Церкві Воздвиження Чесного Хреста с. Добрячин виповнилося 130 років. Власне, 1880 р. завершилося будівництво Божого Храму, а урочистості з нагоди освячення відбулися наступного 1881 р.
Перша згадка про храм у Добрячині датується 1689 роком. Це була дерев’яна церква Воскресіння Христового на цегляному фунда-менті. Свідчення про що знаходимо у статті о. Василя Чернецького "Церква в селі Добрачин" (1894 р.). Історією села й церкви у минулому цікавилися Венедикт Площанський, Броніслав Сокальський, Теофіл Коструба, Мирон Кордуба, о. Пла-тонід Філяс (виходець з села, перший редактор журналу "Місіонар"), Ярослав Гальчинський та ін. Сьогодні цю історію досліджує науковець Іван Зозуля.
У різні роки деканами (адміністраторами) і парохами були: Андрій Панкевич (1803-1804), Василь Панкевич (1827), Павло Дяковський (1827-1828), Лука Сарницький (1833-1837), Антін Вислоцький (1837-1842), Олексій Тищак (1842-1855), Лев Ли-сяк (1855-1867), Михайло Мико-ла-йович (1867), Олександр Лаврецький (1868-1886); священниками: Олексій Лаврецький (1886-1923), Андрій Пизюр (1924-1928), Іван Лисяк (1928-1939), Михайло Воробій (1936-1945).
Будівництво нової цегляної церкви Воздвиження Чесного Хреста розпочалося на початку 1870-х років. Ініціатором і прорабом цієї справи був о. Олександр Лаврецький. На щастя, на цвинтарі с. Добрячин збереглася могила сім’ї Лаврецьких. Місце поховання селяни дбайливо впорядкували. Тепер щороку у Великодні свята тут відправляють молебні.
Будівництво храму велося на пожертви парафіян, допомагали коштами та будівельними матеріалами інші парафії. Основним фундатором виступила графська родина Дідушицьких. Окремі меш-канці села продавали свої поля або здавали їх в оренду, а виручені кошти жертвували на будову.
Окрім душпастирського служіння, о. Олександр Лаврецький зай-мав-ся культурно-просвітницькою роботою, опікувався однокласною (згодом двокласною) школою, зби-рав етнографічні матеріали, зокрема з історії писанкарства. Його записи використовували інші вчені. Також запрошував для проведення місій-них наук ченців з сусіднього Кристинопільського монастиря отців-Василіян.
Число парафіян зростало. Якщо, за даними шематизму, у 1906 році у селі налічувалося 997 греко-католиків, то у 1938 р. їх вже було 1219 осіб.
Довелося мешканцям Добря-чина пережити лихоліття Першої світової війни, розчарування від поразки ЗУНРу, роки польської пацифікації. Та все ж церква завжди ставала духовною опорою.
Своєрідний ренесанс культурно-церковного життя відбувався з приходом на парафію о. Михайла Воробія (1880-1956 рр.). Він отримав парафію у Добрячині весною 1936 року. Разом з дружиною Євгенією висту-пив ініціатором відбудови читальні "Просвіти", очолив просві-тянський осередок, працював з церковним хором, молоддю, дітьми. У 1945 р. змушений був перебратися до Сокаля, оскільки у 1944 р. церква та плебанія у Добрячині були зруй-новані. Працював в умовах ворожого більшовицького терору. У дусі християнської моралі виховував п’ятьох дітей.
Хвиля репресій не оминула о. Михайла та його сім’ю. У жовтні 1947 р. його, дружину Євгенію і наймолодшого сина Мирона заарештували. Вирок – десять років у таборах Сибіру. Тут він підірвав здоров’я. Лікарі нічого не могли вдіяти проти важкої онкологічної хвороби. Отцеві Михайлу та його сім’ї дозволили повернутися на Україну у 1956 р. Сім’я переїхала до м. Бучач, що на Тернопіллі, де він помер 26 жовтня 1956 р.
У роки Другої світової війни церква зазнала суттєвих руйнацій, було розбито купол. Її перетворили на радгоспний склад. Зрештою, така доля не оминула багатьох церков. Та навіть в роки войовничого атеїзму на свято Воскресіння Христового молодь і діти збиралися біля церкви, співали великодніх пісень, водили веснянки та гаївки. А в травні під зачиненими дверима храму відправ-ляли маївки. Мешканці Добрячина молилися до Богородиці.
Ці молитви Діва Марія почула. Відновлювати храм почали у 1988 році, коли церкви виходили з під-пілля, коли гинув войовничий атеїзм. Ініціаторами реставрації церкви у с. Добрячин, її новими зодчими виступили Євген Буй, Йосип Зубач, Петро Мамроха, Василь Коляда, Богдан Дияковський, Михайло Клебан, Василь Канюка, Михайло Біда, Матвій Пекальський, Йосип Ковальчук, Степан Рибачук, Степан Микитюк, Володимир Пернак, Василь Кінь, Павло Пилипчук, Іван Дячишин, Петро Блащук, Павло Годіш, Іван Бас, Григорій Костюк, Василь Дмитрук, Зіновій Процюк, Михайло Довбуш, Роман Січинський, Михайло Плотичка, Василь Гораль та ін. Всі вони невтомно трудилися на відбудові.
Багато з них відійшло у вічність. Та пам’ять людська їх не забуде! Відновлювали церкву за кошти парафіян.
Багатьох добрячинців довелося відспівувати у церкві. Однак – про приємне: у відновленому храмі вже охрестилося 140 дітей. Діти – майбутнє церкви, майбутнє села, майбутнє України.
На жаль, і в Добрячині не обійшлося без міжконфесійних конфліктів. У церкві відправляли Богослу-жіння і православні, і грекокатолицькі священики – Роман Члач, Михайло Гнатів, Іван Макух, Мар’ян Чернега, Мирослав Медвідь. Вже п’ятнадцять років парафію очолює о. Василь Білецький. За резуль-татами голосування громади села церква набула статусу УГКЦ. Конфлікти було подолано дипло-матично, а Божий Храм об’єднав добрячинців. І тут чимала заслуга о. Василя Білецького.
Церква, її подвір’я, дзвіниця потребують постійного оновлення, впорядкування території, ремонтно-будівельних робіт. Торік завершено спорудження нової огорожі, надано ошатності дзвіниці. І годі обійтися без меценатів, жертводавців. У вирішенні організаційних питань, фінансових багато допомагають приватні підприємці Петро Пилипчук, Михайло Батюх, Мирослав Шумило, Василь Чапков та ін. Не стоїть осто-ронь проблем сільський голова Іван Дидак. За його сприянням освітлено подвір’я церкви. Левову частку допомоги надавав церкві спочилий у Бозі Іван Бас. На кошти приватного підприємця Галини Антонюк на околиці села збудовано капличку. Її освячено рік тому, на свято Покрови Пресвятої Бого-родиці. Тому це християнське свято стало для добрячинців подвійним. Капличка – ще один духовний осередок, духовна твердиня Добрячина.
Важко уявити Богослужіння без співу церковного хору, учасниками якого є Любов Подолець, Марія Дутка, Олег Гейко, Олександра Лехман, Ірина Шевчук, Василь Топоровський, Володимир Кравець, Михайло Пилипчук, Степан Король, Наталія Канцірук, Марія Смаль, Ярослава Цьох, Ганна Гнатюк, Надія Лисенчук, Галина Дячишин, Ярослав Вітик, Тарас Годиш і дві Ганни Блащук.
З дитячих літ співала у церков-ному хорі Марія Гораль. Через поважний вік вона вже не може займатися цією справою. Але по-думки, серцем і душею завжди з хористами.
Здавалося б ще донедавна співали у церковному хорі Зіновій Процюк, Василь Смаль, Ольга Смаль, Павло Смаль, Ірина Коляда, Ганна Пелех, Василь Канюка, Ганна Шевчук, Катерина Рибак, Катерина Пилипчук, Стефанія Гейко… Проте вони вже у вічності, як і дяки Іван Власюк та Богдан Романина. Вони тривалий час керували церковним хором.
Чималі зусилля в активізацію життя парафії докладають голова церковного комітету Степан Рибачук, паламар Степан Микитюк, церковна сестриця Надія Гнатюк. При храмі діє Апостольство Молитви.
Без церкви у селі не обходиться жодне свято, культурно-масовий захід – День Незалежності, свято Матері, Шевченківський вечір.
А ще за участю церкви відбулася презентація поетичної збірки місцевого автора Ганни Кузьмак, відзначено 620-ліття села.
Вагомим чинником є виховна робота серед дітей: функціонує недільна школа, де заняття проводять отці Василь та Роман Білецькі, організовуються для дітей екскурсії у Крехів, Львів, Жовкву. Інколи Богослужіння супроводжує дитячий хор церкви св. Йосафата м. Червонограда, яким керує уро-дженка Добрячина Оксана Гейко.
Економічні негаразди не оми-нули й Добрячина. Чимало його мешканців перебувають на заробіт-ках за кордоном. Та повертаючись до рідної домівки, вони завжди привозять подарунки для церкви чи жертвують зароблені важкою пра-цею гроші.
У переддень Воскресіння Христового частку освячених великодніх страв парафіяни передають вій-ськовослужбовцям, дітям-сиротам школи-інтернату, ув’язненим. Адже свята паска – для всіх!
Десять років тому до 120-річчя церкви видано книжку Богдана Пасічника "Добрачин – Зозулине гніздо". Про життя парафії писали і пишуть газети "Голос з-над Бугу", "Новини Прибужжя", "Вісник", "Армія України", "Освіта України", "Джерело життя", "Нова зоря" та інші видання.
…Життя триває, парафія функціонує, розвивається, історія церкви продовжується. І її сьогоднішній день стане надбанням істориків, краєзнавців прийдешніх поколінь.
Тарас ЛЕХМАН.
с. Добрячин.
Лінограв’юра: церква Воздвиження Чесного Хреста с. Добря-чин. Художник – Микола Клебан.
На фото: церковний хор села, у центрі – парох Добрячина отець Василь БІЛЕЦЬКИЙ.