Римського імператора Цезаря вважають піонером популізму. Бо саме за його панування хліб роздавали безкоштовно, проте не всім – лише добропорядним громадянам. А от практику субсидування цін на продукти римські можновладці запровадили «хлібним законом» ще 123 року до н. е. До хлібної пайки – контрамарки в Колізей на бої гладіаторів і трохи зерна за державними цінами. От чому у Давньому Римі так піклувались про житниці та стадіони, на яких відбувались гладіаторські поєдинки. З часом всім відоме гасло «Видовищ і хліба!» міцно прижилось і в решті країн, і нині використовується чи не усіма політичними партіями…
«Інтелектуальні» вуста колишнього гаранта України Віктора Януковича та його правої руки Миколи Азарова залишили у пам'яті багатьох українців чимало цікавих висловів. Пригадуєте, як Віктор Федорович в ефірі одного з телеканалів нарікав на те, що у наших негараздах винні ті, хто «шльопають язиками» і не дають нам, пересічним українцям, бути щасливими, принаймні, хоча б з мінімальними благами! Допоки «суспільство, виборці будуть підтримувати тільки тих політиків, які, як кажуть, несуть для людей щось конкретне, не шльопають язиками, хто кого більше перешльопає, да, – наголосив пан Янукович, загадково посміхаючись у камеру, – несуть для людей якісь блага!» Другий, не менш одіозний фігурант зі своїми дифірамбами про «покращення», нарікав на те, що у всьому винні «кровосіси народу». Чого варті були ці промови, усі ми добре знаємо! І що маємо? Доморощені олігархи ПР відпрацювали куплені голоси виборців за допомогою депутатського мандата: те, що додали до своїх виборчих обіцянок та продуктових наборів, вийняли з нашої кишені в кілька разів більше! На додачу – «штучні» республіки Донецька та Луганська з кримінальним минулим і сьогоденням, як і в їхнього земляка, що ганебно накивав п’ятами. Чи не ПР у своїх передвиборчих лозунгах нарікала на те, що Україна – країна жебраків, коли змушувала виборців продавати свій голос?
Тож на яке підвищення соціальних стандартів можна було сподіватись усі ці роки? Україна – країна бідних? На превеликий жаль – так, але саме до такого стану її довели ті, хто був при владі і проти кого повстав Євромайдан. А чого бідні? Бо дурні – напрошується логічна відповідь.
Цьогорічні перегони за депутатський мандат не можуть не вражати чисельними списками і старих, і нових облич. Ще б пак! Сама ідея сублімувати особливий статус народного обранця у задоволення власного самолюбства є дуже привабливою! От чому наші шановні кандидати в народні депутати все правильно і гарно розказують у передвиборчій агітації вже стільки років поспіль! Ще б так правильно і мудро працювали в стінах українського парламенту! Щоб не виглядало буття пересічного українця, як у тій байці про студента, що запитує вчителя з економіки: «Чому Україна ніяк не може вийти з кризи? Ну, німець, наприклад, може, коли над ним біда. А українець?» «А українець біди не боїться», – відповів вчитель. Суща правда!
Українці – народ битий і бувалий, але цього разу головне – не наступити на ті ж самі граблі! Бо потім знову доведеться нарікати на те, що у Росії вибори без вибору, там наперед всім відомі результати виборів. А в Україні вибори без результатів – там всі наперед знають, що ніякого результату ці вибори не дадуть.
А наразі доводиться лишень спостерігати за словесними баталіями представників народу і подумки лютувати! Бо є на те причини, пригадаймо хоча б Англію у роки Другої світової!
Британський кабінет міністрів на чолі з Вінстоном Черчиллєм у часі війни працював злагоджено і оперативно. Прем'єрміністр Великобританії розподілив ключові посади не між «своїми людьми», а найпопулярнішими та обдарованими діячами трьох парламентських партій – консервативної, ліберальної та лейбористської. Коли виникала потреба зробити перестановку в уряді, робили це чітко і оперативно. Водночас у парламенті з ініціативи Черчилля одностайним рішенням усіх провідних партій було ухвалено постанову: жодних виборів під час війни і аж до перемоги над Гітлером! А що маємо нині? Військовий стан в Україні не запроваджений, хоча всім відомо, що суверенітет базується передусім на здатності запроваджувати надзвичайний стан і відмовлятись від норм мирного правового співіснування задля оперативного прийняття політичних і військових рішень, які найперше стосуються безпеки та суверенітету країни! І такі важливі речі, як незалежність і суверенітет для України – не порожні балачки, а справжня боротьба за подальше існування, яке з кожним днем стає все важчим в умовах війни, а не АТО. Що б там не казали, кого б не вибирали у ВР, але шалена прірва між громадянським суспільством і клановими олігархами, які прагнуть у народні обранці, була і буде. Євромайдан виконав свою найважливішу місію, він переформатував українську націю, але проблему «Україна без Кучми» не вирішив. Україна була і залишається з Кучмою. І це, на жаль, не тільки одна людина, це і Янукович, і навіть Ющенко. На тлі цих міркувань під час мінських перемовин з Росією та путінськими «клоунами» з ДНР та ЛНР «миротворець» Леонід Кучма, проти якого виступав перший Майдан, стає логічним продовженням нині діючої влади…
Свою олігархічну структуру, в якій завжди панували «совковий» менталітет, родинні клани і демагогія, кожен попередній президент України старанно вибудовував. І від безсилля подолати всі ці огріхи політичної системи стає дедалі сумніше. Чи буде новообраний парламент працювати на благо України з таким же завзяттям, яке декларує в умовах війни? Бо треба буде не виторгувати мир, а відвойовувати його і вирішувати нагальні проблеми українського суспільства! Бо збурений народ насамперед захоче почути відповідь на запитання: «За що вмирають українські вояки на Донбасі?» Думаю, журналістам у новообраному депутатському статусі теж роботи додасться. Але журналістика як професія переслідує іншу мету – стати «четвертою» контролюючою владою та протиставити себе трьом іншим, незалежним одна від одної гілкам влади – законодавчої, виконавчої та судової. І коли дехто з журналістів хизується, мовляв, запропонували місце, за яке платять гроші, то про які засади журналістської етики та моралі в стінах ВР можна говорити? Журналіст іде у списки, в яких за місця заплачено? У такому разі, хто буде опонувати до політиків у цьому проплаченому списку? Інша справа, коли журналіст висувається одноосібно, щоб висловити свою громадянську позицію і протистояти політиканству в українському уряді.
І наостанок… Я ніколи не намагалась апелювати до жодної партії, певних прошарків українського суспільства і світової спільноти загалом. Бо ціную, перш за все, в людині її особистість. Зізнаюсь, не люблю радикалів – ні правих, ні лівих, бо вони вміють лише нищити.
Але нищити – не будувати. Будують інші люди. Дай Бог, щоб вони нарешті з'явились у стінах Верховної Ради! Щоб мир, громадянські права та соціальна справедливість в Україні утвердились не тільки на словах, а й на ділі! Щоб насправді ми зажили ПОНОВОМУ!
Ірина СЛАВЧАНИК.