Уже сім років у селі Варяж функціонує фермерське господарство Михайла Хахули, яке займається відгодівлею худоби та свиней.
А почалося все з того, що Михайло з родиною накопичили трохи грошей, та й вирішив започаткувати власну справу, бо мріяв вирощувати тварин. Коли не вийде, гадав, то нічого не втратить, бо у розвиток господарки вкладав власні кошти. За них викупив в односельчан їхні майнові паї, на які припали стайня та свинарник, склад на зерно. Спершу взяв в оренду 300 га землі та згодом залишив лише 100 га. Придбав трактори МТЗ, два зернових та силосний комбайни, косарку, буряковий комплекс, два трактори К701. Михайло й сам не вірив у те, що так легко стане фермером. Невдовзі у стайнях колишнього колгоспу ім. Т. Г. Шевченка зажевріло життя – фермер придбав 50 корів волинської м’ясної червоної породи та 50 свиней. До речі, на теренах Сокальщини у жодному агроформуванні нема цієї породи.
Михайло Ігорович виріс у селі і змалку знав, як важко працює селянин, бо мама Ганна Ярославівна, була зоотехніком у місцевому колгоспі. Батько Ігор Михайлович працював водієм. Нині він права рука сина, і взяв на себе левову частку відповідальності за господарство. Він пильнує за фермою, дбає, щоб худоба та свині були нагодовані, а поле належно оброблене. Щоб вести облік та пильнувати за звітністю, прийняли бухгалтера. Посезонно наймають механізаторів, щоб посіяти та зібрати вирощений врожай.
Шістдесятичотирилітній Ігор Хахула нині працює сам на себе, але радості у очах чоловіка нема, бо розчарувався у всьому. Селянська праця не пошанована, а село та селяни нікому ніколи не були потрібні. І з сумом каже, що і раніше у колгоспі треба було наробитися, але тепер працює ще більше. Сільське господарстве це важка галузь, де нема ні неділі, ні свята, ні вихідних, а лише чорна праця до знемоги. Але взявся за гуж, не кажи, що не дуж.
Ще одна проблема, яка чатує на фермера вже не один рік це ціни на продукцію. Через низькі закупівельні ціни на м’ясо та відсутність ринку збуту, селяни стали менше утримувати худоби. І у фермерському господарстві також воно зменшилося до 100 голів ВРХ, з них тридцять телиць є на відгодівлі. Скорочують тут і поголів"я свиней, хоч на початку року налічувалося 170 голів ВРХ та 100 свиней.
Чому пішов на такі радикальні кроки? Михайло Ігорович пояснив, що не бачить перспективи, адже з року в рік живе надією, що все зміниться на краще, що його праця буде поцінована. Однак цього не стається. Господарити стає все важче. Держава кинула селян та сільське господарство напризволяще і не регулює ні ціни, ні ринку. Виживайте як можете… Та нині, окрім неуваги з боку влади, не дає фермеру господарити як слід, у першу чергу, фінансова проблема. Щодень потрібна солярка, запчастини до техніки. Адже господарський рік не розпочнеш без насіння, мінеральних добрив, гербіцидів, паливномастильних матеріалів. Де взяти на це кошти? Виходить замкнуте коло.
Відтак "йдуть під ніж" свині та худоба. А це, наче ніж у серце фермеру, який сім років плекав стадо. До того ж ще й зернові цьогоріч не вродили. І що найгірше, від безвиході фермер вимушений здавати худобу заготівельникам за безцінь.
Тваринництво нині є збиткове, оскільки зросла ціна на зерно, яке коштує 200 грн. за центнер. А скільки худоби нагодуєш ним? Навіть ще торік не було так скрутно, каже М. Хахула. Бо мав гроші у кишені, і ціни на сільськогосподарську продукцію відносно пального були ще терпимі.
Якщо торік кілограм свинини коштував 15 грн., то зараз 13 грн., ВРХ 11 грн. Ціна дизпалива за цей час зросла з п’яти до семи гривень за літр.
Фермер обробляє 100 гектарів землі, на яких вирощує зернові, цукрові буряки, кукурудзу на силос. Сам заготовляє корми для худоби сіно, солому. Жом отримує за здані цукрові буряки. Сумлінно працюють в господарстві з часу його заснування механізатори Роман Кулинич, Володимир Чабан та сезонні працівники Андрій Романисько та Петро Мартинюк.
Цей господарський рік для М. Хахули був дуже важким. Спершу намагався налагодити виробництво власним коштом. Проте згодом зрозумів, що для ефективного ведення господарства власних грошей замало. І торік звернувся до банку за позикою і взяв в кредит свинарник та автомобіль. Тепер працює над його погашенням, через що й сьогодні йому так сутужно.
М. Хахула вважає, що агропідприємствам не дає працювати диспаритет цін. Наприклад, щоб придбати транспортер для викачування гною на фермі, потрібно 40 тисяч гривень. Де їх взяти? Скільки худоби потрібно здати на м’ясо, щоб його купити, і так куди не кинешся – всюди клин. Але треба виорати та посіяти і мусиш продавати худобу, щоб було за що придбати дизпаливо та насіння. Ще й у державі нема стабільності, вона не дбає про своїх сільгоспвиробників. Не дивно, що за таких умов, чоловік не бачить перспективи у майбутньому фермерського господарства. Однак, як і торік, виорав поле під зяб та посіяв озимі зернові. Надіється на зміни на краще і що йому усміхнеться доля. Адже фермер, як і селянин, багато в чому залежить саме від удачі. Пощастить, і дощі пройдуть вчасно, і зима буде сніжною, і сонце милосердним у пору наливання колоса. І м"ясо зросте у ціні. Але вона посміхається тим, хто працює з ранку до смерканку та не втрачає надії.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.