Життєві історії

Швидка допомога слухає

– «103» слухає.

– Жінка травмувала руку.

– Назвіть адресу.

– Вулиця Григоренка.

– Прізвище, ім“я, по батькові, вік хворої.

– Бригада виїжджає.

Так 25 червня розпочалася зміна у працівників відділення швидкої медичної допомоги. І щоразу диспетчер Галина Топільницька оперативно записує виклики та розпитує, яка потрібна невідкладна медична допомога і передає бригадам. Всі вони мають мобільні телефони, що полегшує роботу .

О дев’ятій годині ранку у відділенні швидкої медичної допомоги застала дві бригади: одна з них закінчила зміну, а інша – заступила на чергування. А тут працюють, по 12 годин, дві лінійні бригади, до складу яких входять лікар і два фельдшери. А ще водії, диспетчер та молодша медсестра.

Робота на «швидкій» важка. Потребує напруги та ризику. Не кожен зможе це витримати. В основному, тут працюють досвідчені медичні працівники. Наймолодша – лікар Людмила Вільхова, яка тут уже сім років, а найстарший – Роман Кріль, який 35 років трудиться фельдшером виїзної бригади. Він пригадав, що колись відділення швидкої меддопомоги знаходилося в приміщенні управління агропромислового розвитку, де нині є державний нотаріус. Потім у корпусі «червоної» лікарні, згодом перенесли на станцію переливання крові, опісля – у приймальний покій. Лише 15 років тому їм виділили окреме приміщення. Стало значно зручніше, бо – центр, і транспорт має належний під’їзд. Диспетчер Галина Топільницька сказала, що телефонують на «швидку» різні люди: дехто охоче розповідає, що сталося, яка потрібна допомога, а інші – ні. На жаль, часто люди не називають правильної адреси проживання чи дають недостовірні дані. Це ускладнює роботу, бо не завжди можна швидко віднайти помешкання хворого. До того ж, треба заповнити облікову документацію, яка загальноприйнята по Україні Міністерством охорони здоров’я, – «Журнал запису звернень про невідкладну медичну допомогу», де вказати адресу, ім“я та прізвище хворого, вік, телефон, причину виклику, хто викликав.

Наболіло працівникам «швидкої» не тільки це. На жаль, у Сокалі немає доброго освітлення вулиць, нумерація будинків на деяких з них, зокрема, в приватному секторі – відсутня. Наприклад, як кажуть місцеві мешканці, у «військовому» містечку, одні будинки належать до вулиці Шептицького, інші – до Шашкевича, немає чітко визначеної нумерації будинків. Спробуй віднайти потрібний вночі!

…Завідувача відділення швидкої медичної допомоги Оксану Плетінку застала на робочому місці, хоч вона була після нічного чергування, яке видалось неспокійним.

– Радіус виїздів бригад швидкої медичної допомоги для обслуговування викликів 630 км, – розповідає Оксана Романівна. – Це Сокаль та приписні дільниці: смт. Жвирка, Поториця, плюс Тартаківська, Лучицька, Княжівська, Стенятинська, Тудорковицька та інші сільські ради, які розташовані у тридцятикілометровій зоні від райцентру. Пункти швидкої допомоги є у Белзі та Великих Мостах. У наші функції входить надання екстреної та невідкладної медичної допомоги при станах, загрозливих для життя, потерпілим від нещасних випадків (поранення, переломи, опіки, отруєння, ураження електричним струмом, ДТП тощо), або при раптових захворюваннях, транспортування породіль, хворих з одного відділу в інший (віддалений), та ургентне – лікарів до пацієнтів. На «швидкій» також ведеться амбулаторний прийом. Щодень і щоночі до нас приходять хворі, які потребують допомоги. І вони її отримують.

Пані Оксана на «швидкій» уже 25 років. Тож констатує, що нині тут значно важче працювати, бо випадки стали складніші та серйозніші. І часто від дій медичних працівників «швидкої», яка надає першу невідкладну дошпитальну допомогу, залежить життя людини. Завідувач підкреслила, що проти минулих років збільшилося травм та нещасних випадків, онко та серцевосудинних захворювань, інсультів, інфарктів, надзвичайно багато хворих із гіпертонічним кризом.

Згідно з нормативами одна бригада «швидкої» має обслуговувати 10 тисяч населення. Тож на Сокальщині мали б працювати більше бригад. Тому іноді трапляється, що «швидка» приїжджає на виклик із запізненням. Тож окремі жителі району нарікають на їх неповороткість. Звісно, коли в небезпеці здоров’я близьких, – нам не до сентиментів і проблем служби «103». Нікого не цікавить, чому за викликом терміново не приїхала «швидка». Хоча причини бувають різні. Оксана Плетінка з цього приводу пояснює:

– Машини «швидкої» не простоюють. Якщо одна може бути, наприклад, в с. Лучиці, а друга – в іншому кінці району, тоді не можемо вчасно прибути. У нас працюють досвідчені водії, але їхати нашими дорогами проблематично. Нерідко буває, що вмикаємо звуковий сигнал, проте ніхто не реагує, що це «швидка», тож змушені стояти у заторах.

Люди в білих халатах… Так шанобливо називають тих, хто рятує життя, літні люди, які найчастіше спілкуються із працівниками служби швидкої медичної допомоги. Часто телефонує до них вісімдесятитрьохрічна Марія Клейман, і каже, що ще не було такого випадку, щоб ніхто не приїхав на виклик. Правда, деколи буває, що машина відсутня, тож просять почекати, але незадовго приїжджають. Жінка знає усіх поіменно, бо медики щоразу представляються, коли приїжджають. Обов“язково розпитають про самопочуття, виміряють артеріальний тиск, проведуть аускультацію серця. Їй дивно, коли кажуть, що до літніх «швидка» їхати не хоче. Марія Матвіївна дуже вдячна працівникам «швидкої», бо вони для неї ангели охоронці.

– Відколи захворіла на аритмію серця, а це вже сім років, завжди, коли себе почуваю зле, телефоную на «103», – розповідає сокальчанка Катерина Євко. – І «швидка» без зволікань приїжджає до мене. Медичні працівники – лікарі та фельдшери – чуйні, уважні, доброзичливі до мене, швидко надають кваліфіковану медичну допомогу. Дякуючи їм, ще живу на цьому світі.

Звичайно, у служби «103» є чимало проблем. Медичні працівники мріють про сучасний реанімобіль, бо у кризових ситуаціях покладаються на власний досвід роботи в медицині. Але випадки бувають різні, нераз вони просто вже не можуть нічим зрадити. А тут знову надходить новий виклик, – і весь день така круговерть.

Робота у відділенні швидкої медичної допомоги має свої особливості, – каже пані Оксана. – Ми буквально за лічені хвилини маємо обстежити пацієнта, визначити попередній діагноз і надати невідкладну допомогу. Для нас найскладніше, коли є велика кількість потерпілих під час дорожньотранспортних пригод. Це як правило, аварії громадського транспорту. У нас за чергування буває до 25 викликів на добу, а в період грипу – й 3035. Влітку дещо зменшується кількість викликів, зате збільшується кількість травмованих осіб. Часто у ДТП потрапляють діти та юнаки, котрі катаються на велосипедах чи скутерах. Надання медичної допомоги відрізняється тим, що бригади медпрацівників не знають, що їх чекає на виклику, якої він буде складності. По телефону не можна наперед визначити, що сталося. Нерідко це людина з сильним алкогольним сп’янінням чи агресивний психічнохворий… В таких випадках доводиться співпрацювати з працівниками міліції, бо хворі не завжди адекватно реагують на медиків і це може бути небезпечно.

– До того ж, 70 відсотків працівників «швидкої» – жінки. Як їм витримати навантаження, обійтися без стресів?

У диспетчерській, пані Галина знову прийняла виклик, і бригада поспішила на допомогу. А тим часом у відділення швидкої медичної допомоги прийшла Анна Аргірова, яка розповіла, що часто, коли у неї погане самопочуття, звертається сюди, бо живе неподалік. Каже, що всі лікарі дуже уважні, оглянуть, артеріальний тиск виміряють, підкажуть, що треба вживати із медикаментів. Побільше б нам таких чуйних медичних працівників.

– Наша робота дуже специфічна – говорить лікар Людмила Вільхова. – Треба бути готовим до різних випадків і надати допомогу в будьякий час дня і ночі. Але наш колектив злагоджений. Розуміємо один одного з півслова та один одного взаємодоповнюємо, бо працюємо в бригаді. На все життя запам’яталися мені перша аварія та перші пологи, коли тільки прийшла сюди на роботу. Це було моїм «бойовим хрещенням».
Слово за словом, працівники «швидкої» розповідають про різні випадки із своєї практики. Майже щороку кожній бригаді доводиться приймати пологи вдома, бо вагітні не хочуть йти в пологове відділення Сокальської ЦРЛ завчасу, а коли починаються перейми, доїхати швидко через вибоїни на дорогах не можна. А буває, що дитина народжується в дорозі. Були й випадки передозування таблетками, спроби суїциду, з“ясування (ріжучими предметами) стосунків між подружжям чи сімейні чвари…

Один з таких неординарних випадків із своєї практики пригадав Роман Кріль:

– Ми приїхали на виклик, а у жінки почалися перейми. Народилася дівчинка. Хочемо забирати породіллю в пологове відділення, а загорнути дитину нема в що. Рідні кажуть, зачекайте, підемо у сусідів щось попросимо. Невдовзі принесли ковдру.

– Проте найважче було працювати в 90х роках, – каже пан Роман.– Тоді почалася криза в державі. Ліків бракувало, одноразових шприців тоді ще не було, а багаторазові потрібно було стерилізувати. Машини були старі…

Зате зараз у медиків «швидкої» є сумки для набору медикаментів, наповненні всім необхідним для надання першої медичної допомоги. Нові карети швидкої допомоги, дефібрилятор, кардіограф, пневматичні шини для фіксації переломів кінцівок, щити. Медичні працівники забезпечені засобами індивідуального захисту і рукавицями. Нещодавно отримали спецодяг для працівників «швидкої».

Невдовзі побачила цю форму. Якраз повернувся з виклику фельдшер Ігор Возняк, який розповів, що завдяки його невідкладній допомозі пацієнт з судинною дистонією став почувати себе краще. Чоловік каже, що працює на «швидкій» уже дев’ять років. До того йому довелось працювати фельдшером на ФАПі, на «103», хоч і важче, але значно цікавіше. Обслуговують цілий район, тож з кожним роком вдосконалюється, як фахівець.

…Задзвонив телефон і бригада «швидкої» виїхала на черговий виклик, адже там людина потребувала їхньої допомоги.

Відділення швидкої медичної допомоги працювало, як завжди, у звичному режимі роботи: без вихідних та свят.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

Голос Сокальщини на GoogleNews