Духовне життя

Молитва народу за спільні ідеї – це Божа сила

Ще у далекому 1993-ому ієромонах Михаїл Колтун отримав сан єпископа (хіротонію) з рук Блаженнійшого Глави УГКЦ Мирослава Івана Кардинала Любачівського у співслужінні Митрополита Володимира Стернюка та єпископа Софрона Дмитерка. Його хіротонія була першою після виходу Української грекокатолицької церкви з підпілля. Опісля був єпископом Зборівським, Екзархом КиєвоВишгородським, членом Постійного Синоду УГКЦ, головою Синодальної комісії з екуменізму, членом комісії з питань сім'ї, комісії творення нових Єпархій і пасторальної комісії, відповідальним від Єпископату УГКЦ у справах капеланії і духовної опіки для військовослужбовців усіх родів військ України.

16 липня 2000ого Синод єпископів УГКЦ призначив Михаїла Колтуна ординарієм новоутвореної Сокальської єпархії.

Через сім літ Сокальська єпархія декретом Блаженнійшого Любомира Гузара була перейменована на СокальськоЖовківську. Владика Михаїл Колтун  правлячий архиєрей. До речі, на його прохання у Сокалі під час святкування століття катедрального храму св. ап. Петра і Павла у святковому Богослужінні взяв участь Глава Української ГрекоКатолицької Церкви Святослав Шевчук. Преосвященніший Владика Михаїл КОЛТУН люб'язно погодився відповісти на декілька запитань.

– Владико Михаїле, завершується передвеликодній піст. Ми всі в очікуванні Воскресіння Христового. Що це велике свято означає для Вас?

– Дякую. Хай Господь буде з нами усіма, щоби ми могли відчути разом Бога між нами, щоби могли мати участь з Богом, взаємодіяти з Богом. Яка наша взаємодія мала би бути? От, власне, піст коректує нам нашу людську модель, як ми взаємодіємо, як маємо взаємодіяти, як хочемо взаємодіяти з Богом. І розуміння посту дуже суттєве і є тим, що людина застановляється над гріхом і над злом, і хоче це зло в собі здолати. В який спосіб? Напевно, треба сповідатися, коли усвідомлюємо гріх. Але для того, щоби ми могли вплив гріха зменшити  є піст. Піст – то як фільтр, весь бруд стягує на себе. Так само і піст фільтрує всі наші дії: розум, серце, почуття, старання, бажання  все це пропускаємо через призму посту. Ми стримуємо себе від якогось приємного дозвілля, стримуємо від смачних страв, кількості їжі, стримуємо себе від співу, музики, танців, забав. Для чого це робимо? Воно, здається, нам не шкодить для життя. Але власне ці приємнощі ми обмежуємо, й через піст вчимося і докладаємо зусиль для того, щоби вправлятися в добрих ділах і добрих стараннях. Це, власне, підготовка для того, щоб через вимоги посту ми могли прийти до Великодня великої славної події. Очистивши серце, розум, душу та сумліннія своє, щоби ми справді докладалися фізично, духовно, і через ласку Божу, через покаяння могли прийти до Великодня. Бо, справді, коли ми позбуваємося гріха  настає Великдень. Це є розуміння Великодня  перемога життя над смертю, перемога добра над злом. І цю перемогу нам звістив Ісус Христос.

– Прокоментуйте сказані Вами слова, що "молитва  найбільша сила у світі"…

– Молитва з вірою, я би так хотів підкреслити. Бо Ісус Христос говорить: "Для того, хто має віру, йому все під силу". Але коли ми у вірі, якраз висловлюємо ту віру молитвою і виражаємо це до Бога, Богородиці, Святих  це наша віра, промовлена словами молитви. І, насправді, це велика, потужна зброя християнина  віруючого християнина. Ми усі часом перебуваємо в безрадному стані, людському вимірі нашого спілкування. Можемо сказати, що в такому безрадному стані ми всі себе почували на Майданах, бо була велика загроза і небезпека для життя певних людей, ну і я би сказав  для цивілізованого життя. Всі розуміли до кого нам вдатися. Це був такий виклик для нашого життя.

І цей виклик ми зреалізували через молитву. Заклик до молитви, заклик до посту, заклик до покаяння, заклик до жертви. Але все це акумулювалося в молитві. Всі наші дії були поєднані в молитві. Те, що наша Церква в останньому часі зробила акт посвяти українського народу під Покров Пресвятої Богородиці, це також молитва. Молитва в такій великій довірі. Як вона людей підносила, що, насправді, на Майдані була каплиця, на Майдані люди отримували вервиці, молитовники, іконки. Все це було заохотою до молитви. До спільної молитви. Коли молитва одного має велику силу, то молитва спільноти, молитва народу за спільні ідеї  це Божа сила. Бо Бог сам нас запрошує до цього, і ми усвідомлюємо собі в молитві до чого йдемо. І коли прямуємо до нашої мети молячись, то насправді Господь нам сприяє. Він є в дорозі разом з нами, і тими християнськими середниками веде нас до мети.

– Ваше ставлення до проходження Тижнів духовності у навчальних закладах?

– Я би хотів трішки здалеку взяти. Цього року святкуємо ювілей  двадцять п'ять років легалізації нашої Церкви. Стільки часу пройшло, і ми дивимося, який вигляд мала Церква двадцять п'ять років тому і як виглядає нині. Я би сказав в такому гарному вислові,  ніхто не міг собі подумати, що Церква  не є вимір храму, але це є вселенський вимір народу, спільнот. І, власне, за тих двадцять п'ять років ми бачимо, як Церква виросла в храмах, і як Церква виросла в людських душах. Бо розвивається капеланство в різних ділянках: у війську, у в'язницях, у шпиталях, і серед молоді… Професійне капеланство є серед вчителів, дітей, юнацтва, в дитячих садках…

І стратегія нашої Церкви полягає в тому, що кожен християнин повинен діяти у християнському вимірі. І тут, власне, знайшла себе Церква у школі, для того, щоб діти Церкву, як таку, відкрили для себе, щоб вони змогли Її зрозуміти.

Церква – це є той видимий світ, екологія, все живе, що Бог сотворив. І ми в цьому світі живем – це є Церква, це є наш християнський вимір. Церква – це кожен ближній, Церква – це кожний, хто є зі мною поруч. Церква – це і наше спілкування. І, власне, оцей Тиждень духовності дає нам зрозуміти, що Церква є не тільки в храмі, Церква є в школі, вдома, на вулиці. А ми – Її носії. Цей формат духовності в школах я схвалюю, переймаюся ним. Він нам дає щораз більше зрозуміти значення Церкви і Її присутність в нашому житті.

– Владико Михаїле, Україна нині переживає нелегкі часи, Ви були на Майдані, духовенство щиро молилося за мир з усіма людьми у містах і селах нашої держави. Що особисто відчуваєте, як керівник Департаменту Патріаршої Курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур? Адже Ви благословляли й прикордонників у Великих Мостах на охорону східного кордону.

– Дякую за запитання. Я був на Майдані тому, що там були вірні моєї єпархії, священики. І це мій обов’язок  разом з ними свідчити про вимоги нашого життя один перед одним, перед Богом, перед державою, перед світом. Заманіфестувати, чого хоче християнин, чого хоче громадянин держави. І ці бажання, ці домагання є цілком християнськими. Бо тут розходилося про право людини, її свободу, справедливість, звичайну, людську, якої кожен домагався. І, здається, такий підхід, мирний підхід до цих речей, зумовлював нас усіх об’єднатися.

Інший момент може бути таким, що були правоохоронні органи на Майдані, і я, як керівник Департаменту у справах душпастирства силових структур України, теж був для того, щоб молитися за військо. І ми це робили якраз в день Збройних Сил та вселюдно молилися за наше військо. І тепер продовжуємо взаємодіяти зі силовими структурами, вже, мабуть, перейшли від формату місцевого майдану до військових частин, де стараємося, докладаємо зусиль, щоб відповідати духовним потребам військовослужбовців.

І ось недавно відбувся семінар священиківкапеланів для силових структур України, який дав практичне підгрунтя, що священик йде не тільки з Біблією і словом, але йде з ділом – він вміє зарадити в різних ситуаціях, як і собі, так і товаришу, для того, щоби зберегти життя, допомогти.

Тепер ми усі усвідомлюємо, що Майдан для нас – це наше духовне відродження, духовне піднесення. І ми йдем до Паски, щоб ті домагання, які осягнули, змогли в житті зреалізувати.

– Недавно Вас вітали щедрим многоліттям з шістдесятип’ятиріччям. Ми приєднуємося до цих зичень. І все ж таки, чимало літ віддавши служінню на славу Божу, що закарбувалося найбільше у Вашій пам’яті?

– Закарбувалося моє покликання. Хтось цінує дитинство, хтось цінує юність, а в моєму житті закарбувалося покликання до Церкви. В першій мірі – покликання до монастиря, де я ще не оцінював, так би мовити, всієї повноти. Бо коли поступав у монастир, тоді був закритий простір. Поперше, Церква була переслідувана, подруге, як ідеш в монастир, то для себе життя «замикаєш». Але саме тому, що ідеш в монастир і ніби «замикаєшся» від світу, сьогодні бачу наскільки монастир відкриває світ, відкриває Церкву, дає стимул до життя, відкриває дари, які Господь приготовив і про які я ніколи не думав, не знав, не здогадувався. А йшов на цю жертву. І це для мене головне. Не радію, що маю шістдесят п’ять років, чи, може, їх ще буде більше, а радію тим, що Бог відкрив мені покликання до життя, і я можу разом з вами його розділяти.

– Ваші побажання парафіянам СокальськоЖовківської єпархії напередодні Великодніх свят…

– Хочу, щоби наші старання до Паски були суттєвими. Адже, якщо ми не стараємося для чогось, ми нічого не отримаємо. Навіть якби прийшла Паска, навіть якби усі говорили про Великдень. Але коли ми не будемо діяти самі практично, щоби прийти до цієї Паски, Паска не станеться в нас. І тому закликаю всіх, якнайбільше зусиль прикласти в духовному вимірі, очистити себе від гріха, перейнятися стараннями і вимогами посту. Бо бачимо, що дав Майдан. Люди старалися: носили їжу, чай, одяг, грілися один до одного, спілкувалися. Що зробив Майдан? Свято. Перемогу! І тепер ми в пості змагаємося з собою, зі злом змагаємося, докладаємо старань для того, щоб себе обмежити в приємнощах і розвагах – для чого? Для того, щоб прийти до цього великого свята – великої події. І так, як через Майдан ми прийшли стараннями, то коли ми будемо докладати зусиль, але реальних, практичних, ми прийдемо до Великого Дня Паски, який переймає весь світ, переймає всю Вселенну, переймає живих і померлих. Але коли хочемо ще надалі жити, то, насправді, варто не обмежувати себе до якогось часу, до якихось дій, але бути відкритим до Бога. І так, як я говорив, що Господь через покликання дає тобі пізнавати, дає себе відкрити для життя, так і я вам всім бажаю, щоби через ті зусилля ми прийшли до Великого Дня Паски.

– Дякую.

Розмову записав Василь СОРОЧУК.

Автор вдячний прес-секретареві Сокальсько-Жовківської єпархії диякону Романові ГРИЦІ за сприяння в організації цього інтерв’ю.

Голос Сокальщини на GoogleNews