Зрячі і позбавлені цього Божого дару люди. Ми живемо в двох паралельних світах, які не пересікаються. Одні щодня бачать сонце і голубе небо, милуються природою і прекрасними личками дітей та онуків. Інші – в постійній темряві, не знають якого кольору материнські очі, як виглядають барви весни чи осені. Допомогти їм адаптуватися до життя, щоб воно відкрилось перед ними – наше завдання.
На Сокальщині є 76 інвалідів I та II груп по зору, 19 дітей з вадами зору. І хоч вони отримують соціальні виплати, все ж потребують постійної допомоги. Хтось не може самостійно вийти з дому, перейти дорогу, купити потрібні продукти та одяг, бо не має отієї білої тростинки-поводиря, День якої відзначали 14 жовтня у Львові. А хіба всюди у нас є чіткі "зебри" на дорогах, відзначені жовтими смугами сходи, звукові світлофори ( один з них, щоправда, встановлено у сусідньому Червонограді). Ні. Незрячі люди не забезпечені найелементарнішим – тростинами, голосовими годинниками, тифломагнітолами, у багатьох нема навіть радіоточки, щоб послухати новини в Україні і світі. Про це з болем говорили учасники "круглого столу" на тему "Соціальні гарантії інвалідам по зору та дітям-інвалідам", який пройшов в райдержадміністрації. Голова та секретар міжрайонної первинної організації УТОС Оксана Городович та Надія Березюк просили керівництво району подбати, щоб в інвалідів по зору працювали радіоточки, щоб водії не глумилися з них і не виганяли з маршруток, щоб вони отримували пільгові ліки та путівки на оздоровлення, щоб їм встановили обіцяні тюнери, щоб допомагали влаштуватись на роботу… Пані Надія розповіла: одного з членів їхньої організації, інваліда I групи по зору, який інколи добирається із Комарева в Червоноград, водій автобуса постійно принижує, вимагає платити за проїзд. Звичайно, незрячу людину найлегше не впустити в автобус, познущатися з неї, бо вона не може навіть глянути в очі безсоромному водієві.
Вже декілька років для інвалідів діє індивідуальна програма реабілітації. Разом з дитиною-інвалідом її формують місцеві лікарі, а от дорослим інвалідам для цього доводиться їхати на засідання МСЕК до Львова, що, зрозуміло, особливо важко незрячим. Тож пролунала пропозиція вивчити це питання і розробляти такі програми у районі. А також обстежити сім'ї, з'ясувати, кому і які потрібні засоби реабілітації, скажімо, ті ж тростини. Діти-інваліди навчаються у спеціалізованих навчальних закладах. В. о. начальника Сокальського районного центру для сім'ї, дітей та молоді Ірина Марцинюк підкреслила, що цього року фахівці обстежили 223 сім'ї, в яких є діти-інваліди, 37 сімей взяли під соціальний супровід. Їм допомагали оформляти різні документи, соціальні пільги, залучували до реабілітаційних програм, надавали допомогу в лікуванні, одягом, взуттям, консультаціями тощо. Голова РДА Наталія Карташова ще раз підкреслила, що соціальні працівники повинні знати реальну ситуацію на місцях, максимально працювати з населенням, а всі служби – працювати скоординовано, щоб кожна людина, яка потребує допомоги, одержала її, і найперше це стосується дітей, неблагополучних та сімей, які опинилися в кризових ситуаціях.
Голова районного добровільного товариства захисту дітей-інвалідів "Надія" Микола Смусь вже не вперше поставив питання про створення на Сокальщині реабілітаційного центру. Він насамперед потрібен лежачим дітям-інвалідам, адже більшість з них не можуть відвідувати школу, спілкуватися з людьми. На що Н. Карташова відповіла так: під цей центр пропонується приміщення колишньої райсанепідстанції, це питання потрібно опрацювати і подати на затвердження у департамент соціального захисту ОДА. М. Смусь також говорив про катастрофічний стан із пільговими ліками для дітей-інвалідів: рецепти виписують, але вони лежать мертвим вантажем в аптеках. Присутні почули, що наш район одержав 500 тис. грн. дотації і вже найближчим часом інвалідів забезпечать найнеобхіднішими ліками. Пан Микола також окреслив ще одну проблему: дітям-інвалідам потрібні справді індивідуальні візки, а не ті, стандартні, що їм пропонують. На це начальник управління соціального захисту Володимир Огінський зауважив, що нині інваліди мають право замовляти візки під свої потреби на різних вітчизняних заводах.
Багато ще різного говорили присутні і часто проблеми зводились до одного – браку коштів. Так, грошей бракує, та є такі поняття як людяність, доброчинність. Тож оточімо щоденною любов'ю, увагою і піклуванням скривджених долею людей. І самі станемо добрішими і багатшими.
Валентина БЛУДОВА.