жителів Волиці це був особливий день, якого чекали декілька місяців. Ідея спорудження монумента зародилася під час Шевченківського свята у Народному домі с. Комарів 10 березня цього року. За її реалізацію взявся оргкомітет – Надія Білик, Олег Іванчина, Марія Король, Михайло Антонюк, Петро Грабовий, Стефанія Шевчук, Степан Солдат, Світлана Стецюк, отець Іван Бігун, отець Роман Демкович. Допомагала громада. Активну участь взяла колишня вчителька місцевої школи, виховник «Юн-Січі» Марія Король, яка збирала кошти, шукала меценатів. Велику підтримку та допомогу в організації свята також надала керівник апарату Сокальської РДА Марія Христинич.

Поки селяни сходилися та з’їжджалися, М. Христинич розповіла гостям про сільську раду, історію Волиці та Комарева, визначних та талановитих вихідців з цих сіл. Зокрема, про скромного, але доброго господаря і справжнього патріота села і України Олега Іванчину, завдяки якому тут постав пам’ятник великому Кобзареві. Загальна вартість скульптури складає понад 200 тисяч гривень, з яких левову частку виділила ПАФ «Білий Стік».

…З самого ранку у місцевих храмах відбулися Святі Літургії, після яких парафіяни автокефальної та греко-католицької церков з хоругвами та прапорами вирушили до пам’ятника. Їх зустріли, у вишитих строях, жителі села, учасники художньої самодіяльності сіл Волиця, Комарів та Зубків, гості та діти.

Урочиста церемонія розпочалася з Гімну України. Державний прапор на флагштоці підняли депутати сільської ради Ольга Хімко і Михайло Тиктор, краєзнавець Павло Бугай, провідний працівник агрофірми «Білий Стік» Петро Грабовий.

А за якусь мить ведуча – працівниця ПАФ «Білий Стік», членкиня Союзу українок Зубкова Галина Ващук, надала право зняти полотнище з пам’ятника Олегу Іванчині, Марії Король, Надії Білик. Під дружні оплески присутніх та багатоголосе «Як умру, то поховайте…», що з піднесенням виконав зведений хор сіл Волиця, Комарів та Зубків, постав дорогий образ молодого Тараса Шевченка зі свічкою, який сидить за столом і пише. Золотом виблискують на пам’ятнику відомі слова: «Світоч нації – такий великий, як Україна! Як світ! Він – наша доля і заповіт». Над проектом працювали скульптор Микола Король з синами Тарасом і Мар’яном. Концепцій пам’ятника було декілька, однак зупинилися на образі молодого Шевченка зі свічкою та пером у руках. Отці – вихідці сіл Волиця та Комарів – Іван Бігун, Роман Демкович, Володимир Жарський, Микола Шульган, Богдан Манчур, Павло Поцілуйко, диякон Микола Поцілуйко освятили пам’ятник.

Першою до мікрофона ведуча запросила голову оргкомітету зi встановлення пам’ятника, Волицького сільського голову Надію Білик. Її святкове вітання доповнюють ось такі промовисті рядки: «Цей день для жителів сіл Волиця та Комарів є особливим. Сьогодні здійснилася наша мрія. Тарас Шевченко прийшов у наше село і постав з каменю тут перед нами. Я пишаюся, що є дочкою українського народу, який мав
такого сина. Адже в Україні немає домівки, де б не поважали, не любили і не шанували Великого Кобзаря. Він був не лише поетом, а борцем за волю, за кращу долю людей».

Надія Білик вручила подяку від громад Волиці та Комарева за вагомий внесок на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку з нагоди 200-ліття з Дня народження поета директору ПАФ «Білий Стік», меценатові Олегу Іванчині. Подяки отримала також Марія Король, яка носила у серці ідею створення пам’ятника, та скульптор Микола Король, з синами Тарасом і Мар’яном, які реалізували творчий задум у камені.

Шевченко писав незабутні поезії, в яких плакав і сміявся, благословляв і проклинав. Один з таких його творів – «Розрита могила», прочитала Світлана Стецюк.

Директор ПАФ «Білий Стік» Олег Іванчина подякував усім працівникам агрофірми, жителям села за пожертви на пам’ятник, невтомному ініціатору – Марії Король, яка приклала стільки здоров’я і сил, щоб тут постав пам’ятник, усім, хто доклався до його будівництва та зазначив: «Вірю, що на пораду до Кобзаря, з радостями і сумом, приходитимуть односельчани, починаючи від учнів і до старших людей. Сюди приходитимуть за благословенням і ті, хто ставатиме на рушничок щастя. Наша Волиця є під покровом Матері Божої, а від сьогодні – під покровом Тараса Шевченка».

Враз над Волицею полинуло «По діброві вітер виє» у виконанні вокального тріо бандуристів Сокальської школи мистецтв ім. Віктора Матюка – Надії Козій, Марії Дубик, Галини Мульки.

Ініціатор спорудження пам’ятника Марія Король подякувала жертводавцям за кошти та усім, хто прийшов віддати шану і честь Великому Кобзареві. Значуще звучала з її вуст Шевченкова поезія: «…Кайдани порвіте, // І вражою злою кров’ю // Волю окропіте». Вісімдесятирічна жінка запевнила односельчан, що не збирається на цьому зупинятися, у її планах – завершити будівництво Народного дому в рідному селі, щоб у будівлі, яку не можуть закінчити 31 рік, залунав Шевченків «Заповіт». Адже підростає молоде покоління, яке теж знає і любить Шевченка. У цьому переконалися присутні, коли до мікрофона підійшла учениця місцевої шко-ли Наталія Антонюк, яка піднесено продекламувала вірш Кобзаря «Мені однаково…»

Невдовзі запанувала особлива аура, яка притаманна лише Шевченківському святу. Слова вітань перепліталися із піснями на слова Т. Г. Шевченка та його віршами, які тут, біля його пам’ятника, сприймалися по-особливому. Здавалося, що це сам Кобзар промовляє до нас крізь століття.

– Сьогоднішня подія – відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку є знаковою не лише для жителів Волицької сільської ради, але й Сокальського району в цілому, – підкреслила у виступі голова Сокальської РДА Наталія Карташова. – Він став значною фігурою не тільки в українській, але й світовій літературі, здобувши тим самим право на безсмертя. Його «Кобзар» є в кожній українській родині. Його вивчали і вивчають на пам’ять, по ньому вчаться читати. І саме тому, ми сьогодні зібралися, щоб вклонитися і вшанувати великого Кобзаря. Я розумію, що така подія була б неможливою, якби не територіальна громада. Велике спасибі вам за це! Окремо дякую меценату, людині доброї волі Олегу Іванчині, який тихою і невтомною працею любить Україну, любить свій край, любить людей. Низький вам уклін за це!

Опісля знову звучали Шевченкові полум’яні строфи. Їх читали діти, дорослі, аматори художньої самодіяльності, депутати та керівники району. Вони актуальні сьогодні як ніколи, бо Шевченківське слово нам правду возвістить: про нас самих, про нашу гідність і свідомість. Його місія – це місія охоронця української нації.

– Україна прокинулась у Шевченкові, – зазначив у вітальному слові з нагоди свята депутат районної ради, помічник народного депутата Степана Курпіля Олег Кожушко:

– Коли, здавалося б, уже все українське згинуло, 200 років тому на світ прийшов Тарас Григорович Шевченко. Він врятував нас, нашу мову, нашу честь, він відтворив і створив Україну.

Він створив її не для того, щоб ми її втратили. Тому дотепер триває боротьба з тими, хто не любить України, а значить – не любить Шевченка.

О. Кожушко вручив депутатові районної ради, заслуженому працівнику сільського господарства, директорові ПАФ «Білий Стік» Олегу Іванчині подяку за громадянську позицію від депутата України Степана Курпіля.

Зведений хор сіл Волиця, Комарів та Зубків під керівництвом художнього керівника Галини Климчук виконав пісню «Реве та стогне Дніпр широкий…», яку підхопили всі присутні.

Опісля ведуча Галина Ващук зачитала вітання від праправнука Тараса Григоровича Шевченка по родинній лінії брата Йосифа, автора книги «Коріння Шевченкового роду» Миколи Лисенка для волицької громади: «Щиро вітаю вас з відкриттям пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку. Бажаю вам Божого благословення, безмежного щастя. Любіть Україну так, як її любив наш Тарас».

За невмируще слово та незламний дух українці люблять і шанують Поета, встановлюють у своїх населених пунктах йому пам’ятники. «І нині в камені постав наш світоч, наш пророк у селі Волиця. Протягом багатьох років українська нація вижила і збереглася, завдяки вірі в Бога і збереженню рідної культури, завдяки генію, на якого завжди дивилися, з яким завжди звірялися, до якого завжди поверталися у нелегку хвилину, який в своїх словах завжди був пророчим… Тарас Шевченко – наш геній, завжди стоятиме на сторожі української держави і завжди вказуватиме нам шлях, що нам робити і куди йти», – зазначив голова Сокальської районної ради Ігор Дацюк.

…Шлях до Шевченка для кожного з нас є шляхом до себе. І ми йдемо до гарячої свічки його слова, засвіченої на багато віків для всіх наступних поколінь. «Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!..» Бо вони прості та йдуть з самого серця.

– Кожен з нас, перегортаючи сторінки Кобзаря, щоразу знаходить для себе ті слова, які Т. Г. Шевченко хотів сказати кожному з нас, – сказала депутат обласної ради Ганна Костюк. – Він був українцем та патріотом. Його поетичні строфи спонукають нас задуматись: чи ми є справжніми патріотами України, чи просто є такими на словах. Він є нашим духовним учителем та наставником. З його уст пролунали такі слова: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!..», які актуальні для нас нині, бо цього об’єднання бракує кожній родині, кожній громаді, бракує нашій Україні.

Розхвилював присутніх і виступ голови фракції ВО «Свобода» у Сокальській районній раді Тараса Стародуба, який наголосив: «Поява Т. Г. Шевченка та його творчості у російській імперії – це було, як грім серед ясного неба, то була шокотерапія для російського царизму. Феномен Т. Шевченка полягає в тому, що він боровся за душу людини. Це була боротьба не за щось матеріальне, а саме за душу, як елемент невмирущості людини. Не маючи за собою збройної сили, він поставив на захист «отих німих рабів» – слово. Вони його нищили по засланнях, вони його цькували, заборонами таврували, але вони його не знищили… І це знаково, що нині тут, на волицькій землі в такій прекрасній постаті він постав. Не у такій, яким його малювали в радянські часи: старий, замучений, а молодий, яскравий, енергійний, такий, яким він був у житті. Не змогли його таврувати ні в царській Росії, ні за большевизму, як наших інших героїв. Він був воістину народним поетом, він був безсмертним, незнищеним і таким залишається. Сьогодні виростає в Україні покоління, яке часто соромиться заговорити рідною мовою, чи відкрити українську книжку. Рівень відповідальності у суспільстві впав. Людина своїми діями сіє зневіру і водночас жаліється, що ніхто в ніщо не вірить. Хіба за таку Україну боровся, мучився, але не каявся Т. Г. Шевченко!? Я глибоко переконаний, що хто не має вдома на столі Біблії – не може себе називати християнином, хто не має на столі «Кобзаря» – не може називати себе українцем. Сьогодні, стоячи перед монументом Тараса Шевченка, ми повинні усвідомити, що його дух тільки тоді повірить у щирість і поважність нашого святкування, коли ми не словами, а ділами доведемо, що є гідними представниками нескореної і нездоланної української нації». Т. Стародуб передав вітання громаді від лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока з приводу відкриття у селі пам'ятника Великому Кобза-реві до 200-річчя від дня його народження.

– Шевченко жив, живе і буде жити поміж нас. Складаємо шану, помолімося за його грішну і святу душу. Дякуємо Богу, що дав нам Пророка. І стояти тут йому вічно з квітами всенародної любові, – сказала на завершення урочистостей ведуча Галина Шпак.

Враз угору знялося дзвінке багатоголосе «Многая літа». Опісля під звуки духового оркестру Сокальського народного дому, який виконував «Думи мої, думи мої», учасники урочистого заходу поклали живі квіти до пам’ятника великому Кобзареві та вклонилися йому.

Волиця стала тринадцятим селом на Сокальщині, де встановлено пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Від народу до народу, з країни в країну іде по планеті Шевченко. Іде друге століття. І ніколи не припинитись його ході, бо вона вічна, як вічний народ, з якого він пішов у світ…

Любов ПУЗИЧ.
Василь СОРОЧУК.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Сокалі вітали працівників культури та аматорів народного мистецтва

9 листопада в Народному домі м.Сокаля ...