Недитячі проблеми дитячого відпочинку

Літо – найулюбленіша пора року майже в кожного з нас. Це особлива частинка життя, яке починається так само раптово, як і закінчується, наповнюючи усе навколо пахощами квітів і трав, а думки наші – гірськими краєвидами і хвилями Чорного моря, та водночас – хвилюваннями й батьківськими турботами, як оздоровити дітей влітку. Бо ж і канікули найдовші, і так не хочеться залишати дитину в умовах асфальтової цивілізації «нудити світом». Тому хтось обирає спільні канікули з дітьми, а інші відправляють своїх чад до бабусь і дідусів у село, на природу. Зразкових школяриків батьки, як правило, намагаються преміювати хорошим, якісним відпочинком, заслужив – їдеш, а ні – розважайся вдома. Зрештою, визначальним у цьому плані є все-таки сімейний бюджет. І нема на те ради! Тому спробуємо розібратись у недитячих проблемах дитячого відпочинку.

Ціни кусаються…

Нині віднайти потрібну інформацію з детальним описом дитячих таборів неваж­ко. Феєричні пропозиції установ дитячого відпочинку пропонують усе – сауни, висо­коякісне харчування, екстримальні розваги, навчальні програми тощо. Кожен заклад намагається випередити свого конкурента, обіцяючи дітям незбагненні блага, за які, звісно, батькам доведеться викласти з ки­шені кругленьку суму, від якої очі і справді круглішають. Бо діти – це найбільше наше багатство, а відтак кожному з батьків хо­четься подарувати своїм нащадкам най­краще. І дарма, що кожного року ціни на путівки до літніх таборів зростають, і порів­няти є з чим. Згадати хоча б перебування у «Хіміку», яким колись опікувався завод хімічного волокна. Відпочинок у таборі був більш, ніж доступним, а для багатьох меш­канців Сокаля – традиційним. Не виникало жодного питання – їхати чи ні, і бажання теж не бракувало. Вартість путівки у ті ча­си сягала близько 10 карбованців, решту витрат фінансувала профспілка. Нині від­почити у таборі такого ґатунку – не так просто, але можливо.

До слова, на сьогодні закордонні бази відпочинку, де сервіс у рази кращий за ук­раїнський, мають неабиякі переваги перед вітчизняними, і щодо вартості путівки теж. А в наших, м’яко кажучи, ціни кусаються. Звісно, яка ситуація в країні, такі можливос­ті батьків влаштувати дітям таборове доз­вілля відповідно до «кишенькового стату-су». Для прикладу, Британський мовний табір, який проходитиме десь на узбережжі Криму впродовж двох тижнів, з безліччю спортивних і розважальних програм, про­сить в батьків не багато, не мало, а тисячу, і не в гривнях, а євро! Всім відомий табір «Артек» пропонує дитячий відпочинок на 21 день за 16 тисяч гривень, а найдешев­шa путівкa на сайті цього закладу – за 7 тисяч! Уточнити вартість таборових змін можна на сайті «Артеку», але що цікаво, попри таку дорожнечу, розкуповуються путівки, як гарячі пиріжки! Тому не дивно, що дитячий відпочинок за кордоном набув такого розголосу. Попитом користуються курорти Чехії, Словаччини, Кіпру, Мальти і, звісно – Туреччини. Організація закордон­ного дозвілля відбувається за принципом українських таборів, але якість проживан­ня, харчування та навчальні програми, за словами відпочивальників, значно кращі. Порівняймо два тижні табору в словацьких горах – п'ятиразове харчування, проживан­ня у двомісних номерах коштує 3 500 гри­вень, на додачу вартість екскурсій та витрати на дорогу. У будь-якому випадку, підсумовуючи батьківські фінанси, обій­деться дешевше, ніж у кримських таборах. Це стосується і дорослого відпочинку в Криму. Тому напрошується запитання – чому? Чому дитячий відпочинок в Україні став проблемою дорослих?

А винні хто?

Аналізуючи кілька українських сайтів із пропозицією для батьків влаштувати дітям незабутній відпочинок і порівнюючи його із закордонним, стає зрозуміло, чому ос­таннім часом зростає попит на його ко­ристь. Бо насправді – відпочинок за кордо­ном давно перестав бути розкішшю, а такою собі «економією». Думаю, чимало відпочиваючих в Україні вже давно заува­жили, що ціни у нас європейські, а сервіс – український. Тому, вряди-годи, ті, хто вирі­шив відпочити за кордоном, зекономить також і на «нервах». Але чому вітчизняний дитячий відпочинок дорожчий, ніж їхній, збагнути нині не важко. Чимало спальних корпусів, ледь підрихтованих за останні роки, були побудовані ще за часів Радян­ського Союзу і потребують значних коштів для капітального ремонту. А ласі шматки табо­ру, на дуже привабливих земельних ділянках, і перспективні санаторні комплек­си заповідних зон були приватизовані ще в ті далекі 90-ті роки, коли їх навмисно оголошували банкрутами та передавали у приватну власність. Не треба їхати в Крим, достатньо поїхати на Львівщину – Сколе, Славське та Рожанку! На колишніх, добре знаних місцях туристичних дитячих таборів, за високими валами красуються величні приватні котеджі! А деякі державні установи просто змінили цільове призна­чення територій дитячого відпочинку.

А винні хто? Виявляється, ще в 90-х роках усі профспілкові об'єкти культурного й спортивно-оздоровчого призначення, зок­рема, колишні піонерські табори, перей­шли в розпорядження Федерації профспі-лок України. Санаторії та турбази, побудо­вані за рахунок державних капіталовкла­день і профспілкових внесків, нині ек­сплуатують акціонерні товариства «Укр-профоздоровниця» й «Укрпрофтур». Дитя­чі оздоровчі, спортивні та освітні центри, що перебувають у комунальній власності Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, фінансуються виключно з держав­ного бюджету, місцевих бюджетів і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. А левова частка коштів припадає саме на державні табори «Артек» і «Молода гвардія». Щодо них Ка­бінет Міністрів України ухвалив державну програму розвитку до 2015 року. Решта комунальних та відомчих дитячих таборів «затягує паски». Спеціальні пільги, зокрема, звільнення від сплати податку на землю, теж не рятують від скрути. Більшість з та­ких таборів не фінансуються належним чином, тому і змушені виживати за рахунок проданих путівок. От чому єдиний спосіб втриматись на плаву в умовах злиднів – підвищити ціну, навіть якщо вона не відпо­відає наданим послугам. Що буде далі? Нічого доброго, якщо врахувати те, що чи­мало пристойних дитячих таборів навмис­но зробили банкрутами та «прихватизу­вали» за роки незалежності. Сьогодні ви-правити помилки такої політики вкрай важко, бо все зводиться знову до фінансів, яких у державному бюджеті завжди бракувало і бракуватиме. Тому у вирішенні проблем дитячого відпочинку покладатись доводиться виключно на власні сили і «гро­шовитий гаманець» або на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності за умови, що, принаймні, один із батьків дитини має офіційне працевлаш­тування. 

Усе найкраще – дітям!

Згадка про колишні табори на Сокаль­щині, в околицях Роятина і Валівки, ви­кликає в багатьох з нас світлу печаль. Не­вгамовне дитинство в стінах цих установ відпочинку з року в рік наповнювалось особливими спогадами та враженнями, тому кожного літа кращого дозвілля, ніж в «Хіміку» зокрема, в околицях урочища Валівка, годі було шукати! Табірні ба­гаття, захоплюючі ігри, знайомства з нови­ми друзями, море емоцій – спомини, які і досі зігрівають душу! Вражає інша обстави­на – як таке чудове дитяче містечко після закриття заводу віддали на поталу варва­рам! Пригадую, пластуни влітку 1995 року на території колишнього «Хіміка» у дерев'я­них будиночках провели табір для охочих пізнати Пласт. Правда, керівництво госпо­дарського відділу ледь жевріючого на той час заводу не дуже схвально сприйняло ідею пластування сокальських школярів, але проблему з поселенням все-таки вирі­шили завдяки втручанням пана Миколи Пшевлоцького. Будучи в тому пластовому таборі виховником, я постійно відчувала ностальгію за своїм дитинством, бо жити довелось у тому самому будиночку, в яко­му колись відпочивала малечею! На розмальованих стінах я потайки відшукува­ла і свої дитячі надписи, бо така була ко­лись традиція – залишати якусь фразу на пам'ять. Стіни промовляли – як живий щоденник, літопис тих подій! Було цікаво дізнаватись, хто в кого закохався, хто най­краща вожата, і чи сподобався відпочинок. Спогади…

Не дивно, що після нашого пластування, табір почав дуже швидко перетворюватись на руїни: спочатку зникли комунікації та електрощитова, потім самі будиночки, гос­подарські будівлі й металеві конструкції гойдалок… Невже прибуток від зруйнованого у ті часи був більш вагомий, ніж організа­ція дитячого відпочинку! Зрозуміло, руйну­вати – не будувати, душа не болить. Тоді цією проблемою не переймались – ні громадськість, ні освіта, ні влада, а шкода! Сьогодні цей щем бринить у душі та відлу­нює у ледь помітних, заасфальтованих, зарослих травою доріжках. І лише дерева, вічні сторожі, невпинно бережуть у своїй пам'яті дзвінкі веселощі дітлахів, що з ба­рабанами та горнами крокували по цих вуличках маленького піонерського містеч­ка! А чого варті були королівські ночі, із зубною пастою, та посиденьки біля нічного багаття – незабутні враження! Такий вже був звичай табору – улюбленого «піонера» в останню ніч перед від’їздом вимастити зубною пастою, але за ці витівки ніхто ні на кого не ображався. Бо такі дитячі забави були невід'ємною частиною табірного дій­ства, яке от-от мало закінчитись. Під ранок ми засинали втомлені й щасливі, що навіть не помічали, як нас розмальовували зубни­ми пастами інші веселуни. До чого тільки не додумувались бешкетники! Крали у сплячих речі та зв’язували їх у гірлянди, а потім розвішували на стільцях! Ми щиро раділи такому життю, бо ж були позбавлені батьківської опіки і могли відірватись упов­ні, а в останню ніч вигадати щось неймовір­но пам’ятне та веселе!

На жаль, цих веселощів багато сучасних дітей просто не знають. Пришкільні табори, що організовуються в межах навчального закладу, не замінять їм тієї атмосфери літ­нього відпочинку, та й фінансування з року в рік бракує. В організації таких таборів, думаю, потрібно враховувати побажання самих дітей – що вони очікують від при­шкільного таборування і якою вони бачать програму культурно-масових дійств, щоб почуватись активними учасниками. Бо і в стінах рідної школи можна перетворити усі «мінуси» асфальтового перебування на «плюси», а звичайну рутинну повсяк­денну роботу з дітьми зробити творчою і не зводити оздоровлення учнів тільки до прогулянок на свіжому повітрі та харчу­вання, гроші на яке цьогоріч «урізали».

Добрим словом варто згадати ще один оздоровчо-лікувальний комплекс «Ровес­ник» Державного підприємства «Львіввугіл­ля». Розташований у хвойно-дубовому лісі неподалік від Сокаля, табір був заснований ще в 50-х роках. На сьогодні це досить по­тужна здравниця на теренах Львівщини, розрахована на 450 місць. Влітку та в осін­ньо-зимовий час канікул установа приймає на відпочинок 600 дітей. Свого часу мені теж доводилось оздоровлюватись у «Ро­веснику», і враження залишились досить приємні. Вартість дитячої путівки цьогоріч коливається в межах 2 500 гривень. Досить прийнятна ціна для тих, хто офіційно пра­цевлаштований, бо оплатити доведеться лише 10 відсотків вартості. Решта коштів надійде від Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До слова, не усі путівки відшкодовуються в такій пропорції. Фондом затверджено пере­лік дитячих закладів оздоровлення та нор­ми витрат, що фінансуються за державні кошти в розмірі 90 відсотків та частково – 42 гривні на один людино-день із розрахун­ку на оздоровчу зміну. Для прикладу, путів­ка на 21 день в ОСТ «Маяк» Львівського НАУ, у Коблево, коштує 2 331 грн, з яких Фонд відшкодовує 882 грн, а залишок до­плачують батьки. Подібних пропозицій до­статньо, щоб вибрати прийнятний варіант відпочинку. Кількість путівок, вартість яких потрібно сплатити батькам в розмірі 10 відсотків, ясна річ, обмежена. В будь-якому випадку у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності можна отримати вичерпну інформацію щодо фі­нансових можливостей оздоровлення ді­тей. Залишається лише морально підготу­вати і себе, і малечу до таборового життя. З власного досвіду скажу: в полоні комп’ю­терного засилля і «парникових умов», в яких зростають наші діти, це не просто. Бо більшість батьків самі не можуть зважи­тись на такий крок, мовляв, дома – спокій­ніше. Зважуйтесь, шановні батьки, таборове самостійне життя дитини того варте. Гарного та якісного відпочинку Вам і Вашим діткам!

Ірина СЛАВЧАНИК.