Глибока політична криза в Україні абсолютно логічна, адже зумовлена тим, що післяреволюційні очільники теперішньої влади перекреслили принципи і ідеали Майдану, за якими мала б розбудовуватись держава після Революції національної гідності. Найцинічнішим є те, що вони і не збиралися виконувати вимоги тих, хто змів ненависний режим Януковича і привів теперішніх керманичів до влади, поклавши за це свої життя. Правлячі олігархічні клани здійснюють повну імітацію і профанацію всього – від боротьби з корупцією, євроінтеграції, утвердження правової держави і національного інтересу, війни з Московією, повернення Криму, змін до Конституції, підвищення пенсій та зарплат, субсидій, залучення інвестицій до турботи про добробут людей. Маніпулювання та суцільна брехня українському суспільству видається досягли свого апогею.
Уряд вкотре сформований за політичними квотами політичних банкрутів продемонстрував тотальну недієздатність. Коаліційна угода не виконана, гарантій змін у майбутньому – закону про пропорційні вибори за відкритими списками, під прапором якого на вибори йшли і Президент, і усі парламентські партії – немає. В економічній політиці кожному очевидний абсолютний провал. Народ доведений до зубожіння, тарифи зростають, інфляція з’їдає мінімальні доходи, субсидії – черговий яценюківський обман. На Сході країни продовжується війна, проблеми переселенців не вирішені, питання лікування і реабілітації воїнів вирішують волонтери. А для «європрем’єра» військові дії – один з приводів збагатитися, скажімо на нібито зведенні тієї ж стіни на кордоні. Котрреволюція у розквіті.
Йде сьомий тиждень від моменту визнання Парламентом роботи уряду незадовільною. Проте Яценюк з наближеними до нього олігархами приріс до прибуткового прем’єрського крісла і щодня висуває десятки різних ультиматумів та вимог щоб покинути його. Що це за забаганки і ексклюзивні умови для звільнення народу від задушливого зашморгу? Це просто фарс, після якого жоден політичний труп не підлягає реанімації. Неможливо собі уявити, щоб в будь якій європейській країні прем’єр та його партія з довірою у суспільстві в 1% вимагали б від Парламенту продовження свого керівництва країною і годували суспільство затхлою локшиною про подальше продовження насправді відсутніх реформ.
Високопосадовці загралися. Точніше їх і далі вміло смикають за ниточки олігархи, які хочуть за допомогою вищих ешелонів влади зберегти свій диктат і прибутки від грабунку бюджету. В кращих традиціях Януковича продовжуються підкилимні ігрища. Склеїти нову коаліцію з залишків збанкрутілої з кожним днем все важче. Жоден кандидат на Прем’єра не вийшов до народу і до Парламенту зі своєю програмою діяльності, не оприлюднив склад своєї команди, не визначені критерії, яким має обов’язково відповідати кандидат. Що, так само як і з Держбюджетом ми маємо у Верховній Раді за ніч ухвалити надважливе рішення про долю держави із зав’язаними очима?! Високопосадовці і партійні боси нікому не пояснюють своїх дій – змісту переговорів, обсягу компромісів. Що хто кому обіцяє і які галузі економіки, посади є предметом торгів, уступок і переуступок. Парламент спонукатимуть підтримати рішення, кулуарно ухвалене на Банковій сумнозвісною сімкою. Засмучує те, що опору серед «панургого стада» у Раді швидше за все не буде, бо серед більшості депутатів панує цинічна продажність, або у найкращому випадку – безхребетне виконання команд власників.
Звісно, олігархат і наділі за будь-яку ціну намагатиметься зберегти владу, тиснучи на призначених ними «народних обранців», маніпулюючи свідомістю людей через підконтрольні медіа ресурси. Але за таких умов руху вперед не буде, країна валитиметься. Олігархи за допомогою підконтрольного Уряду системно знищують малий і середній бізнес, вони не зацікавлені у залученні інвестицій, оскільки їм дуже комфортно в умовах своїх монополій і далі закручувати гайки та пити кров з українців. Протистояти їм здатні хіба що декілька десятків майданівців та молоді у Раді. Протиставити їм поки немає чого, оскільки не сформоване дієве і сильне україноцентричне державотворче лобі, а нові молоді післямайданівські партії проходять тільки період становлення.
Україна потребує докорінної зміни системи і принципів влади. Виходом з тупикового розвитку подій могла би стати Конституанта чи зрозумілішою мовою Установчі Збори. Але владні очільники бояться цієї ідеї як вогню. Ротація відомих зношених у всіх сенсах персонажів і переміщення підгнивших декорацій лише поглиблюватимуть кризу і продовжуватимуть занепад. Наступний Кабмін буде виключно перехідним, адже є великі сумніви щодо можливості, озвучених найбільшими парламентськими фракціями, теперішніх кандидатів приймати самостійні рішення і діяти в інтересах українців, незалежно від партійних босів та олігархату. Зараз ми переживаємо дуже важкий період повільного очищення. І наше завдання – продовжувати тиск громади, громадянського суспільства на владу і обирати гідних. Чим частіше, тим краще. А ще – карати як мінімум політичним забуттям тих, хто брехав і бреше всім нам. Тоді наступні боятимуться.
Обурення та невдоволення теперішніми українськими керманичами у суспільстві наростає в геометричній прогресії. Несприйняття переростає у ненависть. Схоже усі владні очільники власними недолугими діями прискореними темпами наближають до себе період гільйотини.
Олег МУСІЙ.