Дякую редакції часопису «Голос з-над Бугу» за те, що колись надрукували мої спогади про сокальських переселенців. Завдяки газеті до мене відгукнулися мої однокласники та товариші: Ольга Козак (висока), Ольга Козак (низенька), Маруся Дукельська з Хороброва і однокласник Ярослав Борис, з ним ми зустрілися аж через 56 років на літературному читанні у селі Цигани. Він розповів мені, що був військовим. І хоча людина в літах, але двічі у минулому році їздив до Києва на Майдан. Нині ж він готовий захищати Україну в зоні АТО, але літа не дозволяють йому цього зробити. У нашому класі Рудківської семирічної школи він один став військовим. У юні роки ми були дружними, разом відвідували різні заходи, концерти, танці, і тоді не знали, що доля розсіє нас по світі. І нині лишились тільки спогади веселі і сумні, і серце від того болить, але все ж на душі тепло. До слова, у нашому юнацькому товаристві були два сокальці-красені Ярослав Мазурок та Мирослав Пархома.
І згадалася мені прекрасна пісня, яку 1946 року привезли до нас переселенці з Сокальщини, і цю пісню ми від них навчилися співати. Власне, з цього приводу я вдруге звертаюся до газети «Голос з-над Бугу». Прошу подати текст цієї пісні, можливо, народної, а можливо, знайдеться автор. Трапляються дива на світі.
Звичайно, тепер співають інші пісні, але такої, мабуть, вже не складе ніхто і ніколи. Якщо когось зацікавить мелодія пісні, то мої товаришки Ольга Козак та Марія Дукельська з Хороброва напевно її пам`ятають. То щемлива, солодка і сумовита мелодія у ритмі вальсу.
ПІСНЯ З ДАВНИНИ
Піду я поміж левади,
Піду я поміж сади,
Побачу там миленького
І наберу води.
Іду назад з водою
Все тихою ходою,
Дивлюсь, а мій миленький
Співає під вербою.
Не сам він там співає,
Він з іншою стоїть,
Цілує й пригортає…
А серденько болить!
Цілує й пригортає,
За рученьку бере
І все так її питає:
– Чи любиш ти мене?
А я, мов кам`яная,
Не знаю, що робить:
Ти ж клявся, присягався
Мене вірно любить!
Ти клявся, присягався
Мене вірно любить,
– Тепер мене покидаєш,
А серденько болить…
Піду я поміж левади,
Піду я поміж сади,
Не стріну вже миленького,
Хоч наберу води…
Ганна РОМАНЮК (КОЛОДІЙЧУК), мешканка с. Суходолу (уродженка Циган) Гусятинського району Тернопільської обл.