Цікаво знати

Листоноші єднають людські серця та долі

В центрі найбільшого на Сокальщині села Сілець, серед розлогих дерев, розташоване невеличке приміщення відділення поштового зв’язку. Ззовні воно непривабливе, тому що будівля стара, потребує капітального ремонту. Однак коштів на це у її господаря – сільської ради, немає, як і іншого приміщення. А діюче ще з давніх часів служить громаді: колись тут була школа, потім – філія «Ощадбанку», «Укртелеком» та пошта. Місцеві жителі уже звикли, що тут є відділення поштового зв’язку. Відвідувачів завжди з приємною усмішкою зустрічає господиня – Віра Клим, яка вже тридцять два роки очолює його. Вона прийшла сюди на роботу після закінчення Львівського технікуму електрозв’язку, і не думала, що залишиться тут надовго. Поштова справа стала для неї улюбленою. Робота та спілкування з людьми приносять задоволення, колектив (шестеро працівниць) підібрався дружній, працьовитий, жінки щирі та старанні, вміють підтримати у радості та біді.

Чимало жителів Сільця пенсійного віку прихилилися серцем до пані Віри та листонош – на пошті отримують пенсії 925 осіб. Жінки вміють знайти слова і дохідливо пояснити стареньким, вислухати їх та розрадити. Для багатьох самотніх людей поштовики чи не єдині люди, з ким можна поспілкуватися. Від них вони дізнаються сільські новини, їм довіряють особисті переживання.

– Віра Василівна сумлінно ставиться до роботи, вболіває за неї, – зазначає заступник начальника Центру поштового зв’язку №7 Оксана Махник. – Працює тут згуртований, дружний колектив, який спільними зусиллями щомісячно виконує планові завдання.

У відділення щотижня надходить 1165 примірників газет та журналів. Серед них і районний часопис «Голос з-над Бугу».

Чимало сімей читають по 4-5, а то й по 10-12 видань. Приклад показує листоноша Ольга Закала, яка для себе та своєї родини передплачує понад 20 примірників газет та журналів. Активними передплатниками, а, відповідно, і читачами, є настоятель церкви отець Петро Якимець, Марія Сагайдак, Василь Затхей, Любов Саїк. Багато видань листоноші несуть і в Сілецьку сільську раду.

Начальник відділення Віра Клим розповіла, що коли прийшла працювати у Сілець, то відділення містилося в двох кімнатах цього ж приміщення. Рахували тоді на рахівниці, ніхто й не мав уявлення про калькулятор. Посилки упаковували у дерев’яні ящики, які треба було надпилювати пилкою, обв’язувати шнуром та опломбовувати сургучем.

Все це відійшло в минуле. Нині для поштових відправлень є широкий асортимент гофрокартонних ящиків та конвертів AIRPOС різних розмірів, які обклеюються скотчем з логотипом Укрпошти. Нині навіть найвіддаленіші відділення забезпечені електронними вагами та касовими апаратами.

Колись пошта займалася лише поштовими послугами, а тепер спектр послуг значно розширився. У відділеннях мешканці мають змогу отримати близько 50 видів різноманітних послуг – відіслати та отримати поштові відправлення, грошові перекази, пенсії та грошову допомогу, придбати або передплатити понад 10000 найменувань періодичних друкованих видань, оплатити рахунки за комунальні послуги, придбати товари широкого вжитку. Також можна замовити по каталогах ліки, різноманітні товари, книги, замовити друк фотографій та виготовлення ексклюзивної поштової марки з розміщенням власного фото чи фото рідних, логотипу чи товарного знаку фірми, скористатися послугою з замовлення квитків на проїзд у залізничному, автомобільному та авіатранспорті.

– Нині непрості часи переживає пошта, – каже пані Віра. – Ринок її послуг «забирає» Інтернет – комп’ютери вже є й у селах. Листи і вітальні листівки нині пишуть рідко, – практично у кожному дворі є мобільні телефони. Менше стали відправляти посилок та бандеролей. До того ж, існують заборони на пересилання у поштових відправленнях певних продуктів, зокрема, сигарет, грибів, круп, горіхів. A через низькі доходи багато людей змушені відмовляти собі у задоволені передплатити улюблений журнал чи газету. Проте пошта йде їм назустріч, пропонуючи замовити у листоноші необхідні видання та купувати їх у день виходу вроздріб.

Також, щоб отримати додаткові доходи, пошта займається торгівлею. Люди похилого віку радіють, коли листоноша при виплаті пенсії пропонує товар, бо за пачкою вафель чи прального порошку їм вже не доведеться йти понад кілометр до магазину. Але зараз в селі працюють декілька крамниць, де вистачає всякого товару, і він копійок на десять дешевший, ніж у нас.

Більшає на пошті відвідувачів, коли в лікарську амбулаторію, яка є поряд, приводять дітей на медогляди та щеплення. Тоді у нас стає галасливо: хтось купує газету, кросворд чи розмальовку, а хтось – солодощі.

Нашу розмову перервала відвідувачка, котра прийшла по газети.

– Я завжди охоче приходжу на пошту, – каже Наталія Яструб. – Купую кросворди, візерунки для вишивання, насіння квітів, плачу за електроенергію, газ. Тут працюють дуже привітні працівниці, задоволена я й роботою нашої листоноші Ольги Возняк, вона ввічлива і старанна.

– Просто не уявляю, як би ми жили без поштового зв’язку, – зауважує інший відвідувач Володимир Музичка, який теж прийшов по газети. – Нині тут пропонують стільки різноманітних послуг, що й не перелічити. Для села пошта, як і амбулаторія, школа, крамниця – життєво важливий об’єкт. Вона той місток, який єднає нас з навколишнім світом.

В цей час у сусідній кімнаті листоноші закінчили сортувати поштові відправлення. Вони вже зібралися йти до людей, та я попросила їх сфотографуватися. Адже, як би там не було, а уявити наше життя без них неможливо. Не викличе заперечень і той факт, що саме пошта і її працівники є необхідним ланцюжком зв’язку редакцій газет з читачами. Саме завдяки їхній роботі ми маємо змогу «розповісти» читачам останні новини, цікаві історії, дати поради…

Слово по слову працівниці розповіли про свою, як вони кажуть, буденну роботу.

Село Сілець велике та «розкидане». Воно налічує 14 хуторів. Тому, щоб рознести пенсію та періодику, листоношам треба багато находитися з важкими сумками в руках. Найважче доводиться навесні, бо село часто підтоплює. Нелегко й восени, коли ідуть дощі, та взимку, коли випадає багато снігу і дошкуляє мороз. Не раз листоноші йшли від хати до хати по заметах, техніка прогортає сніг лише по основних дорогах.

У Сілецькому поштовому відділені працюють листоноші: Марія Мандзюк, Ольга Возняк, Ольга Закала, Ольга Синишин, Валентина Ляховська, Наталія Микитин. Найстарша з них – Ольга Іванівна Закала. Вона уже десять років доставляє періодику на хутори Дженджерівка, Тетеревець, Параньки.

Двісті дворів на дільниці – це хутори Підберезина, Гостинець, Вільшина – обслуговує листоноша Ольга Возняк, розносить пенсію 125 односельцям. Про свою професію жінка розповідає охоче: працювати на пошті почала ще в 2005 році, тоді прийшла

на підміну працівника, що у відпустці.

– Спочатку не думала довго залишатися поштарем, але зрозуміла, що ця робота мені подобається, вона цікава, бо щодня спілкуюся з різними людьми, бачу, що моя праця, справді, важлива для них.

Проте жінка скаржилася, що не раз доводиться відбиватися від собак.

Щоб листоношам працювалося комфортно, адміністрація Центру поштового зв’язку №7 забезпечує їх спецодягом (зимові куртки, халати, жилети) та спецвзуттям (чоботи гумові, чоботи зимові).

Майже щодня Марія Мандзюк долає пішки до п’яти кілометрів, щоб принести односельцям пресу, листи, продукти та промислові товари. Взимку на присілки дороги немає. Листоноша мусить протоптувати стежки. Вона чуйно ставиться до будь-якого прохання жителів, виконує чимало їх доручень: комусь принесе щось із канцтоварів, а декому – солодощі, миючі засоби… На хуторах Зарудні, Груби проживають багато старших людей, котрі вже не мають сили десь їхати.

– Передплачують періодику сьогодні не дуже охоче, більша частина передплатників – це люди поважного віку, які звикли отримувати інформацію з газет і журналів, – каже вона. – Молодь у цьому плані більше покладається на Інтернет і телебачення.

Відтак традиційні поштарські сумки тепер поштовики використовують рідко – обсяги листування та передплачених газет з року в рік помітно зменшуються, а для супутніх товарів вони незручні. Тож листоношам доводиться носити крам у звичайних господарських сумках.

– Я обслуговую двісті дворів на хуторі Копані, – розповідає листоноша Ольга Синишин. – Колись з кожного двору люди передплачували по дві-три газети та ще журнал, нині – лише одну. У моїй поштарській сумці лише 389 примірників видань.

За шість років своєї роботи листоноша вивчила уподобання людей, які живуть на території обслуговування. Знає, кому що подобається читати, хто що купуватиме і чим кому догодити…

– Мій робочий день має тривати шість годин, але деколи працювати доводиться довше, – пояснює пані Ольга. – Доки рознесеш всю пошту – і вечір настає.

Листоноша все робить для того, щоб на її дільниці було якомога більше читачів, вміє дати пораду кожному передплатнику, оскільки сама передплачує чимало видань, які для неї цікаві й недорогі. Щоправда, не завжди вистачає часу, щоб усе прочитати, особливо влітку, коли роботи більшає.

Як і колеги по роботі, нині віддає свою молоду енергію саме цій професії й Наталія Микитин, яка прийшла працювати після довгих вмовлянь начальника поштового відділення, зовсім нещодавно. Каже, що й не думала, що робота листоноші така відповідальна та важка, тому що пенсіонерам потрібно доставити додому пенсії, рознести газети та журнали. При цьому потрібно бути комунікабельним та терпеливим, адже спілкується з людьми різного віку та характеру.

Підтримують молоду колегу й інші листоноші, навчаючи бути в одній особі психологом, соціальним працівником, продавцем. За роки роботи вивчивши людей, вони наголошують, що найголовніше для листонош – це терпіння. Адже для кожного треба знайти добре слово. Все розтлумачити, роз’яснити…

І як у кожній роботі, є свої проблеми. От хоч би така: в їхньому селі проживає багато однофамільців, зокрема, є по декілька осіб на прізвища Троцько, Терех, Карпів, Маїк. Останніх аж троє. Трапляється, що на конверті зазначена неповна адреса, ініціали одержувача, тоді доводиться шукати потрібного адресата, адже прізвище, ім’я та по батькові ідентичні, різні – лише роки народження.

Важко підрахувати, скільки кілометрів за дев’ять років роботи пройшла пішки, доставляючи односельчанам довгождані листи, газети і журнали, Валентина Ляховська, яка обслуговує хутори Підрочинi, Насалі, що за сім кілометрів від поштового відділення. Проте, листоноша любить свою роботу.

– Спілкування з людьми – наука непроста, часто не знаєш, що готує тобі наступна зустріч, – каже пані Валентина. – Звичайно, є люди з різними характерами, але така наша робота. Коли на твоїй дільниці тебе люблять і поважають, то й працювати веселіше. Крім того, «живе» спілкування декому просто необхідне, особливо пенсіонерам. Вони жаліються на здоров'я, розповідають про своє життя, дітей, внуків, душею вболівають за них, радіють успіхам. І після розмови з ними, можна побачити, як їм на душі стає легше, розгладжуються зморшки, обличчя світлішають.

Задоволений роботою працівників Сілецького відділення поштового зв’язку й сільський голова Ярослав Годісь, який каже, що цим жінкам можна заживо ставити пам’ятники. Серйозних зауважень чи скарг до роботи поштовиків з боку жителів Сільця протягом його двох каденцій не було. А це багато значить.

Звичайно, кожній людині приємно, коли її хвалять. Однак добрі слова треба заслужити добрим ділом. Для працівників Сілецького відділення поштового зв’язку поштарська справа стала улюбленою. І, незважаючи на всю рутину їх роботи, вони раді, що працюють для людей. Листонош чекають у кожній хаті, як добрих знайомих.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.
На знімку: листоноші Сілецького відділення поштового зв’язку.

Голос Сокальщини на GoogleNews