АТО

Представники органів місцевого самоврядування Львівщини провели три дні на сході

25-ту річницю Незалежності України запам’ятаю надовго: голова Львiвської обласної ради Олександр Ганущин запропонував депутатам обласної ради відзначити на передовій серед бійців АТО, щоб їх підтримати у це свято. Чимало депутатів облради, представників органiв мiсцевого самоврядування, волонтерів відгукнулися на його пропозицію. Серед них був і я. Мені було цікаво поїхати і дізнатися настрій українських військовослужбовців, місцевого населення, побачити в якому стані є міста та села на Луганщині та Донеччині. До того ж, хотів побувати в 66ому мобільному військовому госпіталі, де служив, щоб поспілкуватися з друзями, які там залишилися. Дуже радів, що мені трапилася така нагода. Тож 21 серпня наша делегація на чолі з головою обласної ради Олександром Ганущиним вирушила на схід.

Спочатку ми побували на Донеччинi, поблизу Слов’янська, на мiсцi загибелi двох екiпажiв 16ої окремої бригади армiйської авiацiї. Тоді, 2 травня 2014 року, тут загинули вертолiтники з Бродiв, на місці трагедії встановленi меморiальнi хрести. Збили екіпаж, де перебував майор Руслан Плоходько, на пагорбі за селом біля Слов’янська. Вперше помолитись на місці загибелі найріднішої людини приїхали мати та брат Андрій. Сліди трагедії збереглись й досі, зокрема, обгорілі рештки фюзеляжу українського борту. Ми також побували на місці, де впав вертоліт Грешина та Руденка, вклонилися нашим землякам, які загинули в українському степу Слов’янська. На жаль, таких місць, де полягли львівські патріоти, на Донеччині та Луганщині понад 250. У планах – спорудити такі меморіальні пам’ятні знаки уздовж усієї прифронтової зони.

Наступного дня поїхали в Луганську область, де зустрiлися з головою цивiльновiйськової адмiнiстрацiї Юрiєм Гарбузом. Обговорили можливостi спiвпрацi мiж Львiвською i Луганською областями, зокрема, в розрiзi мiст чи районiв. Заїхали в селище Мiлове, цей районний центр – найсхiднiша точка України. Там побачили реальний кордон, вiн проходить по вулицi Дружби народiв, протяжність якої 1,5 км, де парнi номери будинкiв – територiя України, а непарнi номери – фактично територiя Росiї, там висять росiйськi триколори. Розділяє їх бетонний плiт, зверху якого iмiтацiя колючого дроту, поруч – КПП. На росiйськiй сторонi є елеватор, де вiдчиняються ворота. Запитував мiсцевих, чи тут працюють українцi. Вiдповiдали, що колись працювали, а зараз – нi, але якщо треба, то на КПП можуть вiдкрити ворота, i трактор чи iнша технiка проїде. Тут люди живуть бідніше, ніж на Донеччині.

23 серпня Львівська делегація побувала в Сєвєродонецьку на урочистому вiдзначеннi Дня державного прапора. В центрi мiста, бiля державної адмiнiстрацiї дочка загиблого Героя України пiднiмала жовтосиній стяг разом з головою Луганської військовоцивільної адміністрації та головою Львівської обласної ради. Ми спiлкувалися з людьми, якi прийшли на урочистий захiд, з пластунами. Хтось радів, а дехто обходив стороною. Місцеве населення залякане і не охоче спілкується з волонтерами та представниками української влади. Всі живуть в очікуванні: коли ж настане мир? У Сєвєродонецьку зустрів свого колегу – лікарянарколога, професора Луганського медичного університету, який зараз базується у цьому місті. З працiвниками державної адмiнiстрацiї ми домовилися про спiвпрацю, оздоровлення дітей та запросили у гості на Львівщину.

У другий день свята, 24 серпня, ми перебували у 80ій окремій десантноштурмовій бригаді. З нагоди свята тут відбулися урочистості, під час яких ми вручили грамоти військовим. Привезли зі Львова чимало гостинців, засобів гігієни, смаколиків. Військовослужбовці тішилися домашніми варениками та печивом. Та ми для них приготували сюрприз – позашляховик. На передовій такі машини необхідні для патрулювання. І бачили б ви, як раділи наші захисники! Вони були вдячні за подарунки та зустрічі з нами. Запитували про рідних, що нового у Львові, що відбувається у рідному населеному пункті. Їх цікавило все… Бійці чекають навіть звичайного щирого спілкування, їм потрібна наша підтримка… І ми не можемо зрадити надії наших воїнів. Тут слово «мир» має особливе значення. Про нього мріють місцеві мешканці, представники влади Луганської області, а найбільше українські військові, які хочуть повернутися в рідні домівки до цивільного життя, за яким вони скучили. У вільний від служби час військові організували господарство. Пораються на грядках, доглядають поросят.

У визволеному краї ми відвідали чотирнадцять населених пунктів. До військовослужбовців навідувалися не з порожніми руками: п’ятьом бригадам привезли по вантажівці допомоги. Щоб побувати на якомога більше блокпостах, де служать військовслужбовці з наших теренів, ми поділилися на невеликі групи. Маршрут нашого екіпажу у складі начальника департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Романа Чичотки, депутатів обласної ради – Андрія Ковча від Жовківщини та Андрія Думи з Дрогобиччини та автора цих рядків, проліг через територію Луганської та Донецької областей. Спершу ми провідали наших земляків з дивізіону ракетної артилерії з Дрогобича, які охороняють рубежі Батьківщини. Вручили їм цінні подарунки – годинники та нагороди – медалі з нагоди 25ої річниці Незалежності України. В Новоайдарі зустрілися з нашими земляками з військової контррозвідки, які там несуть службу. Згодом в м. Краматорськ – з ремонтниками військової техніки. Андрій Ковч привіз для них набори ключів для ремонту. Крайньою точкою маршруту було м. Красноармійськ, яке нині перейменоване в Покровськ. Тут базується 66 мобільний військовий госпіталь. Заходив у медичний заклад із щемом у серці, бо тут прослужив рік. Був зворушений теплою зустріччю, яку мені організували побратими, які ще досі служать тут. Ми привезли їм продукти харчування, зокрема, яблука, які заготовили у селі Роятин, медикаменти, передані для госпіталю працівниками Сокальського реанімаційного відділення та клінічної лабораторії, а також аптеки Галини Євтухової, «Веклин П. П.». Тут я виконав і свою почесну місію: професор, завідувач кафедри економіки Львівської політехніки Василь Козик звернувся до мене з проханням передати 25 тисяч гривень на потреби поранених українських військовослужбовців•від його учня – випускника політехніки Олега Андрушка, уродженця Борислава, який нині працює у місті Пормонді (США), що я й зробив у присутності колегдепутатів від Львівщини. Кошти передав виконуючому обов’язки начальника госпіталю, полковнику Василю Зайцеву. У госпіталі зустрів нашого земляка, лікаряреаніматолога, який працював у Сокальській ЦРЛ, Юліана Макачку. Було дуже приємно, що керівництво 66 мобільного військового госпіталю та Львівського військового клінічного центру Західного регіону, зокрема, полковник Іван Гайда, дякували мені за доброго фахівця та патріота.  23 серпня в Юліана день народження, тож рідні, дізнавшись, що їду на схід, передали йому подарунки. Наш земляк був дуже втішений ними. Він передав батькам грамоту, якою його нагородили за добру службу.

Наступного дня ми поверталися додому, під мирне небо, яке тримають на своїх плечах мужні українські воїни, бо відстоюють територіальну цілісність нашої держави. Тут дійсно своя атмосфера, і ми не випадково приїхали туди з мирної Львівщини, щоб на власні очі побачити, що там відбувається. Ми маємо розуміти, що українські бійці служать на передовій заради нашого миру. Допомагати нашим воїнам – наш святий обов’язок. Та не варто забувати про місцевих жителів – ці люди не покинули рідної землі, незважаючи на загрози життя.

Вважаю, що нині, як ніколи, актуальні лозунги, які були під час Революції Гідності: «Схід і захід разом». Нам потрібно об’єднуватися, допомагати мешканцям Донбасу, які стали заручниками «інформаційної війни». Вони зазомбовані, виснажені бойовими діями. Нам треба через ЗМІ, наше спілкування, доносити їм реалії ситуації, що склалася, допомогти скинути пелену з очей, бо війна, яка несе розруху, біль втрат, відчай – це шлях в нікуди. Ми не можемо залишити українців на Донеччині та Луганщині в біді, маємо підтримати. І чим більше вони будуть до нас приїжджати, зустрічатися, спілкуватися, тим швидше інтегрують в українське середовище, і забудуть про так званий «Русский мир», який їм нав’язали, та до якого намагаються затягнути.

Нам треба триматись разом, допомагати один одному, бо лише так здолаємо ворога. Ми ж українці, і Україна у нас одна.

Сергій КАСЯН, депутат Львівської обласної ради.

Голос Сокальщини на GoogleNews